З неопублікованого - Олександр Олесь
І з-під хмар ти закричала:
«Що то за блоха?»
Піднімаємось ми вище,
Меншає земля.
«То не він, бува, чорніє?» -
Усміхаюсь я.
«Це вже жарти, мій соколе,
І фантазії плід...
Там сиділа, мабуть, муха
І лишила слід».
1908
«Нехай тобі минуле наше…»
Нехай тобі минуле наше
В весняні ночі не встає
І в сон з-під тріснутої чаші
Отрути чорної не ллє.
Забудь його, мене не згадуй...
Живи, втішайся, допивай,
Хвилин плитких ти не пригадуй
І вороття їх не чекай.
Коли ж від стум . . . . . . . . . .
Намучиться душа твоя,
Не плач... Я тим уже не стану,
Ким був колись для тебе я.
17.12.1908
«Тебе я більше не шукаю…»
Тебе я більше не шукаю,
Ти мов для мене нежива,
Хоч, може, в серці я ховаю
І образ твій, і всі твої слова.
О, як бальзам кривавій рані,
Твої слова душі моїй...
І вічно в холоді, в тумані
Вони бринітимуть: о милий мій...
Любить тебе мені несила,
Признанням серця ти не край:
Друга його давно розбила,
Друга його намучила украй.
Тобі, тобі й малого досить?!
Ти, як голубка, ніжна вся...
Але душа моя голосить
В палких кігтях тернового вінця...
Не клич! Бо крик несамовитий
Розвіє сни твої навік...
Постій - стомлюсь, в борні розбитий,
Я сам прийду, впаду до ніг твоїх.
1908
«Іди собі, іди, не оглядайся…»
Іди собі, іди, не оглядайся,
Іди... Тепер не треба втішних слів...
Я маю досить сил... Життя коротке,
Воно біжить і доганяє смерть.
Ось і прожито вік... Як сон приснився:
Початок радісний - гіркий кінець...
Нічого це... Життя коротке,
Уже мені могилу рить пішли.
Так... рийте глибше, глибше,
Ви знаєте: я хочу забуття,
Ніщо мені нехай не шкоде спати:
Ні шум дерев, ні людські голоси.
Я вік прожив, прожив свій вік, і досить,
Не хочу я, щоб навіть снився сон мені.
Він болі викличе і спогади розбуде...
Так глибше ще, ще глибше... Що, готове?!
1908
«І сонне знов життя пливе…»
І сонне знов життя пливе,
Слабе,- не стримує, не зве...
Туманний день... нудьга безкрая...
І дум осінніх сіра зграя...
[1908]
«Віки цвинтар народний спить…»
Віки цвинтар народний спить,
І пусто серед нього...
До бою пташка продзвенить -
І знов не чуть нічого.
Чекай! Зблисне колись Перун -
Мільйони труб заграють,
Мерці піднімуться із трун
І косами замають.
1908
«В сльозах твої небесні очі…»
В сльозах твої небесні очі,
І ти сама, як янгол на землі.
Прийми мою молитву чисту,
Уклони набожні мої.
Нехай Господь на промінь здатний
Накине жемчуг сліз твоїх
І серце, змучене землею,
Приспить в святих руках своїх.
Прости мене, Пречиста Діво,
За кожну краплю чистих сліз,
Що я тебе з землі брудної
У рай небесний не відніс.
1908
«А може, я тебе шукаю…»
А може, я тебе шукаю,
І не знайду, і не знайду,
І серце в тернах розриваю,
І все кудись лісами йду...
І... може, й ти, в журбі схилившись,
Не спиш вже декілька ночей
І ловиш, хусткою закрившись,
Гарячі жемчуги очей...
1908
«Туди, де сонце погасає…»
Туди, де сонце погасає,
Туди, в позлочену блакить,
На крилах радості піднявшись,
На крилах долі полетіть.
А тут... а тут - усе покинуть,
Усе минуле залишить.
І там або в проміннях згинуть,
Або воскреснути і жить.
2.04.1908
1909
«Голосе серце, сльози ллє…»
Голосе серце, сльози ллє...
Чого ж ти, серденько моє?
Минуле щастя пригадало,
А жалю-болю не приспало.
Приспи свій біль, приспи і жаль,
І потім линь в [зманливу] даль.
«Ой раде б я муку весь вік колихати,
Ой раде б я болі і жалі приспати,
Так впились в мене, як чорні гадюки,
Неприспані болі, незабуті муки.
Ой уп'ялись гадюки у глибоку рану
І сичать про щастя, про мою кохану».
1.01.1909
«Мовчить, дрімає літня ніч…»
Мовчить, дрімає літня ніч,
Ніде не чуть ні звука.
І в серці тихше і ніжніш -
Моя любов і мука.
Прийди, засвічені зірки,
На стежку впали тіні,
І тут не діждуться квітки
І співи солов'їні.
Нема тебе - сумує ліс,
Вгорі чорніють хмари,
На квіти впали роси сліз,
З пітьми встають примари.
12.01.1909
«Повірили в мрії і сон золотий…»
Повірили в мрії і сон золотий,
Повірили в щастя каштани,
І бризнули кров'ю на цвіт молодий,
І сонцю підставили рани.
Даремно! Глузує, пече їх
