Наосліп - Ерін Кас

Я: Не проти.

Назар: Сподіваюсь, ти будеш без сумки? — додає декілька смайлів, що сміються.

Я: Якщо ти так просиш, я захоплю її з собою, — теж додаю смайли.

Назар: Добраніч, Соню.

Я: Добраніч.

Блокую телефон і щасливо усміхаюсь. Я йому сподобалась, як і він мені. Схоже, завтра буде приємна прогулянка не тільки у Валерії, але й у мене, бо хлопець здається цікавим. Додивляємося фільм і, потішені фіналом, влягаємося спати. Лера ще довго говорить, як помилялася і як людина може змінитися заради кохання. А я лежу й думаю про завтрашню зустріч. Як давно я не була на побаченні чи простій прогулянці. Зачинилася від усіх, бо перше кохання не принесло нічого хорошого, але так теж не можна. Той етап давно пройшов, і потрібно отримувати задоволення від життя зараз, поки ми ще безтурботні студенти.

На ранок все повторюється по колу, тільки сьогодні я приділяю більше уваги своїй зовнішності й роблю макіяж. Не знаю, о котрій годині ми підемо гуляти, але хочу мати гарний вигляд. Потихеньку звикаємо до ритму коледжу після канікул і вже мріємо поїхати на вихідні додому. У нас з Лерою так повелося, що майже на всі вихідні ми їздимо додому. Але цього року я хочу знайти собі підробіток, щоб після закінчення коледжу мати власні кошти на квартиру та самостійне життя. Гадаю, практика покаже, чи сподобається мені працювати за спеціальністю і чи варто шукати саме вакансію бухгалтера.

Весь день пролітає в писанині та нових темах. Лера, мабуть, єдина серед моїх знайомих, хто отримує задоволення від навчання на цю спеціальність. Всі теми їй даються з легкістю, вона навіть план рахунків вивчила раніше за всіх і здала його на відмінно, чого не скажеш про мене. Я постійно плуталася, поки не зазубрила все напам’ять.

На останній парі отримую повідомлення від Назара, і серце заходиться радісним стуком.

Назар: Пропоную зустрітися о п’ятій годині на подвір’ї гуртожитку.

Я: Згодна.

Усміхаюся й на запитальний погляд Лери показую їй повідомлення. Вона теж усміхається й малює в моєму зошиті маленьке сердечко. Не знаю чому, але я вірю в такі випадкові зустрічі й у те, що вони можуть подарувати людям щастя.

Після занять йдемо до гуртожитку, обідаємо та трохи відпочиваємо. Потім Лера починає збиратися на побачення з Дем’яном, вирішуючи, що одягнути, а я теж розмірковую над своїм вбранням. Джинси й футболку Лерка бракує й говорить, що на побачення потрібно одягати сукні. Не згодна з нею, та піддаюся й дістаю свою червону сукню. Щоб не змерзнути ввечері, беру з собою коротку шкірянку. Коли до кімнати заходить Лія, я майже готова виходити. Кладу до сумочки через плече телефон і трохи грошей, чмокаю в щоку Лерку, котра теж заклопотана зборами, і махаю Лії, яка говорить телефоном, але показує мені догори великий палець. Потішена такою оцінкою подруг, спускаюсь на перший поверх й виходжу надвір. Назар стоїть біля клумби й щось читає в телефоні.

— Привіт, — говорю, він підіймає очі.

— Привіт. Невже ти з тих дівчат, які не спізнюються? — обдивляється мене й усміхається. Гадаю, йому подобається мій вигляд.

— Дивлячись куди. На пари можу й запізнитися.

— Мені дуже пощастило, — ще ширше усміхається, чаруючи ямочками на щоках. — Як щодо парку? — питає й пропонує мені свій лікоть.

— З задоволенням, — радісно відповідаю й беру його під лікоть.

За приємними розмовами ми доходимо до парку, який знаходиться навпроти коледжу й неквапом прогулюємося біля ставка. В цей час тут повно народу, і пів гуртожитку водночас.

— Можемо піти трохи далі й спокійно поговорити, — пропоную, киваючи у бік вільних лавок.

— Наче й не виходили з подвір’я гуртожитку. Одні й ті самі обличчя, — каже хлопець, усміхаючись. — Дивно, що я раніше тебе не бачив.

— Раніше я не таскала таких великих сумок, а цього разу мною керувало щось незрозуміле.

— То доля, — говорить й уважно стежить за моєю реакцією. А я чомусь соромлюсь й опускаю очі.

З ним так легко й невимушено спілкуватись. Він розповідає про себе, а я теж не пасу задніх. Розказую, звідки я і чому обрала саме Дніпро. Назар зізнається, що хотів вступати до Києва, а потім вирішив все ж залишитися поряд з домівкою. Живе хлопець ближче, ніж я, поряд з містом. Нам так весело і затишно спілкуватись, що весь вечір пролітає, як одна хвилина. Назар пригощає мене морозивом, а потім ще й кавою.

Додому йдемо через парк, обравши найдовший шлях. Коли переходимо дорогу, хлопець бере мене за руку, а я не відмовляюся. Йду й насолоджуюся теплом його долоні. Гарний вечір поряд з симпатичним хлопцем. Навіть не очікувала, що все пройде так чудово.

— Якщо ти не проти, можемо якось сходити в кафе, — пропонує Назар, коли заходимо в арку.

— Я не проти, — кажу те, що відчуваю, і не можу стримати усмішку.

Він проводить мене до самого входу й чекає, поки я увійду. Підіймаючись на другий поверх, весь час усміхаюсь. На диво, у кімнаті нікого не знаходжу. Не знаю, де Лія, а Лера, виходить, ще на побаченні з Дем’яном. Чищу зуби, вмиваюся та лягаю у ліжко. Важкий був день, але з дуже приємним закінченням.