Лоліта - Володимир Набоков
Попри старий вiк, вона бiльш нiж будь-коли була нiмфеткою в своєму бiлому тенiсному одязi, з абрикосовою засмагою на руках i ногах. Крилатi засiдателi! Нiякого потойбiчного свiту не треба менi, якщо в ньому не з'явиться Лолiта в тому виглядi, в якому вона була тодi, на колорадському курортi мiж Сноу та Ельфiнстоном — i, будь-ласка, щоб усе було так само точно, як тодi: широкi, бiлi хлоп'ячi трусики, вузенька талiя, абрикосовий голий поперек, бiла грудна хустка, стрiчки якої йдуть наверх, навколо шиї, скiнчуючись ззаду вислим вузлом i залишаючи неприкритою її до нестями молоденькi й привабливi лопатки з цим абрикосовим пушком на них, i привабливi нiжнi кiсточки й гладеньку, донизу звужену спину! Її кепка була з бiлим козирком. Її ракета коштувала менi силу грошей. Оцупок, згрубiлий оцупок! Адже я мiг би вiдбити її на кiноплiвцi! Вона б тодi зосталася й по досi зi мною, перед моїми очима, в проекцiйнiй камерi мого вiдчаю! Перед сервiсом, до того як приступити до дiї, Лолiта наче робила передих, чекаючи за крейдяною рисою, й при цьому, бувало, разок-другий гепне м'яч об землю або носком бiлої туфельки пошкребе по ґрунту, завжди невимушена, завжди спокiйно-весела, вона, котра так рiдко бувала веселою в її пiтьмяному домашньому середовищi! Як на мене, її тенiсна гра являла собою вищу точку, до якої молоде створiння може довести сценiчне мистецтво, хоч для неї, ймовiрно, це було лише геометричною суттю основної життєвої дiйсностi.
Грацiйна яснiсть усiх її рухiв знаходила своє слухове доповнення в чистому, тугому дзвонi кожного її удару. Ввiйшовши в ауру її влади, м'яч робився бiлiшим, його пружнiсть ставала якiсно бiльш дорогоцiнною.
Прецизiйний iнструмент, який вона уживала по вiдношенню до мене бачився в мить липнучого доторку надзвичайно чiпким i неспiшним. Скажу бiльше: її стиль був цiлком точною iмiтацiєю якнайсправжнiсiнького першокласного тенiсу, проте, позбавленою в її руках будь-яких практичних результатiв. Як менi сказала Електра Гольд, сестра Едузи, така дивовижна молода тренерка, коли якось я сидiв на твердiй лавцi, що починала пульсувати пiдi мною, й дивився, як Долорес Гейз, жартома нiби, ганяла по всьому корту гарненьку Лiнду Голль (яка, втiм, здолала її): "В вашу Доллi встромлено магнiт для м'яча в самому осередку ракетних жил, та, на бога, нащо бути такою обачливою?" Ах, Електро, чи не однаково — при такiй грацiї! Згадую, присутнiй на першiй же грi, я вiдчув, як засвоєння цiєї краси мене буквально облило ледь стерпним здриганням. В моєї Лолiти була дивацька манера ледь приздiймати напiвзiгнуту в колiнi лiву ногу при розложистому й пружинястому починаннi сервiсного циклу, коли розвивалася й на мить натягалась в променях сонця жива мережа балансу мiж чотирма точками — пуантою цiєї ноги, ледь опушеною пахвою, засмаглою рукою й далеко закинутим назад овалом ракети, мiж тим як вона звертала лискучий оскал всмiхненого рота вгору в маленьку планету, повислу так високо в зенiтi сильного та стрункого космосу, який вона сотворила з певною метою — напасти на нього звучним хльостанням свого золотого бича. Її подача вирiзнялась прямизною, красою, молодiстю, класичною чистотою траєкторiї, та, не дивлячись на бiговий її темп, її неважко було вернути, адже й жодної закандзюбинки або родзинки не було в довгому, елегантному пiдстрибку її м'яча.
Мене змушує стогнати вiд образи думка, що я мiг так легко увiчнити усi цi чарiвнi узори, закарбувавши їх на целулоїдовiй плiвцi. Наскiльки б вони були бiльшими нiж тi моментальнi знiмки, якi я (безумець!) спалив! Її смеш вiдносився до її сервiсу, як вiдноситься секстет до октету в сонетi, адже її натренували, мою звабу, негайно подрiбцювати до сiтки на яскравих, спритних, у бiлому взуттi нiжках. Нiхто б не мiг сказати, що краще в неї виходить — драйв справа чи драйв злiва: один був дзеркальним вiдображенням iншого, — й менi в самих череслах i досi поколює вiд пiстолетної пальби цих ударiв, котрим вторили чiтке гупання й вигуки Електри. Одною з перлин гри Доллi був короткий удар з напiвзлету, якому великий Нед Лiтам навчив її в Калiфорнiї.
Вона вибрала сцену проти плавби i плавбу перед тенiсом; все ж я стверджую, що якби я не пiдломив у нiй чогось (в той час я не розумiв цього!), її iдеальний стиль сполучався б з волею до звитяги, й вона б розвинулась у справжню чемпiонку. Долорес, з двома ракетами пiд пахвою в Вiмбльдонi (1952), Долорес на рекламi цигарок "Дромадер" (1960), Долорес, граюча чемпiонку тенiсу в кiнодрамi (1962). Долорес та її сивий, сумирний, притихлий чоловiк, колишнiй її тренер, старенький Гумберт (2000).
Жодної не iснувало лукавинки в її манерi грати — якщо, однак, не брати за фiнту нiмфетки веселу байдужiсть до результату гри. Вона, така жорстка й пiдступна в звичайному життi, тут проявляла таку невиннiсть, таку вiдвертiсть, таку зичливiсть в сенсi пласировки, що навiть посередньому, але впертому гравцевi, хай як коряво й невмiло вiн грав, вдавалось так прихлопнути й пiдрiзати м'яча, щоб продлубати собi шлях до перемоги. Попри малий рiст, вона покривала всю свою половину (1053 квадратних фути) майданчика з надзвичайною легкiстю, вже як вступивши в ри м обмiну, й допоки могла цим ри мом керувати; та всяка рiзка атака, всяка раптова змiна тактики з боку противника приводили її в стан повної безпорадностi. Їй, скажiмо, бракувало одного пункту, щоб виграти партiю — тут-то її другий сервiс, який, доволi типово, був навiть сильнiшим та бiльш стильним нiж перший (адже в неї були вiдсутнi тi внутрiшнi затримки, якi знайомi обережним гравцям) звучно вдарявся об арфову струну сiтки — й вiдскакував в аут. Вiдшлiфована бiсерка її "спарного" удару пiдхоплювалась i поверталась у кут противником, в якого, здавалось, чотири ноги й крива шкрябанка в руках. Її драматичнi драйви й дивовижнi злетники пренаївно падали йому до нiг. Знов i знов вона мазала м'яч — i, смiючись, пародiювала досаду тим, що схилялась уперед в балетнiй знемозi, з навислим з лоба локоном. До того безплiдними виявились її грацiя й блиск, що вона навiть не могла побити задиханого Гумберта, основний удар якого був старомодний "пiд'ємний" драйв.
Думаю, що я особливо чутливий до магiї iгор. В моїх
