Наосліп - Ерін Кас

— Я слухаю, — чую той самий голос, тільки сьогодні він здається грубішим.

— Це я вас слухаю, — говорю, трохи нервуючи.

— Тобто? Ви мені телефонували вчора.

— Це ви мені телефонували вчора. Тобто сьогодні, о третій ночі.

— Нічого не пам’ятаю, — говорить чоловік.

— Ще б пак! Ви були п’яним! — говорю голосніше, ніж належить.

— Так, трішки випив учора. Святкував важливу подію.

— То хіба потрібно напиватися, як свиня?

— Що? — сміється чоловік. — Ну ти й смілива.

— Не смілива, а чесна. Навряд чи ваша крихітка таке скаже.

— Та ні, смілива, — протягує. — То про що ми вчора говорили? — на задньому фоні чую якісь голоси. Схоже, що він на вулиці.

— Ви чекали, поки я одягну купальника.

— А ти що? Одягнула?

— Знущаєтесь? Я спала.

— Точно! Я згадав тебе. Ти ще назвала мене дурнем.

— Так, назвала, бо ви верзли казна-що.

— Он як? Тобі не страшно так сміливо висловлювати свої думки?

— Ні, не страшно. Це ви мені зателефонували, а не я.

— Скільки тобі? — питає неочікувано.

— Вісімнадцять, — не знаю, навіщо відповідаю.

— Така мала?

— Чому мала? А ви що — дід старий? — починаю гніватись на його тон.

— Повчити б тебе гарним манерам.

— Самі повчіться, а я якось впораюся й без вас, — кидаю у відповідь і вимикаюся.

Нащо я взагалі телефонувала? Що за хам? Тільки розгнівалася. Краще б видалила цей номер й давним-давно забула про нічну пригоду.