Байки - Леонід Іванович Глібов

Чи є в світі де такії молодці,

Як ми, славні та веселі горобці?

На все вдатні,- до любощів, до пісень,-

Цвірінькаєм, жартуючи, увесь день!

Ти не бійся, голубонько, що зима

Посиплеться білим снігом… То дарма!

Нас з тобою теє лихо не зляка:

Перебудем під стріхою в козака.

А як гляне ясне сонце на весну -

Забудемо тую зиму навісну.

Порозтають тії білії сніги,

Покриються травицею всі луги,

Розів’ється калинонька і садок,

Розцвітуться і вишеньки, і бузок;

Заспівають усі пташки, як в раю,

Привітатимуть голубоньку мою…

А ти, серце-голубонько, не журись

Та до мене, молодчика, прихились…»

«Бодай тобі, Горобчику, не брехать,

А Горлицям твоїх брехень не чувать!

Не до пари голубоньці Горобець,

Хоч який він прехороший молодець:

Треба мені, сизокрилій, голубка,

Як хорошій дівчиноньці козака».

Де не взявся сизокрилий Голубок -

Як ухопить Горобчика за чубок!

Пом’яв його, понівечив, як хотів,

Оскуб його, молодчика, та й пустив:

«Оце тобі, Горобчику, так не вчись,

До чужої голубоньки не тулись…»

Як дремене Горобчичок у садок,-

Болить його головонька і чубок.

Регочуться проклятії горобці:

«Оттак наші добувають молодці!»

Засоромивсь осміяний Горобець

Та й покинув ріднесенький табунець,

Полетів він світ за очі у садки

Відшіптувать головоньку і боки.

Я вигадав, лежачи на печі,

Для вас сюю баєчку, паничі!

Ой не будьте, паниченьки-молодці,

І ви такі, як отії горобці…

Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат -

Хіба мало є хороших бровенят?

Дівчинонька, як квіточка,- з нею рай,

А чужої молодиці не займай,

Бо налетить часом сивий голубок -

Болітиме головонька і чубок!

1861

Задумала Мишва вчинить велике діло,

Щоб слава загула про них

По всіх усюдах, щоб вдивило

Не то людей - котів дурних.

Мишей до біса назбігалось;

Чимало й Пацюків зібралось,

Старих і молодих.

От в кухві тій, що з борошном стояла,

Уся громада посідала -

Розслухать, що і як.

Найстаршенький Пацюк мовляє так:

«Оце зібрались ми, панове громадяни,

Про от що розсудить:

Пора б і Мишам в світі жить

Так, як живуть усі миряни;

А для того нам треба положить:

Щоб був порядок в кожнім ділі -

Збирати раду щонеділі…

Чи так, чи, може, як?»

«Розумне діло! Так, то й так!..»

Гукнула разом вся громада.

«А щоб була доладна рада,-

Старий Пацюк кричить,-

Закон постановить:

Пускать на раду всіх хвостатих,

А куцих не пускать,

Бо хто бував в руках проклятих,

З того добра не ждать!

Чи так? Рішайте, коли чули!..»

«Так тому й буть! - усі гукнули,-

Так!.. Куцих не пускать!..»

Мишва таку приміту знає:

У кого довший хвіст - той розум більший має,

А хто свій хвіст ізбув,

Той дурнем всюди був -

Чи то в якій-небудь пригоді,

Чи на війні, чи у поході.

От через тиждень, в темну ніч,-

Справдилась Пацюкова річ:

Була між ними перша рада.

Зібралася як слід уся громада;

Посіли, гомонять…

Аж гульк - і куций є між ними.

Ну, що його робить з дурними?

Ну як утерпіть - не сказать?..

Пацюк углядів молоденький

Та зараз дядька штовх тихенько:

«А що ж се,- каже,- як се так?

Відкіль се взявся неборак?

Чому ж йому ніхто не вкаже?

Та се вже, справді, сором, глум!..

«Цить, язикатий! - дядько каже,-

Бо то ж мій кум…»

1863

В якійсь далекій стороні…

В Німеччині… в Туреччині… Так ні!..

Таку ледачу пам’ять маю,

Що й не згадаю.

Далеко десь, серед чужих країв,

Пан на всю губу жив,

У розкоші, як пану подобає.

Суддею б то, чи що, служив

(Чи справді є там суд - хто його знає!..).

Жив хороше, і їв, і пив,

Нічого не робив,

Підписував, що скажуть люди,

Не знаючи, що з того буде.

Так живучи, про що тужить?

Два віки б жити,

Не сподіваючись умерти;

Та от біда: як набіжить -

Не заховаєшся від смерти…

Настав той скорбний час -

І панів вік погас,

Сказати просто - вмер, та й годі,-

Спокійно, тихо, мов заснув…

Засумували всі в господі,

Бо добрий господар він був.

Як не живи, а на тім світі

Про все одвіт оддай,

На панство не вважай,

Бо там не те, що у повіті…

Явивсь мій пан, стоїть і жде,

І думає: «Ну, що то буде?..»

Аж дивиться - громада йде,

Усе старі, поважні люде.

«Ну, брате,- кажуть,- як ти жив?

Добро чи зло робив?»

«А що ж, панове,- пан мовляє,-

Нічого не робив…

Мене усяке добре знає!

Суддею був, для себе жив;

Про все мені було байдуже…»

«Ну, добре ж,- кажуть,- милий друже,

Гаразд, що так ти жив.

Ануте, братця, одчиняйте

Ворота в рай! Земляче, йди!»

Промовили діди.

«З якої речі? Потривайте! -

Озвався сивий дід,

Що біля царини знаходивсь,-

Ні, так не слід,

Щоб лежень та того сподобивсь!..»

«Та ну-бо,- кажуть,- слід!

Яка б з його була робота,

Коли нічого він не вмів?

Він тільки б лиха наробив!»

«Хіба…» - промовив дід - і одчинив ворота.

Колись я в суді був і бачив сам

Якраз такого пана там.

Хороший чоловік, мовляли люде,

Плохий, нічого не бере…

От, думаю собі, і вмре,