Байки - Леонід Іванович Глібов

То й бачитиме всяк,

Що ти що-небудь розумієш.

Один ще змалку вдатний Шпак

У Щиглика співать навчився.

Канальський Шпак так умудрився,

Що як почне було співать -

Диковина й сказать!

Мов справді Щиглик то співає.

От, слухає Шпака усяк,

Дивується та вихваляє,

Шпаком розумним величає.

Радіє, аж плигає Шпак!

Чого б йому іще й хотіти?

Кохаться б дурневі та жити:

Таке життя другому б рай,-

Шануйсь та людям потурай,

Виспівуй на всі боки!..

Так он що (я сказать забув) -

Шпачок зависливенький був.

Почув він (мабуть, од сороки),

Що соловейка хвалить всяк.

Шпакові се завидно стало,

Надувся бісів Шпак.

«Коли ж моїх пісень вам мало,-

Він сам собі мовляє так,-

Тривайте, й я так заспіваю!

Ще, може, й краще… Я вже знаю!

На бісового батька й Шпак!..»

Зачав мій Шпак пісні виводить,-

Так ні - зовсім не те виходить:

Хоч вельми-дуже запищить,

Хоч не до прикладу хавчить,

Або нявчить, мов по-котячий,

Або мекече по-ягнячий,

Співав мій Шпак, співав,

Аж покіль всіх порозганяв,-

Ніхто і слухати не хоче,

Тікає геть та ще й бурмоче:

«Дурний, не знать чого схотів!

Хоч би сміху вже не робив:

Співав би гарно по-щиглячий,

Ніж чортзна-як по-солов’ячий».

1856

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,-

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться,

Була приставлена Лисиця...

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких...

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!),-

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать...

Не довго думали - рішили

І Щуку на вербі повісити звеліли.

«Дозвольте і мені, панове, річ держать! -

Тут обізвалася Лисиця.-

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити,-

У річці вражу Щуку утопити!»

«Розумна річ!» - всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули - у річку.

1858

Свиня у панський двір залізла;

Посновигала там

По всім куткам,

На смітнику кісток погризла,

Полежала в багні,

Як слід Свині,

В гної куйовдилася пикою своєю…

Та із гостей ізнов прийшла

Така ж, як і була,-

Свиня свинею.

От став свинар її питать:

«Що, Свинко, бачила ти в пана?

Чи хороше там гостювать?

Яка була тобі там шана?

Я чув колись, що у панів,

Мов у царів,

Срібло та золото скрізь сяє,

Що буцімби пани так хороше живуть,

Та солодко їдять і п’ють».

«Та де там воно є! - Свиня йому мовляє.-

Брехня! Не слухай! Я ж була,

І їла, і пила,

Всі заходеньки обходила,

І смітники,

І суточки,

А доброго нічого там не вздріла,

То тільки вигадки дурні!»

Не хочу я нікого прирівняти,

Звиняйте, до Свині…

Ні, далебі, що ні!

Я тільки хочу щось спитати.

Траплялось на віку мені

Такеє бачити ледащо,-

Подивишся - не годне ані на що;

А як почне тебе судить,

То так оббреше, обчернить

Та рознесе погану славу,

Що соромно й сказать…

Так я се й хочу вас, панове, попитать:

Еге, не гріх таку прояву

Свинею величать?

1858

Був на селі Вівчар Тарас;

Він панових овечок пас.

Став мій Тарас чогось журитись:

Сидить, голівоньку схилив,

А панові боїться похвалитись,

Щоб пан не бив.

«Чого ти, брате, світом нудиш?»

Питаються його.

«Ох, братці! Лишенька мого

Абияк не відбудеш…»

От став хвалитись він, що є в болоті Вовк

І, на лихо йому, хапає овечок…

«Що ж, брате, будемо робити,-

Ще й не таке нам діє Вовк!..

А пан за віщо буде бити?..»

Гуртом вони до пана всі пішли,

Усе по правді розказали.

Звелів їм пан, щоб Вовка стерегли

І, коли можна, щоб піймали.

Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,

А Вовка щось нема й не чуть…

Чого ж се так, що у Тараса часом

Буває добрий борщ із м’ясом

Та з начинкою пиріжки?..

Дурні дядьки!

Ні один з вас не розчовпає:

Який там в біса звір!

На Вовка тільки поговір,

А овечок Тарас хапає!..

1858

В гаю у пана був ставок;

Вода - як скло; на дні - пісок;

Кругом цвіли волошки та васильки;

Червоная калина там росла,

Під гаєм пасіка була,-

Ну рай, та й тільки!

В ставу було чималенько Лящів;

Ніхто їх не ловив

Ні волоком, ні в’ятірями,-

Життя Лящам,

Мов тим панам:

Гуляють, ляпають хвостами…

Приїхав