З неопублікованого - Олександр Олесь
І так і в нас колись, либонь,
Все стихне - туга, радість, мука.
Мені здається, ніби я
На мертвім дні якогось моря,
А там на дні кипить життя,
Життя .......... горя.
Я не живу, але й не сплю...
У душу стомлену мою
Злетів такий же тихий спокій,-
Як день, ясний, як ніч, глибокий.
Спокійно в ній, кипучі сили
Солодким сном спочинку сплять,
І їм назустріч не летять
Вже більш життя бурхливі хвилі.
1904
«Храм мого серця від слова упав…»
Храм мого серця від слова упав...
Дивно! Вітри його били і рвали,
Хвилі шалені його підмивали,
Він же, криштальний і дужий, стояв.
В сонці сміявсь і барвами грав.
Чудно! Звалився від слова твого,
З чого ж такого його збудував я?
В зиму морозную сльози складав я,
Тихії слізоньки серця мого,
Сльози ж розстали від слова твого.
Тяжко! На що сподіватись і жить.
Пекло! А там, на печальній руїні,
Світиться образ твій в кожній сльозині.
Тихо, привітно... І серце болить,
Серце пита мене: як йому жить?
1904
«Коли нас сніг не зміг убить…»
Коли нас сніг не зміг убить,
Вітри не вирвали з корінням,
Нас сонце може відродить.
О будьмо сонячним промінням.
Коли ж даремно ми жили,
Коли страждали не химерно,
[Ми] ниви кров'ю полили,
З плугом посіймо зерно.
Коли не заглушили нас
Громи, і регіт, і прокльони,
Брати, в глухий, північний час
Удармо тихо в дзвони.
Коли серця у нас живі
І теплі наші груди,
Рубіни іскр, вогонь крові
Потиху киньмо в люде.
[1904]
«Твої чари, як в’юнок…»
Твої чари, як в'юнок,
В'ються квітами круг серця,-
Серце мліє, серце б'ється,
Серце з пут солодких рветься,
Серце п'є нектар з квіток,
А в нектарі тім... отрута,-
Серцю милі й жахні пута -
І терпіть не в силі пут,
І без них не в силі буть!
[1904]
«За глум ваш, за кривду лукаву…»
За глум ваш, за кривду лукаву
Ми щедро віддячим в свій час.
І зброєю помсти для вас
Ми візьмемо волю і славу.
[1904]
«Як засне гаряче сонце…»
Як засне гаряче сонце
І на небо в срібних строях
Вийде дивний лицар ночі
І на землю пустить стріли,
Срібну зливу стріл блискучих,
Я в ту ніч дістану арфу
І піду далеко в поле,
Де стоять зелені верби
І, над озером схилившись,
Тихо скаржаться і плачуть...
[1904]
«Десь голосять та скиглять звуки…»
Десь голосять та скиглять звуки...
Скільки скарг та смутку в них?!
То душа чиясь від муки
Плаче в звуках жалібних.
Хто ж це так невтішно плаче,
Припадає до землі?
І чого мої неначе
Всі ці муки і жалі?
[1904]
«Пролетіла зоря, пролетіла ясна…»
Пролетіла зоря, пролетіла ясна
І погасла на темному небі.
Пролетіла зоря, та лишила вона
Срібну стеженьку-слід після себе...
Ти зустрілась мені на дорозі моїй,-
Розминулись - і зникла зорьою,
Та лишила в душі моїй спомин ясний.
Зникне й він, тільки [юність] зо мною.
1904
1905
«Квіток в моїм гаю - без ліку квіток!..»
Квіток в моїм гаю - без ліку квіток!
Та сніг їх розсипав без жалю,
І в снах вони блудять по царствах казок.
Ах, скільки квіток в моїм гаю!
Пісень в моїх грудях - без ліку пісень!
Та пустки їм стрілися в людях,
І згаснуть вони, як увечері день...
Ах, скільки пісень в моїх грудях!..
Розтане зима, і квітки по весні
Розквітнуть і в роси вберуться,
А вільні, дзвінкі і крилаті пісні
Ген-ген, як пташки, понесуться.
Полинуть пісні, як річки зашумлять,
По нивах забутого краю,
І в гай мій луною їх звуки влетять.
О мріє, о пісне! Ой гаю мій, гаю!
13.01.1905
«Ті, що звуться людьми, перед світом усім…»
Ті, що звуться людьми, перед світом усім
Своїм серцем хвалилися звіку.
І пішов я до їх з своїм горем гірким,
Щоб на його знайти у їх втіху.
Замість янгола чулого в серці людськім,
Я знайшов махляра тільки з крамом,
Що на гроші міняв все, що треба другим,
У крамниці, що звалася храмом.
«Що тут треба тобі? - він у мене спитав,
Спочуття і спочинку?! А гроші?
Як нема, то й навіщо мене турбував?
За слова не купують розкоші».
Одвернувсь я від його і більш не пішов
За теплом спочуття ні до кого.
І його не в людей з чулим серцем знайшов,
А у неба та сонця ясного.
20.01.1905, Суми
«Тобі дарма, тобі дарма…»
Тобі дарма, тобі дарма,
Чи він з тобою у хатині,
Чи десь в самоті з туги гине,
Тобі дарма, тобі дарма...
