Моя всупереч - Алекса Адлер

Ось і зараз, задоволені моїм інтересом, чоловіки схвально посміхаються.

− Чотжар нам сказав, що ти не раз зітхала через неможливість побачити всю красу Терстані, − починає Са-оір. – І ще знаємо, що наша увага приносить тобі багато задоволення, і що ти сильно сумуєш за нами, коли ми з братом відсутні. В останні тижні ми приділяли тобі замало часу.

Хочеться відразу запевнити, що я все-все розумію, нічого не вимагаю і так далі. Але я притлумлюю в собі цей порив. Мені справді дуже сильно їх не вистачало. І не можна знецінювати те, що вони це побачили та зрозуміли.

У голові вже починають з'являтися перші неймовірні здогади, і я навіть затримую подих, боячись помилитися. Цього, швидше за все, не може бути… але як же шалено хочеться!

− Тому ми з Са-оіром вирішили до завтра відкласти всі справи й показати тобі декілька найкрасивіших місць на планеті, − нарешті вимовляє А-атон, жадібно вбираючи поглядом усі мої емоції. – Коли завершиться суд над Менетнашем, покажемо більше. Ми вирушаємо одразу після візиту Сетору.

І мене буквально підриває шквалом радості та захоплення. Вони справді це зробили. Взяли вихідний та проведуть його повністю зі мною. Не в змозі навіть слово вимовити від надлишку емоцій, я просто кидаюся на шию спочатку одному своєму чоловікові, заціловуючи його усміхнені губи й щиро дякуючи, а потім до другого.

Тому про жерця я справді забуваю на деякий час. Навіть коли сніданок закінчується і Те-атсур повідомляє, що Голос Абсолюта вже прибув до палацу і чекає на зустріч, я не перестаю щасливо посміхатися. Нехай дивиться, скільки йому влізе. Все одно нічого вдіяти не зможе. І ні на які його провокації я не піддамся. Занадто сильно люблю своїх чоловіків і надто не довіряю йому.