Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

У засідках кладовищенських біло-чорними примарами назиратиме щось найкоханіше і найстрашніше, бо то ні псу, і не страхові у подобі стовпа не подужати такого вистежування, бо світ спотребляє що хоч, а лишає спотреблене все на нас, й це ми такі мудрі, й такі вояки, а ще й у припилених вдежах, аж кожного в трем кидає — з яких то віків; і це ми такі, що усі світи сталагунилися тут, та ні їден не признається до що-іншого, а все вабить їх у рідні світи, звідки рід і приплід; то так уже ж тут привітано всіх, а й така воля на приїжджання і від'їжджання, що де то ті всі, що так хтіли гуртами рушати, а це ані жадного.

Чось позамикувані брами й ворота, і двери набухлі с-по-низів трухлявими купками з-під ломів уламуються, — ратуйте, люди, чи це нас уже позамикувано на вічнеє царство, чи ми з-серединів не налапаємо защіпок! але ж так достуковуються що-гучніш, і гулом земля захитовується; було так у ті віки передніші, що товар ревом сповняв землю, а коні вибивали в гонитві не те що городину, а дерева зрепували, і бійсь було вийти і нокнути з крумкою хліба чи жменечкого вівса. Й що ж ти докажеш, як це не спомин жахів вікових, а це втипірішнє так затьмарює куйовдженням денного та нічного, аж не скажи: це ніч, це день; хутори спалені виставляються над лісами такими вежами, каміняними проглибами заманюють у світ нутряний такого мов царства, що всяк його дошуковувався віками; от-це тобі вік залізяний і камінний, водно-ж і посріблений, і деревний. Ну та це мов як знак рушати такими новішими дорогами, що тепер вигорблюються над тими старішими, які знані у-пам'ятку й ввіч, а страчається сила та й умисел на рушання, і так каже щось, як позамітувано снігами не-в-пору і позамикувано, мов це самим неохочість, і не достукаються ті зсередини і знадвору, бо впізнаванню не збутися, — от як не хотіли дораніш признаватися; і голос той, як він з-віків чувся, так то й тепер своїм удається, аж не знати, хто з ким хитрує чи мудрістю якою хоче обдарувати: не-в-зимно й не-в-тепло у душах засновується сон віку. І свято рушань, і виглядувань, і вибігань — бо знов яке-де весілля, чи війни, а чи кого ведуть, чи везуть — сном обватнює ці оселі вікові; але новини

все чутнішають, — то мов-то молочар замикають, бо в молоці отрута, і Маруся зачеп-люється порожнім битончиком за штахети, гіллячка, і Марія з поминальним, з тими ресторанними наїдками обходить подвір'ями, а нікому в руки втулити а й крихти, і так на столиках, на лавчинах полишує, й не чутно "вічная пам'ять"; то десь-то ж мало дзвонити або й ці музики по цій ще одній душі, але де-е-е, — згомоняється сама думка про похорон, поминання; а й так тобі, Любко, в'їдається заздрість, що не поспіти на хутір до й ще-з-одної полишеної хати, а та-а-к навтішу-валася, що перша од Марти закуйовдить на пів села своє поминання, так розхристувалася перед кождим п'яницею — вбийте мене, вбивайте, бо в мене й довідка є, бо мені більш не тра як два на півтора; і хай тоді замирюються наїжджі дочки і сестри на цих городах і побудовах, хай захазяйовують на проглиблених хоч на тріньки в чужі городи й садки межах, — ну, то вони-то над'їдуть і загризуться на невпотребі, бо ж то був хазяїн на всі землі, а це хазяїв більш як землі на хазяювання. Лишаються городи й садки-мішаниця горбами, і люцька душенька, на-охотувавшись в неволі з чужого умислу і статками, і пекельним змаганням за все жебрацьке надбане, одлітає з янголами скоріш, як бувало; ще-но небіжчиця в хаті, а вже довкола не жалоба і послух, а метушня з гризнею навпереміш, аби потім і те жебрацьке заквітувало-зареп'яшіло в недогляді, — так мов вертається не-наше не-комусь. То коли це-ж-но почалося, що нас так допитувано невидкими вже допитувачами, а нам не в пам'ятку мова одповідання, — небіжчики мов непотріб одлежують, а нам у тривалішій смерті пробувати, бо замало переду-миральних підписувань на паперах про

14(1) квітня прохолодно вітер сонячно хмарно 15(2) квітня похмуро дощик ледь крапотів 16(3) квітня похмуро вночі дощ 17(4) квітня дощик похмуро 18(5) квітня Пасха сонце зранку до обід ясно і з обід хмарно 20(7) квітня похмуро дощ 21(8) квітня сонце і хмарно 22(9) квітня похмуро вітер холодно 23(10) квітня похмуро вітер холодно

1982

1(19) січня похмуро з трьох годин вияснилось 2(20) січня похмуро ввечері з чотирьох дощ 3(21) січня похмуро тихо 4(22) січня похмуро вітер холодно

5(23) січня зночі дощ і вранці а вдень хмарно і сонце показувалось 6(24) січня ясно з годин трьох а на вечір затягло Святий вечір

7(25) січня Різдво ясно до обід а з обід мокрий сніг а вночі мороз міцний а вранці вітер

8(26) січня сонячно вранці вітер мороз вдень сонце і хмарно холодно вітер

власність, бо дошки виписуватимуть не про потребу похороніння, не про довжину тіла, аби легенько небіжчикові злягти в домовину, — якісь допитування та пересвари: а чого з рушником та хлібиною навстріч окупантам виходили, а ми по льохах та лісах віки жаху пересиджували, то нам знов на розбудові віку цього бовваніти, а ви й так пересидите у плеканні думки, що, бач, світові тіки й розгадуй; а — діти чом це мудріші за наших, та мудрістю городи сповняють, де їх не ждуть, а туто заробляти не хтять при худобі й полях, чи ж то вами так вже зароблено і одроблено, аж на право своє здобулися анеабияке, ми ще ж тут не допевнилися, котрі винуваті, а які ні. Та цим голосам набиратись луни, а впину їм не бувати, а луна й є голос, і не збутись його, таке царствіє на мовчання, аби луна луні одказувала на ще йнакшу луну; то чи ми відповідей не знали, як нас запитувано коли було, а чи й не потребується їх од віків запитувань. Але ж то так тяму запосідає удаване незнання, — ще ж маємо голос, хоч і не право, й то так випольовують де який вчується голосом; як то ці бідовіші, через ліс, хтіли мати сільраду та школу, та аби який автобус доходжав хоч раз на віку, то довпи-сували і мертвих на скількість нужденну й на право свого врядуван-ня; то знали ж; а це вписуй не вписуй, — кожне живе а під таким наглядом, бійсь з хати виткнутись; ви нам тіки паспорти віддайте, а приходити вам не треба. Вони, бач, самі розберуться, хто винуватий; вони наших катів і жертви тож наші помирять і так, бо скільки тих революцій не переживай, а це знов не йнакше як нова революція, і хочеш мати солярки на усе гуртове хазяйство, то прийди на цих співаків, що хто кому сват, а хто кум, так вони вболівають за нову для нас власть, — бо ця вже щось та надбає. А де ж та солярка перетримувалася, чого ж її й так не дадуть; техніка оно іржавіє, ще цей рік посіють, а там — х-ге-ех; чого нитка хоче, платок каже. І цей вік не в гандж, — як то за революціями не поспівали, так тепереньки з похоронами не-в-лад виходить. Смерть потиху викошує що малих, що старшіших, не лишаючи й знаку на довший смуток; а все смуток такий, що хоч ми та живі, тра й цей час а-й такого одпоминання чи перебути, чи переглядіти; і смерть у якійсь-то інакшій подобі приходить, мов вітром заносить, мов шерхотом бляхи здалечини нагадає, та й знаєш. Не люцька справа теперішнє умируще й одспівуюче, — держава і церква порозділяли на себе героїв та й одспівують, і вже б то угомонився цей вік на притишеній гадці, що душі невдосталь і того возвишенного проживання, де б вона там не заблукувала, — вона насторожається

довш попри тіла, втривожена, як то тим тілом розпорядяться; а вже й не догребуться верховіть цього часу впосліджені і каральники, а й кати со жертвами, а вже правителі перед світом голосяться, яка то ж бо нехоро-шість карати убійника сьогочасного; й так ведеться, що невинуватих та знищених більшає на непроглядь, а катів та убійників більш-що-більш на незмирущеє проживання. Позбувається люцтво права злодієві руку одтяти, а ґвалтівника камінням забити; переповнено тюрми убійниками і ґвалтівниками на пострах люцтву, — от повиходять, аж діточки нові позро^ають, а добра надбано буде на трохи, як раньш; і що ж то видніє у потемках дня нескінченного: лиш каліки й причинуваті по праву найслабших ісход-жають впритул позамикуваного люду й товару; збулися права й на хороніння своїх дорікальників, та й не зазнати полегші на розгрішенні гріхів давнезних; бо як сміх нам був, як та Любка своєї частки допоминалася од племінниць померлої на кутку; а я ж бабу догледжувала, а вона гроші прикопувала при порозі, а на себе жаліла копійчину стратити, а ви над'їхали та гроші забрали, а тепер ще й за хату цю маєте, то не ждіть, щоб я доглядала могилку, а-а-й не діждете, і котра калі-кувата племінниця своє право каліцьке доказувала, аж пазуху зсушену розтербічувала з пЬниззя городу, де й їх малолітство минало, то то-то був сміх, і ми вірили та поставали за калік і їх право; то так це життя й справдилося: понизитись в праві поперед що-кож-ного калікуватого, а дужому права ані найменшого не здобутися; і це-но не чутка на посміх, не право на право, не дужому віра на яке-ще добування в дарованому безправ'ї, — намовляються хазяї возів та кладовиськ й на це остатнєє хороніння, так-же-ж виглипуючи

9(27) січня вітер вночі мороз вітер холодно вдень сонячно Володі день народження 10(28) січня мороз вода замерзла в сінях сонячно тихо 11(29) січня вночі вітер дощ вдень сонячно мороз 12(30) січня вночі вітер дощ вдень хмарно холодно 13(31) січня мороз хмарно і сонячно Маланки

14(1) січня Новий рік 15(2) січня ясно мороз вітер 16(3) січня мороз ясно

17(4) січня мороз

сонячно тихо

тепленько

18(5) січня мороз

сонячно

19(6) січня зранку похмуро вдень ясно ввечері хмарно туман Хрещення 20(7) січня вранці похмуро мороз вдень з 11 до 4 сонце хмарно Івана Хрестителя 21(8) січня мороз сонячно різдвяний день Саші день народження 22(9) січня мороз сонячно тихо 23(10) січня мороз сонячно туманно 24(11) січня зранку похмуро мороз з третьої години сонячно тихо 25(12) січня мороз ясний день 26(13) січня мороз ясний день

зо сутінків краю полегш і для себе та й інших; та ж і їх позамикувано на непроглядь часу вповіданою не колись й не тепер думкою про нічийність для всіх; то тот-то й де-кождому справдиться вік і число, — як вони приходили жертвами, а далі незгойними гадками і про жертви й ніщо, то тепер із нічого в ніщо перебовтуються примари одлучених гадок і зомислів; не те право, що кожному рішено одбувати і гріх, і нещасність та й мати за щастя що-де-яке одбуття й одбування, — не розпорядитися всім набутим, бо часу й на те гандж, а як збулися права й звичаю прикликувати і мудрих, і зловмисників перед очі всіх на майдани й на вряди, то далі ці встарчилися на йнакшу мудрість: зачувши, що десь є мудрі, приходили звідати їх у мудрості їхній, самі ж прикидаючись нетямущими, і допевнювалися аж он-тої мудрості, що ті мудрі й годні на що-яку мудрість, та не тямлять самі, в чім вона, але ж тямлять, що таки мудрі; й от ці неприкликані за належного віку й числа мудреці і зловмисники одходжають із хитруватим знанням, що ніде в цьому краї не взятися більш що-мудрішим од них, — так знання небагатьох заповзялось на погубу.