Байки - Леонід Іванович Глібов
Глібов Л. І.
БАЙКИ
Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине.
Читайте, згадуйте мене.
Л. І. Глібов
ВОВК І КІТ
В село із лісу Вовк забіг…
Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг…
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому: куди не поглядить -
Усюди Вовченька недоленька морочить,-
Хоч сядь та й плач;
Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше од людей - од видимої смерті…
Коли глядить -
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
«Котусю-братіку! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!..
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?»
«Проси мерщій Степана,
Він добрий чоловік», Кіт Вовкові сказав.
«Так я у його вкрав барана».
«Ну, так навідайсь до Дем’яна».
«Е, і Дем’яна я боюсь:
Як тільки навернусь,
Він і згадає поросятко».
«Біжи ж, аж ген живе Трохим!»
«Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко!»
«Погано ж!.. Ну… а чи не прийме Клим?»
«Ох, братіку! Теля я в його звів!»
«Так, бачу, ти усім тут добре надоїв,-
Кіт Вовкові сказав,-
Чого ж ти, братіку, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братіку, посіяв, те й пожни!»
1853
ВОВК І ВІВЧАРІ
Раз Вовк тихесенько підкрався…
Всім відомо, куди він звик ходить
І де він лиха набирався,-
Та що ж робить,
Коли на те вже Вовк удався,
Щоб овечок давить!
І сей раз він туди ж попхався.
Тихесенько кошару обійшов;
Прислухався - не чуть, мерщій на тин зоп’явся.
Зиркнув - та й охолов:
Вівчарики прехорошенько
Найкращого баранчика взяли
Та й патрають гуртом, а кунделі
Мовчать, лежать собі смирненько,
Неначебто усім їм там,
Кудлатим гаспидським синам,
Позакладало… мов не знають,
Що перед ними виробляють!
Дивився Вовк, дививсь,
Здихнув - та й знов у степ поплівсь,
Та й каже: «Де та правда ділась?..
Яка б тут шарварка зробилась,
Який би гомін підняли
І Вівчарі, і кунделі,
Якби мені таке зробить схотілось!..»
На сей раз приказка здалась:
Що декому, мовляли, можна - другим зась.
1853
ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК
У товаристві лад - усяк тому радіє.
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло - тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули - катма ходу…
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука,-
Так Лебідь рветься підлетіть.
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні - судить не нам,
Та тільки хура й досі там.
1853
ЛИСИЦЯ І ХОВРАХ
«Куди се ти, кумасенько, біжиш?
Даєш неначе з ляку драла,-
Гука Ховрах,- ні на що не глядиш,
Мене б то й не пізнала!»
«Ох, голубе! - Лисиця застогнала,-
Бодай би вже й не жить,
Як отаке терпіть!»
«Що ж там таке? Яка причина?»
Ховрах допитує куму.
А та йому:
«Напасть мені! Лиха година!
Як кумові свому,
Скажу тобі усе по дружбі:
Оце я, бач, була на службі…
Наставили мене суддею до курей,
Я їх кохала, як дітей;
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю;
Усе було труджусь, роблю -
Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по сей день не брала я й пір’їнки.
А що ж за те кумі твоїй?
З очей прогнали!!.. Боже мій!
За що, про що і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який бридкий!..
А все се лихо брехні діють.
Як здумаю - печінки тліють!
На мене хтось та набрехав
(Бодай би той добра не знав!),
Що я хабарики лупила…
А щоб я, куме, хліб так їла,
Коли хоч шаг з кого взяла,
Коли хоч раз душею покривила!
Скажи, чи я ж коли така була,
Щоб сії капості робила?»
«А що ж, кумасенько моя,-
Ховрах мовляє так Лисиці,-
Був гріх,- частенько бачив я
У тебе пір’ячко на пиці…»
Бува, у службі чоловік
Все стогне, каже: жити важко!
Неначе доживає вік
Або останній руб насправжки.
І віру ймеш йому під час,
Бо знаєш або й чув не раз,
Що жінку він узяв без віна,
І сам, сердека, сиротина.
А потім бачиш - той бідняк -
Хто його зна, коли і як -
Землі накупить, хазяйнує;
А далі так собі панує,
Що
