Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав
Затісно і в сні, бо родина а незліченна; як було вільно та просторно перед цим,
то не дає дихати нині; аж коли й ця панія геть у білому розколошмачує й рештки сну, така це їй прикрість, що не вона на весіллі мати, про цих бідних їй клопіт та як не пробачить їм ввік, а весілля на похорони перекидає, бо раз прийняли її за жебрачку, то хоч і не прогнали, також погостили, але осібно, ще й на прощання а геть не дали нічого; то їм тепер весілля збідніють, брикатимуть собі на вжи-рінню й балях, дарма що сидітимуть у сльоту по хатах дуже часто навіть о бульбі посоленій; хай думають, що то допровадили до всього фабрики; але й що-кожна думка маліє, чи там де затісно а й просторо; роз-кублюється темний світ меї хати допитуванням, а де ж той наймудріший, що хтів і мене втопити і сам топився, а не побажав лишитися сам-їден, аж-но всі вимруть; бо ці вішні потомлюють і найнезмирущішу силу. А то-б ти бажала, паніє біла, усякого замикати і суд вчиняти, та й вгавила з переситу, коли то ці одвірки потверділи на залізо, а хати в такий статок вбулися по грабуваннях вікових, аж найдрібніша річ на таку ціну вабить, що де там котрій-і; не в гадку тобі, як кожному вільно упхатися до оцих хоромів, та повороту не бути; замикано ізнадвору, і світ лагіднішає: от десь вернеться господиня, не всі ще шляхи ізміряні. То сидімо тут вдвох, — бо світ дочекався, що вішній вішньому скаже, от тільки гадки позбувся, де та коли, усе визираючи на горбах якої познаки; а мудрості й не було, бо й названня не знали, бо ветхі заручини вішнього і невішнього, бо води втяжіли і не приймають у себе, як дотепер поглинали усякого зохотуючого; страх змалів і не позначує на вмирущість, душа випорснула і зажила собі поряд, їй тутечки тра добувати. Диво з див, а чудуватися нема чому, — подосонце до обід до вечора нахмарило 8(26) листопада зранку туман годин до одинадцяти вдень сонце і похмуро тихо 9(27) листопада зранку туман і мороз а вдень похмуро і сонце трошки показувалось вітер сильний і дощ з снігом пролітав ввечері К.Віталій І. поїхав в Київ 10(28) листопада вночі сніжок а вдень дощ і розтало холодно вітер 11(29) листопада холодно вогко і дощ ляпав
12(30) листопада вночі сніжок мороз а вдень розтав 13(31) листопада вранці мороз а вдень розтав град болото сонце трошки показувалося 14(1) листопада Валіка день народження хмарно вдень прохолодно град а ввечері тихо тепло як весною 15(2) листопада приморозок холодно похмуро 16(3) листопада похмуро з п'ятої години сніг вночі хурделиця 17(4) листопада ввечері дощ вночі вітер сильний завірюха снігу навіяло по метру по пів метра 18(5) листопада похмуро дощ ляпав
прошувалися в світів, що ні з-одного в інший, ані в одному котрому; який світ, яка вішня сила знемічніли на утомі, а ради ніхто не дасть; то-ти, паніє біла, не гайнуй мою постіль, не торохкочи рогачами й горщиками; додивляймося сни найлюбіші, бо де ж ти бачила, на весілля прийти, а весілляном не бути. Смішно й тобі, — от-то-т".
"Не дери-но так очі; це не край самогубців; було трохи цих жінок віку не знати якого, що тямилися у житті, а як вас усіх перебуло тут процесія за процесією та порозповідали світові не які ми, а що з нами, то десь враз набралося і своїх гудзуватих, на позір таких, мов-то вони вздоровили цілу націю діток, а самим уже вагота навідуватися, як то перш з докторами зі світу, то вже ці секретарки, придобрілі на вселенському горю, та мученики колишні, що про своє мученство все оповіли, а всеїднак їх май за мучеників, і чось більш кіля них стає секретарок і зизоокеньких, так же ж їм ув подобу нові ці ідеї та свобододійство, — то хто з кого сміється; чи ці жертви такі вже жертви, що ви нагоджувалися та допевнялися, от які жертви, та й мали заробок і славу по смітниках світових, а чи самі так знелюдніли на пожирі недоїдків, аж вам не що інше й не подавай, як одно жертви а й жертви; та доки ви бубоніли щось про блукання і неможливість, пустелю і чудеса, тут пів-народа змішалося з пів-народом ще оддавна і склали собі неввибутну уяву про неможливість утечі і повертання, — о-о-в, скіки вам ще сюди прибувати. Ще таке щось нечуване перейде осереддям цього краю, на такий уселенський процес віку вистановиться, та забракне і щирості вашої, й хижості, як то мовби ви захочете оповісти, але то такої мови залізяної запотребується, такого звірячого присмаку на щелепах, що де вже кому-і; а доти. Вітають вас з рушниками і хлібом-сіллю, ще-но ви з припухлими баньками виповзаєте з автобусів, ще-н мляво наводите об'єктиви, і ці весілляни, оці всі вітаючі вас замість веселенько і завчено ошкіритися проблукують таємними поглядами промежи вас, — так ви щоразу з'являєтеся то зарано, а то запізно. І що ж кому бачиться з-оборот спин, з-потойбіч думок, — а при-сниділа гадка, що то вже не-в-силі допитуватися поперед кожного суду; не-в-силі вистежувати злодіїв і вбивць, бо все менш стає-що-красти, що-вбивати; посумнілий люд перечіплюється гуртами, де що забрато, де й що лишилось життя, — лінькуваті слідчі та судді прив'язують вічного злодія по-собачи у бобику і намахують, хто перший трапляється; йдіть-но сюди, розпишетесь; та я ж нічо-ого; стоїть і той бідний Михайло в воротях, ото відкупив задешевше крадену пилку на бензині; та хіба ж ти не знав, в кого брав. Але ж і
злодій куди твоє діло, — шиферину зірвав, і шукай в полі куртки шкіряні, холодильника; сам, каже, виносив; от тільки на пилці попався; ти його вбий, а не признається; проходьте й ви, бо цьому дознанню і віку не хватить, та й що ж тут писати, ге-ж, як ніхто вже нічому а не дивується, а гроші платять не за те, про що понаписувано, а — як та з яким умислом; от-же-ж ціла держава писарчуків на пів нації працюючих. Чи ви кажете, то така свобода, без якої не добачити світла уприкінці там чогось, і з цих людей," бач, пуття не буде, — та й правда ваша, бо це такий вік, що назови його й так, і сяк, і всьому виправд допрошується; от-то добро й добрювання настало, принишкло людство людей, щось там із історії смикнули, на вік прийдешній тяму зладнали, гадали, от-вже-то ворога одшукано, і з цею думкою доживай собі, мудруючи в світі розкошів на який більший ґандж, та пів світові жебраків руку помочі й дружби тако-на. Але й того, бач, замало, — ви враз наїжджаєте аж такими паніями, з таким смутком собачим в очах, що ваші по-по-бредання по світу то не те все, що хтось щось подумає чи намарить собі у розпачі безпораді, а ви таку славу розносите світом, що й гей, та по літерах їм тлумачите назву держави чи імено якогось найбільшого мученика у цім краї; але ж ви вертаєтеся — і не жінками, а в мов чоловічій подобі, і потиски рук ваших жорсткіші а-навіть од думки про найжорсткіші лещата довкола серця середночі горобиної ночі; та й ми не такі вже-то-й насповідувачі своїх потаємних печер, аби судити і гудити що-кожнісінького одшельця й знов пришельця, бо тут, у цім краї понасповідувано й повисповідувано щонайзанапащеніших з родів і пів-родів, — бо й найцнотливіші дівченята верталися сніжок трошки йшов ввечері тихо тепло 19(6) листопада похмуро тихо з даху сніг розтавав Поля Крушинська Захарія померла 20(7) листопада похмуро тихо з дахів сніг ставав 21(8) листопада празник Михайла вранці мороз похмуро вогко холодно 22(9) листопада зранку сонячно до третьої години а потім захмарило і прохолодно 23(10) листопада вранці туман похмуро цілий день з трьох годин сонце показалось і скоро заховалося похмуро Вітя в лікарні на ліжку
24(11) листопада хмарно тихо тепло сонце з 12 до вечора 25(12) листопада хмарно і сонце показувалось рідко після другої заховалось 26(13) листопада вночі дощик трошки вдень сонце 27(14) листопада вранці мороз після десятої розтало болото вдень сонце тихо Заговки 28(15) листопада зранку мороз з 12 почало розтавати а з першої години сніг сипав тихий а навечір почав розтавати 29(16) листопада прохолодно дощик
повіями, і їх знов відпроваджували в санітарних машинах, аби згодом дати припуст на наші оселі й двори, наші річки і пагорби, лавчини побіля тинів, наші вечори і ночі з найбезконечнішими оповідями й переказами про таємнощі видимого й невидкого, і вони ставали щонайслухнянішими слухачками, такі мов пришельці із зовсім незнаного світу, такими ставали аж безтілесними і довіку вже нечіпаними-коханими, у таких одежах дівочо-бабських, такими дітьми на святі цього аж витерплого до гіркоти обстано-виська; то чом же й не ви, — коли що з вами, а що без вас жаріє як і жаріло навгородах, і дим вітчизни, цей картоплинячий дух, обповиває убійників і смиренців, повій і незайманих, майбутніх диктаторів і рятівників нації, усе п'яних і тих, то вславлятимуть словом цей закуток світу; ставайте-сідайте-присторонюйтесь-і-наслухайте, це лиш-но кінець віку, а ми всі туто не збулися а-хоч у якій і подобі, і яві, і ні в добрі допевному, ані в лихості остаточній; тут світ та й годі. Бо як ви кажете, що цим-го всім ще вчитися та учитися, дотягатися до достатків і духу далекішнього, то тут набулися що-наймудріших дознань і упевнень, тут все жаріє гадка, що людство так і не вбулося ні в жодній трагедії, бо так знати і видко, що і в ранок найдужчого лиха зласкавлює сонечко землю, і вийти комусь у невіданні пагорбами і вмитись росою, забувши, що то за ніч нічненна була, як вирувало і вергало небесами, і як ціле десятиліття вода закипала не так у шклянках і каструлях, як віковіч-нилось все, що типіро було йнакше, шерехи, шепотіння, вітровіння, і як у примарок цього десятиріччя знов закуйовдило всесвітом, як вздоровлялися небеса, наганяючи більший жах на побредачів землею, аніж того жаху сталагунювалось вдовж багатезних віків поперед. То чи не ви тепер допитуєтесь, що це за театр виладновується що-нової цеї доби, аж пальця ткни, то не знати проміжку межи щокожною навзамін, так нагортається їдна на одну, кригою зламуються навсторч небес, — але то цікавість і є, та неохочість визнавати чи свою немічність, чи нікчемство, а чи поразку, або чи довести свою перевагу над вутлими і мізернішими щораз появами роду люцького; так люди і побавилися цим у вільний од воєн час; й чи ж не ви тепер на що бачите тицяєте — ото театр, ото опера, і все хочете бути на цих прем'єрах та хитро примружуватися на вигини тіл що жіночих, що чоловічих у всьому такому, аж видко проз тіло і душу, і це вам такий-но театр, що й ще сто віків здойма-тимете капелюшки при страті найкращих та при вітанні усяких кавалькад найлютіших катів; бо не пам'ять вас навертає до цього
руйновиська, до цих шелестів потаємних, до шепотіння і оповідей під найгучнішою темінню осяйного неба ночі, бо й повіями вам неохочість вертатися; і не пройтися вам краєм цим з могилами і руїнами костелів, церков, синагог, — вас ваблять ці підземелля, ці історичні трупи й одіжжя зотліле у вог-чінні і смороді закамарків; та не страх аж солодкий бути впійманими на злочині умислу хтивого, — вам зап'янює тяму угледіти ввіч віковічную жертву і повтішатися з рештками жертв, приміряти зоржавілі цели і стриноги, насититись тліном теперішніх уже екскрементів, і далі знов гайда огиджуватися справдешнім і тліном, і потом, і смітниками осьошнього життя.
