Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

То ж і диво вам, що скришілі мури межи церквами й заводами не проглиблюють найажнижнішої вщербини, аби ви ступили й пройшли, навзоруючи що-все-новішої втіхи взнання й назнання і удавано схлипнули над прикиданими ямами з мутантами, і ще далі вдихнули вогчіні най-викших горбів, де уситіли плями давніших кохань; так ви хочете все вертатися, мати право на втечі й вертання, й ніде ані крихтою не присторонюватись, бо лють невибавна й під шкельцями затемнілими ваших іско-шених догори окулярчиків, — там десь у стерилізованих кімнатчинах й ванночках ви вповідатимете до дзеркал чи своєму відбиттю, чи таким от само про ненависть до що-кожної новопосталої чи держави, а чи імперії, і все буде замало найпотаємніших потаєм-нощей, аби виродити із себе несамовить утіхи. Та й ми помудріли на безвік, аж типір замало і люті, і ревнощу, і жадання пімсти; аж так-оно вивидніло, як і віки дотепер, що хто йде а хто їде, то знати од відпочатку шляху; ми вводимо наших гостей до аптек і крамниць слідочками наших дитячих попотрошки ляпотів вночі вітер

30(17) листопада похмуро цілий день а з чотирьох туман 1(18) грудня похмуро сонце трохи показувалось 2(19) грудня зранку туман сильний вдень похмуро і вогко з чотирьох годин туман 3(20) грудня вночі дощ і вдень цілий день дощ

4(21) грудня вдень похмуро град вітер 5(22) грудня зранку мороз вдень похмуро до 12 годин і розтавало сонце було 6(23) грудня мороз і сніг сонячно а вночі дощ після дощу сніг на ранок

7(24) грудня зранку мороз і ясно до обід а з обід хмарно холодно

8(25) грудня сонячно вітер не холодно 9(26) грудня хмарно і сонце показувалось вітер

10(27) грудня вночі сніг і вранці падав пухнастий годин до 10 вдень сонце і сніг почав розтавати 11(28) грудня вранці мороз вдень розтав прохолодно 12(29) грудня вночі дощ вдень похмуро вітер

13(30) грудня вночі вітер сильний зранку хмарно а з 12 годин сонце було до вечора холодно Андрея Вові день народження

бігань, підглядань, і всеношних, і утреніх, і при локітницях попри стін розмальованих з нашої давнини пригощаємо їх, що там є напохват; ми довмілися узиратись у душі пришельців й бентежити їх духом наших одеж, бо де ж ще, як не тут, вбувся запах і сморід мазуту й прив'ялого сіна, соломи навигріб із-під корів і муко-мельства; то диво чи нє, як цей дух чоловіцтва та перетримався і збуджає ненасить зчуманілих пришельців, і гостюванню не знати кінця, бо з казенних притулків із аптечними пахощами ми переходимо аж поволеньки до осель наших предків й нащадків, — там жар не вгородній, не жах самоти й опідозри, що наші кохані не лишаться з нами побіля воріт, а спитавши про віру й бажання само-погубитися, вернуться до наджидаючих їх медсестер; там запашіє од грубок і печей; і при схололих стравах, бо ж зготовлені на продовжденне святешне пригощання, привтішимо й найотря-хуватіших гостей, й найстрашнішими новинами, що в віковому затишку видадуться за казку, — як вертаються одірвані од гілля роду до спорожнілих осель свого краю, хоча й не батьківських, і вчиняють допити вішнім сторожам тих осель; і до півночі туманітиме на горбистий закуток лямпа під стелею, і сторож вклякатиме на стільці посеред хатини, і цмулитимуть чай зі скип'ячених двома лезами банок і смалитимуть самокрутки зі знайденого у дерев'яних потрісканих ночвах в коморі тютюну підцвілого, і допитуватимуться про долю всіх і яка на кому провина; і зморений сторож оселі вкрізь пасма волось прозиратиме куті бляхою черевичиська, і розстібнуті френчі, й приречені на одчай помудрілі од урочистості миті лиця синів цього краю. То чом же ні, — хай святиться усяке вертання, бо додому усе буде й буде вороття, і Господь навернеться до душі поверненця, і вжахнеться, і, може, вперше перейметься дрібкою скорботи, що в цій душі нуртує, як нурти змілілої річки-моря колись, і вибавить в цій душі рівно стільки страху й скорботи, скільки одразу і вселить, — то що ті спогадування чужинських заходин у ці оселі, і комісарова жінка впритул білесенької стіни, і вистріляний з німецького автомата німб довкола її голівоньки, і хвороба розуму, і причинувате блукання селом усю встачу життя, і аж радісні вповідання, які то лоханки їй сняться, що й завидка не полишають в спокою, дивіцця-но, в хустці, у хрензлях тако аж кишить ними; і їй тут домівка, а де не зайде, то сідайте, а сяде в порозі, і їй подай в руки, бо йнакше ж ніяк, і святково-притомленими очима висповідує простір хати, і кожного що-сидячого, що-стоячого; й так же ж допитливо-нетямковито на спитування а як

там Віктор, чи думає завтра на хутір, як прошено, чи одвезе домовину із Мартою, звідається щонаймудрішою фразою з потемків дитинячого розуму — ну-хіба-що; як і на ту новину лиш схитне ледь опростаною з-під хустки голівкою, — як ті салдати-утікачі чи вони там які демобілізовані перестрілялися в хаті під ранок, лишивши за свідка примоту-зованого до стільця сторожівника всіх спустілих хатів. Та й догледжуємо пори най-іскрявішої, найзапашнішого смаку хлібоб*ого од жмені снігу, та ще й з світляної латки вікна попід тин аж зелений від чарування небесного пилу; і стрінеться ця невинна долонька присмученої пришелиці потон-шілого від судоми доторку чоловічого ліктя, і от би зіллятися цим одежам на вічнеє не-прощавай, поновити блукання нічиїми вже садками, прихиститися найтовстішого стовбура, розпростати поли прадідівського кожушка і вхистити на грудях довірливий і винуватий погляд уже мовби неземної цеї істоти без тіла, без подиху, бо ж рай земний це лиш-но мить, що триває як і той, неопіз-наванний, — та рука невблаганна за миті вагання, а свято опізнюється на кожну ще й не спогадану гадку, і прошено буде прийняти од усепомочі світової ці гроші, бо іншим дісталися ще раніш, і мало котра бабуся не враділа, а мало хіба не одбулося жартом, що там у німеччизні то й непогані хазяї траплялися, а пиво про свято то таке-е пиво, що де йому і тепереньки взятись, от добре ж пиво було-о; і вже на віддалі не одного сузір'я, як це тако мовби ниточки опустились доземно з країв тих сузір'їв і зміряти кроком між тими сузір'ями, виповідатимеш і не казкою, і не ласкою на нещасність віку цього, допевнятимешся навхлип і навхрип, а які ж то ті жертви і скільки їх, і якими завдатками

14(1) грудня знов дощ вітер сильний вранці сніг до обід йшов з обід сонце 15(2) грудня вранці мороз а вдень сонце 16(3) грудня вранці туман вдень похмуро тихо

17(4) грудня Варвари мороз вітер вдень сонце похмуро холодно

18(5) грудня Сави зранку і вночі сніг і до 12 годин мороз вітер холодно і похмуро 19(6) грудня Миколи вранці мороз холодно цілий день сонце було і з обід а на вечір

похмарилось ввечері я бутил кою розбила... 20(7) грудня вночі вітер дощ вдень похмуро

21(8) грудня вночі вітер дощ мороз рано вдень дощ і мороз 22(9) грудня ожеледиця я з порога впала руку забила 23(10) грудня мороз похмуро празник Анни зачатія 24(11) грудня похмуро 25(12) грудня в лікарню я їздила хмарно і трошки ясно вночі дощ 26(13) грудня похмуро дощ 27(14) грудня зранку ясно трошки а вдень похмуро 23(15) грудня похмуро 29(16) грудня похмуро

і доплатами погамувати і біль, і початок, і скінчення жахіть, і кому доведеш хоч на мигах та хоч до зору, що цей край поновився у статках, та стратився на душі, і не в нашому часі, не цими горбами, й не в змові із цими-о сузір'ями перейде який суд, яке допевняння останнє, а нам тіки змовчати, й хоч мовчанням присторонити найурочистішу мить пізнання," —

то ви всякому суд учиняєте, а вже-ж мудрість суддівства здав-незнилася, а підсудні тако-ою мудрістю сповнилися, аж їм тіки геройство своє й нічиє їдним словом чи гадкою приторочиться, і ці звіка винувато-невинуваті, пробачивши і найлютішим катам своїм, стають винуватими не впроть провини своєї, а що — світ мов нетямковито вистежує цих понурених у страх солодощів і гадає, що то й на них чекає, як десь отамо-о так знесутнюється і помисел, і діяння. Та о-о-в, — цим разом ні хитрістю, ані мудрістю одні одних не заклопочуть, і збудеться те, що хотілося, бо мертві прийдуть судити не їдно лише тих і тих, але й тих, що не буде їх названо тими й тими, бо одлучилося од цеї шкаралупи більш, як потребувалося, й то вже ж ми охотуємося на нашій причинуватості, — бо перш попереджували нас ті, вішні й ходячі землею од міста до хутора, і чось все то були жінки, без імення і — звідки вони; матері спурхували й гнали дітей до осель, і казали, що то з божевілень повипускали, та й ходять, та й талагунять люд, бо й то знати було, то якийсь новий правитель возсів або свято нечуване, аби дядьки у аптеках й буфетах засиджувалися, аж не смій гукати, і тато при грубці з газетою про смерть щонайбільшого правителя, а в другій руці конверт з військкомата про реабілітацію, і вперше побачиш, як татом здригає од сліз; й так вибігаєш у світ, не завбачений посмутнілою мамою, на звечорілі пустелища вулиць і брам, аби знову уздріти той погляд чи випущеної з дурної оселі, чи й просто блукаючої з незнаної тобі радості, — а ті очі вирізнюють тебе з-посеред причаєних по закутках домашнюків, такого мов дядька уже, й примовляють до тебе, до тебе, й кличуть без-відома-а-куди, і вчахає страх од намовлених оповідей про викрадення дітей, і як жінка з села не вернулася з прощі, бо то там такі печери, й такі монахи, і так пропадали люди. І в ніщо не було віри, а справджувалося, що казали жінки з ще темнішими й більшими впроти вечорів очима, — ніхто не хотів анікуди рушати, та лиш бідним дітям давалися таємниці околиць, могил і руїн усілякої хатнощі й високих руйновиськ, де перебули віра й оточенці, хімікати і зернозбірні, і так переходили влади й правителі, і зачали за віру

баби сваритися, і найгарніші жінки і чоловіки одступали у сутінь, тривожачи своїх переростків-дітей і не лицями, а лиш знадою одягів, притрушених як-то пилом зорястим чи пилом століть; і доходила черга сидячих у їхній замисленості, бо стратилася цікавість на почесті й мори, на кількість подушених у крематоріях і постріляних у потилицю, — аж не скажи й при тих, що їх батькам й гиншим предкам судилось на це, ну в гвалт такий, що-о ти нам гочі колеш хто-де-й-шо-й-коли, лютістю сповняється душа люцька од нагадування гріхів та жертв; вже й не цим усим, що городи, товар чи копійка злодійчана, не багацтвом чужим і звабливим термосуються, а — як ця подоба усотує що-де-яку зумисність та як нею термосує й викручує, як-то рукава куфайчаного з гразюки вицупленого, — крути або сціджуй; і стало це люцтво на думку багатіше, аніж-но на гроші й достаток, і всякому своя думка куйовдиться, хто мудріший та кращ украдеться у потемки цього мов прийдешнього, що таке на звабу голінне, бо що ж те дотипірішнє, йому й так ціни не складеш, а думкою воно геть спрісніло, хіба цим дітям й гонукам курій-чаним набирати якої лиховини ще давнішої та вподоблювати за нею гріхи недавнішні, бо це вже й не гріх, і відома не знать як назвати, — вертається з допитів у цегловому льосі, у комісарському вдіжжі, притьмарюються віконечка переляканих сіл і містечок, і тьма покриває й найбільшу розпусту, і лиш-но у декотрих вікнах спалахує сяєво недозволенне, і курійка, схмеліла од крові і криків, доглитує з каструлів і пляшок на остачу собакам в дворищі з пожадливістю людино-звіроти, і наймичка на догоду взвірілості усешній пригашує ґнота на тління печерне, складаючи ганчір'яні від помиїв руки на

30(1) грудня вдень дощ вночі дощ Фанасію 86 років від народження

1982

20(7) лютого мороз ясний день 21(3) лютого мороз сонячно 22(9) лютого Крушинського Володьку Ленки зранку мороз вдень тихо сонячно 23(10) лютого мороз тихо сонячно 24(11) лютого мороз сонячно 25(12) лютого похмуро цілий день 26(13) лютого похмуро і з двох годин дощ ляпав 27(14) лютого зранку похмуро після обід ясно

2(17) березня похмуро 3(18) березня похмуро 4(19) березня похмуро вітер 5(20) березня похмуро

7(22) березня 1-ий піст похмуро 8(23) березня зранку мороз вдень хмарно і сонце і розтав мороз 9(24) березня зранку мороз вдень розтав хмарно і сонце вітер 10(25) березня сонце і хмарно 12(27) березня Миколаєва корова отелилась 13(28) березня зранку хмарно морозець вдень сонячно

запацьорену ляду буфета, вникаючи головою поза газетяну занавіску, і чоловікожінка з поросячим вереском натручує пальчаним відроснем у яку-хоч видлубину, — і віку замало, а часу то й менш, і людинозвірота виношує посеред віку жаху й поцвілілих стін хоч щось, хоч назви його Вітькою чи Володем, і так доживаємося до віку позовів і на татар і хозарів, і москалів, і ляхів, а лиш вікові на цих недавнішніх вбійників і ґвалтівників ще не час і не думка; от-то-де часина і вік найпохмуріших таємниць й перероджень.