Моя всупереч - Алекса Адлер
А-атон наказує безпечнику провести гостя в панорамний кабінет і, коли той іде, допомагає мені підвестися. Окидає прискіпливим поглядом, ще раз оцінюючи мій вигляд, поки я старанно розгладжую спідницю і торкаюся зачіски, перевіряючи, чи не вибилися пасма.
− Я ж не залишуся одна? – з благанням дивлюся по черзі на обох своїх чоловіків. Не уявляю, щоб вони залишили мене з Сетору наодинці, та й не за правилами це. Але хіба мало які нюанси можуть з’ясуватися, коли мова зайде про стосунки наставник-учениця між Голосом та Оком.
− Навіть якщо нам доведеться залишити вас наодинці, ми подбаємо, щоб тобі нічого не загрожувало, − запевняє Са-оір.
− Ідемо, − простягає мені руку А-атон. − Будь обережна у спілкуванні з жерцем. Він добрий маніпулятор, як і будь-хто з його Дому. Зараз Сетору виступає нашим союзником, щоб з нашою ж допомогою зміцнити свою владу над Просвітленими, але повністю довіряти йому не можна.
− Я розумію, − закусивши губу, дивлюся на чоловіка.
От тільки не знаю, як вчитися чогось у такій ситуації. Як відсіювати, чому можна вірити й що можна переймати, а що не можна? У моєму уявленні хорошим наставником може бути тільки той, кому довіряєш, а в моїй ситуації ця опція взагалі неможлива.
Мої се-аран виводять мене з наших апартаментів, і ми втрьох прямуємо до ділового крила палацу. Сьогоднішня зустріч призначена, як на мене, лише для того, щоб обговорити можливість наставництва Сетору і домовитися про те, як це відбуватиметься. Але я розумію, що мої чоловіки, можливо, не мають іншого виходу, і будуть змушені погодитися на умови жерця. Ну чи ризикнути моїм життям. А від мого життя вже залежать їхні життя, і життя їхніх спадкоємців, тож це теж не варіант. Я в цьому ланцюжку, як не крути, найслабша ланка.
У панорамному кабінеті мені вже кілька разів доводилося бувати. Коли мої чоловіки приймали глав Домів разом з їхніми дружинами, і була потрібна моя присутність, як жіночої частини імператорського союзу.
Тож зараз, коли ми заходимо в просторе кругле приміщення, чудові краєвиди, що відкриваються з величезних панорамних вікон, які тут замість стін, мене, на жаль, не відволікають від високої фігури червоноволосого чоловіка. Сетору в багряній одежі жерця стоїть спиною до дверей і, заклавши руки за спину, дивиться в морську далечінь. Але, почувши наші кроки, одразу ж повертається.
− Імператори, імператрице, − схиляє він чемно голову. – Світлого неба над головою.
− Світлого неба, рі-одо Сетору, − офіційним тоном вітається за нас трьох А-атон і запрошувальним жестом показує на дайрати та крісла, розташовані півколом у центрі кімнати: – Пропоную одразу перейти до справи.
І, показуючи приклад, веде мене до найдовшої канапи, щоб посадити посередині й сісти праворуч. Са-оір займає місце з іншого боку від мене. Під такою надійною охороною ніякий жрець не мені страшний. От тільки в мене є побоювання, що під охороною я буду не завжди.
– Не заперечую, – киває жрець, приймаючи запрошення. Іде до крісла навпроти нас: − Роблячи висновки з тієї терміновості, з якою ви мене викликали, я припускаю, що справа стосується імператриці та її дару. Я маю рацію?
Його погляд спрямовується на мене. Я відчуваю це буквально шкірою, хоч сама поки що очей не підіймаю. Мені слова не давали.
− Так, твоя здогадка вірна, − киває А-атон, який як завжди взяв на себе роль перемовника. – Ми з братом схильні погодитися з твоїм припущенням, що наша се-авін та дружина справді отримала дар передбачення та, можливо, Ока Абсолюта. Тому, як я й обіцяв, повідомляємо тобі про це першому.
− Можу я дізнатися, чому тільки зараз? − голос жерця звучить рівно, але мені вчувається в ньому гримуча суміш досади й задоволення одночасно.
− Не мали достатніх підстав поспішати з цим. Ліна більше не мала видінь, крім тих, про які ти дізнався місяць тому. До вчорашнього дня. Ми припустили, що дар ще до кінця не прокинувся. Але не врахували деяких факторів, тому й помилилися у цьому висновку.
− Яких факторів? – здивовано здіймає брову Сетору.
А я саме тепер напружуюсь. Одна справа своїм се-аран зізнатися в тому, що злякалася. А інше – жерцю.
− Небажання нашої се-авін приймати цей дар, − здає мене мій світлий чоловік.
− Що?! − Жрець аж підіймається обурено. А в багряно-чорних очах закручується ціла буря. − Як ви могли їй це дозволити? Ви уявляєте, чим це могло закінчитися? Це дурне дівчисько могло себе угробити! Абсолют не прощає такого нехтування його дарами!
Його голос буквально жалить, змушуючи злякано стиснутись, ховаючись за чоловіками.
− Стулися! − гаркає Са-оір, подаючись уперед і закриваючи мене собою. − Без тебе знаємо, що могло б бути!
І знову вони свердлять один одного такими важкими поглядами, що повітря довкола буквально розжарюється. Тяжко дихаючи, я накриваю долонями живіт, відчуваючи, як там розгоряється знайоме тепло, поширюючись на все тіло. Закриваючи мене непроникним енергетичним щитом. Мої діти знову захищають свою маму.
− Рі-одо Сетору, ви лякаєте нашу дружину, − крижаним тоном карбує А-атон. – Опануйте себе негайно. Може нам варто переглянути своє рішення звернутися саме до вас?
Жрець шумно видихає і, стиснувши щелепи, сідає назад. Переводить свій погляд на мене і, помітивши щит, хмуриться з досадою.
− Уклінно прошу вибачення. Я не хотів лякати вашу вразливу се-авін, Повелителі. Мною керувало…
− Тобою керували емоції, Сетору, − зі звинуваченням припечатує А-атон. − Той твій недолік, який так і не зміг вибити з тебе твій батько, через який тебе не приймає твій Дім. Ти частіше, ніж дозволено високородному ашару, йдеш на поводу в емоцій, а не розуму. Такий тобі, спадкоємцю Менетнаша, дістався спадок від твоєї матері з нижчої раси. Ти ж через цю свою особливість прийняв повний звід клятв Абсолюту, чи не так? Тільки таким чином ти міг довести цій зграї Просвітлених, що маєш достатньо сили, щоб утримати владу над ними?
Обличчя Сетору миттєво кам'яніє, навіть блідне трохи, очі перетворюються на розпечене вугілля, що буравить мого світлого се-аран. А той продовжує морально розкатувати мого майбутнього наставника:
