З неопублікованого - Олександр Олесь
Я чую смерть... О Боже чулий!
Спини її, спини її!
Я хочу жити, жити, жити:
Не можу я в землі лежать!..
Не дамсь я в руки смерті лютій!
Я розірву її в шматки,
Я не віддам їй, хижій, серце,
Що прагне так безкрає жить!..
І так промовив Бог до смерті:
«Тобі я іншого віддам,
Сьому ж пошлеш горбату старість
З мішком хвороби і нудьги».
1906
«Знову я в лісі стою…»
Знову я в лісі стою,
Тільки стою восени.
Бігає вітер, кричить,
Топче зів'ялі квітки.
Сосни хотів би топтать,
Сосни ж шумлять, сміючись.
Що для їх вітер якийсь?!
Сосен ніщо не ляка...
Іноді лютий мороз
Сковує все, як коваль.
Дивляться вдалеч на степ,
Як поринають санки
В хвилях наметів ясних.
Що для їх лютий мороз,
Що для їх, дужих, зима?..
Хай вони дужі й міцні,-
Жаль мені ніжних квіток.
Жаль мені ніжних квіток,
Тих, що родились на світ,
Щоб усміхнутись весні,
Щоб полюбити її.
Вгледіти світ і красу,
Співи пташині почуть,
Щастя недовге зазнать,
Руки життю простягти,
Скрикнуть від болю ураз
В серці, ужаленім їм,
І попрощатись з життям.
Хилячись, тихо вмирать,
Бачить, як в'ється воно,
В'ється змією в траві,
Радо сміється й сичить.
Вгледіть і вмерти під шум
Сосен могучих, міцних.
Хай вони дужі й міцні,-
Жаль мені ніжних квіток.
1906
«Я стояв на ниві в сірих тисках мли…»
Я стояв на ниві в сірих тисках мли...
Плакати хотілось - сльози не текли.
А на мене з неба, барвами рясні,
Задивились мовчки хмароньки ясні.
І мені всміхались сяйвом і теплом,
І до себе звали райдужним крилом.
І прокляв я Бога, що родив мене
Скаржитися в простір на буття сумне.
1906
«Хай гасне вечір - ти зійшла…»
Хай гасне вечір - ти зійшла
І захід мій квітками вкрила,
Пожежі в небі розлила
І душу сонцем затопила.
Хай гасне вечір. Струни дай,
Хай грім з-під струн моїх поллється,
І серце, сповнене украй,
Порветься!
[1906]
«Хто боїться сонця…»
Хто боїться сонця
І ясного дня,
Ви тому на тиждень
Очі зав'яжіть.
Хто не хоче волі
І ганьбить її,
Ви того на місяць
В скриню посадіть.
Хто не хоче визнать
Рівними усіх,
Хай на площі вдарить
Сто поклонів псам.
Хто братерству ворог
І лихий, як звір,
Киньте його в клітку,
Де гарчать вовки.
Хто спиняє в небо
Духу вільний льот,
Зачиніть його ви
З свинями у хлів.
1906
1907
«Нема тебе - мій зір тебе не баче…»
Нема тебе - мій зір тебе не баче...
Прийди, о янгол мій, прийди!
Дай руку на чоло гаряче
І жаль поволі остуди.
Нема тебе - мій слух тебе не чує...
Хоч голос, ластівко, подай!
Душа моя і ниє, і сумує,
Без тебе змучена украй.
Нема тебе - мій сон тебе не баче...
О радість чистая, приснись!
Нехай душа зрадіє і заплаче
Від щастя, знаного колись.
2.03.1907
«Ні, не встигну я нарвать…»
Ні, не встигну я нарвать
І розкидать квіти,
Щоб квітками привітать
І піснями стріти.
Не добігти! Сил нема!
Захопились груди.
Я без квітів... Ех, дарма!
Може, пісня буде.
18.07.1907
«Ледве спуститься ніч, як вони оживуть…»
Ледве спуститься ніч, як вони оживуть
І вилазить з печер і підвалів почнуть,
І без смутку, без сліз
Порозлазяться скрізь,
І почнуть вас любить,
І почнуть вас манить,
І почнуть вам кричать,
І почнуть вам сичать:
«Візьми,
Найми
Чи на час,
Чи на раз.
Хоч поклич
На всю ніч».
Ось дівчатко дрібне, ось дитина мала,
Що вже в сотнях обіймів гидких побула,
Вся в лахміттях дрижить,
І за вами біжить,
І за руку хапа,
І на ноги ступа,
І кива, і морга,
І крізь сльози блага:
«Не йдіть,
Візьміть
Чи на час,
Чи на раз.
Глянь: яка!
Ха-ха-ха!»
І розлазяться змії по темним куткам,
І до ранку вони забуваються там,
А надвечір встають
І гуляють, і п'ють,
І не знає їх дух
Ні бажання, ні мук,
Бо в туманах печер
Він знесилів і вмер.
Тільки злість
Часом їсть.
Кинь, дурна,
Не вина.
15.10.1907
«Повне серце в мене звуків…»
Повне серце в мене звуків,
Всі тобі я їх віддам,
Розіллюся морем співів
І втону в тім морі сам.
На легких і вільних крилах
Я з тобою понесусь
В царство світу чарівного
І в тім світі розпливусь.
Хай мене ввесь всесвіт лає,
Що тобі я все віддав...
Ах, без тебе вже давно б я
