Наосліп - Ерін Кас

— Та не шипи ти, — обурено затуляє вухо. — Не знаю, але Лерка закохана по вуха.

— Бачу, — зітхаю.

— А цей Назар досить приємний, — каже й киває на хлопця, що повертається від бару.

— Так, приємний, — усміхаюсь йому й сідаю на своє місце. — Дякую, — беру склянку й роблю ковток яскравого напою. Набридло думати про Нього, краще розслабитись з подругами, аніж літати у безрадісних думках.

— Танцювати! — робить оголошення Лера і мчить на танцмайданчик.

— Я пізніше підійду, — киваю Лії, яка мене гукає й сміється з Лери.

— Залишаємося з Назаром удвох і мовчки спостерігаємо за веселощами навколо. Хлопець п’є пиво, періодично перевіряючи телефон.

— Чекаєш дзвінка? — питаю, не витримавши чергової маніпуляції з гаджетом.

— Ні, — знизує плечима й ховає телефон у кишеню джинсів.

— Чомусь веселощі нас не зачіпають, — кажу, як відчуваю.

— Я сьогодні зранку працював і скажу відверто, після роботи хочеться спокою, а не оцього галасу.

— Я не знала, що ти працюєш, — нахиляюся нижче, щоб він мене почув.

— Минулого року знайшов собі роботу, щоб мати власні кошти, от і доводиться крутитися й встигати поєднувати з навчанням.

— А де працюєш?

— У взуттєвому магазині. Там графік хороший і можна домовитись про підміну. В основному працюють студенти, колектив молодий, активний. Підробіток усім потрібен, от ми й виручаємо одне одного.

— Клас! А вакансій у вас немає?

— Та можу спитати. Для себе шукаєш?

— Так. Як ти кажеш, щоб мати власні кошти. Після навчання хочу лишитися у Дніпрі, потрібно мати хоч якийсь запас для життя.

— У мене такі ж плани, — усміхається. — Тільки після навчання я планую отримати більш престижну роботу.

— Не можу сказати того ж про себе. Не знаю, чи буде мені цікаво працювати за спеціальністю. Практика навесні допоможе визначитися.

— Може, потанцюємо? — питає, коли починає грати повільна музика. Шукаю поглядом дівчат. Лера танцює з Дем’яном, руки якого нижче, ніж потрібно, а Лія теж танцює з його другом. Подаю руку Назару й підводжусь. Хлопець обіймає мене за талію, а я кладу руки йому на плечі.

— А де плануєш жити? — питає нахилившись.

— Не знаю. Хочу винайняти квартиру, але поняття не маю, скільки все це коштує.

— Я теж планую. Можемо разом.

— Що разом? — не розумію його пропозиції. — Жити? — дивлюсь йому у вічі.

— Винаймати, — спокійно відповідає й нахиляється ближче. Я не відсторонююсь, бо не очікувала поцілунку. Він застав мене зненацька. Хлопець торкається моїх губ своїми, і я відповідаю. Він притискає мене міцніше й поглиблює поцілунок. Ніжно, без натиску й примусу. Це приємно, але немає шаленого хвилювання й серце не вистрибує з грудей. Мурах по тілу й спітнілих долонь. Всередині нічого не перевернулося й не викликало захвату. Перша перериваю поцілунок й кидаю на хлопця зніяковілий погляд.

— Вибач, — говорить він.

— Та ні, нічого. Все добре, просто… Не хочу тебе обманювати. Ти подобаєшся мені, але як друг, — слова вилітають прямо з душі. Я справді дуже гарно ставлюся до Назара, але той перший захват від зустрічі минув, і почуттів не виникло.

— Аналогічно, — каже у відповідь й викликає подив. — Як дурень, намагаюся знайти потрібні слова, щоб тебе не образити, бо й справді не хочу втрачати тебе зі спілкування. От і вирішив…

— Поцілувати!? — вигугую й починаю сміятися. — Погодься, що це дивно.

— Згоден, але радий, що ми порозумілися.

— І хто вона? — питаю, продовжуючи наш танець.

— Моя колишня дівчина, — без заминок відповідає хлопець. — Ми пів року зустрічалися, а потім я вчинив по-дурному і вона образилась. Не можу забути й пробачення вимолити теж.

— Хотів спробувати нові стосунки. Але нічого не виходить?

— В точку! — хмикає хлопець.

— Можу лише порадити діяти активніше, бо ми, дівчата, таке любимо.

— Дякую за розуміння й підтримку. Ого! — різко змінюється його спокійний тон. — Ти тільки подивись! Це хіба не хлопець Лери?

— Так, хлопець Лери, — дивлюсь на картину на танцмайданчику й не можу стримати зітхання. Знала, що так і буде, але сподівалася до останнього, що це наші вигадки з Лією. Дем’ян без будь-яких упереджень танцює з Лією, обіймає її й поводиться досить розкуто, а Лера в цей момент сидить за столиком і ледь не плаче.

— Вибач, танець скасовується. Група підтримки потрібна в іншому місці, — повертаюся до столика й сідаю біля Лери.

— Я знала, що так буде, але не хотіла вірити, — подруга сама починає говорити. — Й підозрювала, що Лія приблизно щось таке утне, щоб відкрити мої очі. Але це все одно боляче.

— Моя люба, — сідаю впритул до неї, обіймаю за плечі. — Вона хвилюється за тебе й хотіла вивести на чисту воду того, хто не гідний бути поряд з такою щирою людиною.

— Знаю, але мені краще піти, — хоче підвестися, та я не даю. — Ми дочекаємося Лію і всі разом підемо додому. Досить на сьогодні шампанського і почуттів.