Лоліта - Володимир Набоков

Коли я почав, п'ятдесят шiсть днiв тому, писати "Лолiту", — спочатку в шпиталi для психопа iв, де перевiряли мiй глузд, а пiсля в цiй обiгрiвнiй, хоч вельми подiбнiй до могили, темницi, — я мiркував, що використаю цiлком мої записи на судi, щоб врятувати, не голову мою, звичайно, а душу. Посеред працi, однак, я побачив, що не можу виставити на розгляд живу Лолiту. Я, може, скористаюся чимось iз моєї повiстi на закритих засiданнях, та її друк змушений вiдкласти.

З причин, якi можуть побачитись очевиднiшими, нiж вони є насправдi, я проти смертної кари; на цю думку пристануть, гадаю, мої суддi. Якщо б я постав, як пiдсудний, перед самим собою, я б присудив себе до тридцяти п'яти рокiв ув'язнення за розбещення малолiтньої й виправдав би себе в iншому. Та навiть так, Доллi Скиллер, мабуть, переживе мене дуже. Подальший вирок береться мною з усiєю законною силою й пiдтримкою пiдписаного заповiту; я бажаю, щоб цi нотатки були надрукованi лиш пiсля смертi Лолiти.

Таким чином нi тебе, нi мене вже не буде в живих на той час, коли читач розгорне цю книгу. Та допоки в мене кров грає ще в пишучiй руцi, ти є така ж невiд'ємна, як я, частина благословенної матерiї свiту, i я в змозi сполучитись з тобою, хоч я в Новому Йорку, а ти в Алясцi. Будь вiрна своєму Дiковi. Не давай iншим мужчинам торкати тебе. Не розмовляй з чужими.

Сподiюсь, що ти будеш любити своє дитинча. Сподiюсь, що це буде хлопчик.

Сподiюсь, що чоловiк твiй буде завжди добре з тобою поводитись, бо iнакше мiй привид його настигне, як чорний дим, як знавiснiлий колос, й розiтне його на шматки, нерв за нервом. I не жалiй К.К. Довелось вибрати мiж ним i Г.Г. i хотiлось дати Г.Г. протриматись мiсяця на два довше, щоб вiн мiг змусити тебе жити в уявi прийдешнiх поколiнь. Кажу я про тури i янголiв, про таїну сталих пiгментiв, про передбачення в сонетi, про спасiння в мистецтвi.

Й це — єдине безсмертя, яке ми можемо з тобою подiлити, моя Лолiто.

К I Н Е Ц Ь