Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Вже-е-ж пані, бо не хотіла й тоді в ці колгоспи найматися, а легш було всяку наругу зносити, й людську, і всякої влади, як у ганьбі і сваволі вік вікувати. Та ж то не те нехотіння, як воно в ненависті заблукує, — світ настав такий нічийний, і якій то вже загребущій руці догребтися найдальшого закутка; знічийнюється і найбликший, бо загребущість углибилася в утробу що-якого завойовника і жере вже зсередини, тіки-н очі булькатіють та хрипи замість балакання. Тільки чо ж це ці крики, це шепотіння; світ обізвався до неї невчутною мовою; десь-же-ж я і не там, і не там, а мов всюди й ніде, і звидніло так у найдальші початки віків, і найлагідніша думка провадить все далі, не бійся, то тобі так життя твоє найгарнішою казкою явиться, то те все, що так мучило й допікало, маліє й допрошується слова прощення. Та хіба ж не було прощено ще зпервовік всіх діянь і наруги, а й цим вже новішим із їх добрюванням та всякими компенсаціями, — ох-же-ж невмір цеї волі на милування й пробачання, невпотреб гадання на ще якісь йнакші і долю, і час. Ну, та побула вона трохи в тих наймах; їх молодицями а чи дівчатьми побрали; чось згадується все, яке пиво добрезне було, так хазяїн придобрювався цим українкам перед лихою жоною; але ж не згадати, яка то армія просувала і у яку війну,

їдні голоси цебенять мов у жолоб такий й оглушають зверх-голови: то котрим це старшинам бандерівським оповідала про гайдамаків; а пісень не співала хіба, а в газетах антисовєтських не друкувалося; знов якісь офіцери й старшини допитують та провадять на виселки у далечину, а щокожна та далеч усе тюрма та лагери. Як це так, що цьому світові героїчному нема чим більш похвалитися, як лиш тюрмами й крематоріями. Та не в тім провина, що тобі тицяють нею, ака-бо то малість; а що — бувши за свідка, хотіла мудрістю спочутити усяку що де не була занапащеність; у мовчанні переходили їден впроти одного два народи, чи більш їх було, та видко ж так, що один воюючий, інший немов помагаючий та страждущий, і так в зорі своїм не зустрілися, розминулися й думкою; то воюючий знищено було вщент, а вже інший спокутував, і питано в нього було за все скоєне не ним; та не питано, як кизяки варили й зерно неперетруєне споживали, як дожилися, що більш крику за крематорії, а не тих, котрі проти зла уселенського встали, і мали ворогів з усіх боків стіки, і з усіма знемагалися; і тепер інші народи свій зір одводять, і не зустрітись у зорі, а гадка потьмарена не вселенськими жертвами, а-но своїми, бо бач як вщасли-віло людство на безвік, що-но їдного звіра названо і на нього списано. Не визнають жертв вселенських, а лиш так, що от-де кат, де звірюга, і ми в спокої перебудемо, доки не зминеться лице його та й імення, — то це перемудрили що-яку-хоч мудрість і вік котрий наймудріший: звивається гадиною лихо новітнє, домоторошує душу прищулену, а їм одно торочити за дотипірішнє зло та складати провини у реєстри друковані, та на скелях видовбувати в научання вікам; не

20(7) січня похмуро холодно вогко грязюка вітер Івана 15(2) лютого мороз сонячно тихо з даху сніг Стрітення 7 лютого зранку похмуро а після першої вияснилося 16 березня похмуро вітер холодний 21 березня хмарно і сонце було вітер холодний і грязюка 7 вересня вранці прохолодно вдень тепло ввечері прохолодно 14(1) жовтня Покрова хмарно вітер холодно

15(2) жовтня хмарно і сонце вітер прохолодно 16(3) жовтня похмуро і хмарно

0 шостій вечора грім

1 дощ вночі дощ 17(4) жовтня сонячно

18(5) жовтня похмуро і хмарно з 12 години сонце показалось ненадовго 19(6) жовтня вранці сонце й хмарно ввечері сонце після шостої дощ 20(7) жовтня сонячно

21(8) жовтня вранці мороз сонячно теплий 22(9) жовтня вранці туман вдень сонце 23(10) жовтня похмуро тихо і тепло 24(11) жовтня туман довго був до обід сонце мало показувалось вдень вітер ввечері тихо

перебути душі цій хоч у годині лихості й справедливості, не оповісти, що за чим було, лиш їдно ґвалт, як могло стати й не стало. Та й нам не спокутувати гріха найстрашнішого, бо гріх розростається, вже потребує не цих-но свідків самих, він зорує і в поза-світні царини, аби й там надчікувати найневинуватіших, бо невинуватість їхня в тім буде, що не пам'ятатимуть; і як ми в пам'ятливості своїй не звладали з гріхом, гадаючи, що й гріховина посо-бить, то їм або щасливими бути на непам'ятстві, або назватися геть інакше й подобу прибрати невбік нашій. Кого ж то хто перехит-ровує, — що світ має стільки грошей, аби задобрити задавнені жертви, а вони ще й тішаться, що так багацько; питаються їх, вам якими давати, а жертви вірять у все-теперішні гроші; а спродують хату за вели-икі гроші та долучають їх до дадених, і вже такі-і багачі; аж це й рік не змине, то ті гроші стають невпотребу. Та чим тіки не спокушали цю душу, не запов'язували на вірі й обов'язку, а вона й далі чекає не дочекається, чим то ще іспокусять, на які пагорби виведуть свідчити за розп'ятих, а не признаватися, чий син а чи батько. То це й з останнього прихистку викурять, йди-ж-но, не бачиш хіба, що й цим разом не ти, лиш посвідчи, бо кожна спокуса наврочується як повернення; то тобі натякають, аби-н спокусився, та й матимеш вік якийсь на вертання у рай. Тіки ж не потребуй за всі жертви за всі віки, бо де світові стіки сплатити ураз; він хоче потрошку, перш за їдні якісь жертви, а то вже у поміч, одробите якось; час зупинився й не рипається, доки не побратаємося й не посестримося; доки десь в інших світах не навстаткується стільки лиха і жертв, аж щоб ви за свої посором'язніли. Зіходяться не народи на впізнавання, а жертви, й допитуються одні в одних, кому ж то важче бувало; вже й під вікнами їх сталагунилося овва скільки, затоплюють криками поверх вікнами, води криків обіймають кроковки з-попід горища, а солому незайманою лишають, зчовгалися снопики на вітрах і дощах, не вбирають вод криків; а ти мені, Юрку, правди і не вповів, чи замкнув мене, чи знов хитрощ яку підсилаєш, зготовлюєш олівці та папери на підпис, бо всі вже пополучали, ще тільки ця баба ні-в-руш. А якої помочі оцим всим, що не поділяться на своїм горі; їм дай хоч такої утіхи, що й ти спокушаєшся на спокусу, привдячиш за поміч; та ж це така порожнеча і прірва, а хочай би чим її не натовкмачував, то не здолаєш заповнити, бо жертви стають винуватіші за своїх катів, бо домагаються більшого, аніж кара; бо таке настає, що лише опідозре-ного садовлять у клітку і мають утіху з процесів і дознання, і не

поможе ні доказ, ані що інше, аж доки не навтішаються; а десь справжній катюга жиріє й не думає каятися; та милуй сестру свою, що з позовом на катюгу встала і за свою долю, й татову, а що дурною зробили, — то бач, не настаралися на такі закони, аби з колишніх злочинців героїв робити, бо старі закони ще вік у чині будуть, які б нові не настали й в яких державах новіших. А полегкості не настає, скільки б не страчалося тих і тих, бо гріх обсідає усе що не є, а невинуватість лиш-но у душах прихищується, і не знати міри в віках, бо спокуса підстерігає і найдобрішого в світі цьому, — перестережися й ти а-що-наймудріших на віру і сумнівання, бо велено і мені в цьому світі замкнутому лишити однісіньке право на що; уже ж ти поза гріхом і невинуватістю, а спокуси не дістають тебе у твоїм блуканні, як і мене цей світ оббігає та шпарить у безвість, а то перш спотикався об поріг меї хати, до вікон то лагідно, то хижо узиркував, а це і йому невміч, веде його йнакша сила якась. Запнуто вікна, коромисло попід клямку, видніє мені ряденце на дерев'яному ложі, і нетутешньою мовою та звичаєм укохується голубка у грудях, — та скік-ки нас засту-кували на снах наших про щастя тутешнє, аж доки не в'явиться сон і про рай, і про все таким духом мов; бачиться, що немов я молода а чи й мати на весіллю своєї дочки, і кухарку таку перш запрошено, аби вміла й простого зварити, але й для панів, як хоч батюшку чи кого з інтелігенції запросити; рано так молода з дружками в село йде просити, а стріне на дорозі кого або прийде до хати, то кожного просить з-осібна при схиленню голови; просили вас тато і мама і я вас прошу, прийдіть на весілля, а ви, мамусю, прийдіть до вінця; а кождий пові-

25(12) жовтня вранці сонце і вдень похмуро дощ почав ляпати з обіду

26(13) жовтня вранці похмуро після одинадцятої сонце показувалось хмарно надвечір сонце 27(14) жовтня вранці мороз вдень сонячно 28(15) жовтня туман цілий день похмуро 29(16) жовтня зранку сонце вдень похмуро з обід ясно і хмарно 30(17) жовтня вночі мороз вранці туман до 11 години вдень сонячно тепло 31(18) жовтня вранці мороз туман до 12 години вдень сонце 1(19) листопада похмуро вітер сильний холодно ми ходили на кладовище Лені було півроку 2(20) листопада вночі дощ поляпав сонце виглядало рідко хмарно і прохолодно 3(21) листопада вночі дощ ляпав вдень вітер сильний 4(22) листопада празник Казанська сонячно хмарно вітер сильний

5(23) листопада вночі мороз і вранці вдень холодно похмуро а сонце показувалось холодно 6(24) листопада похмуро о першій показалось сонце і захмарилось і поляпало 7(25) листопада вранці туман з восьмої години

дає, аби веселилися щасливо, здорово, хай вас Бог благословить; а надвечір уже й не донести, то по дорозі лишають де у родини і йдуть знов дальше, і од кождого дістає повісмо льону. Й далі ж то не догледіти, мов даленіє так все, мов-то людство ціле зібралося на одне весілля, а молодят не видати; коли ж це повблизь зору та рідні такі купчать барвінок та просять старосту благословити рівняти і раз, і другий, і втрете; та іншим жінкам оддають, що плетуть вінці; з зеленого кубочка розсипала сї руточка; ой, мала б вже молода прийти, та косу пора розплітати, бо перш брат розпліта, та знайде в косі гроші, кидає роботу і втікає з грішми; та й вже не так, що бачить весілля, і людство, і найрідніших, не вона молода а чи мати, а мов на суді допитуються, де то була і що бачила, — і не голосом її, а тим-таки питаючим переказують їй і для неї; то, бач, вже не ті весілля, не той люд, що вона гадала; але ж скаче віночок, скаче, ой чогось бо він хоче, хоче він червоного від пана молодого; а чи ж не в церкві ще молоді, чи ж не просять священника о благословеньство двічі і тричі; а чи ж не в хаті і староста благословляє, та не йнак, а "стало тих двоє діточок перед Господом Богом і перед всіма святими ангелами божими, перед своїм рідним татом і перед свею рідною мамою, перед своїми дідусями і бабусями, перед своїми братами і сестрами, перед своїми тітками й дядьками, перед сусідами близькими і далекими, перед подружками, з котрими дружила, і може кому догорила або домовила, а тепер вона стоїть покірна, а я за нею повторюю, а ви би її відпустили і її благословили в щасливу годину на посаг сісти", — не додивитися весіль радісних, якимсь маревом і сни укриває, такі крадії попричаювалися на злодійство снів, всяке видиво закривавлюють, половою усівають; лиш чути ще трохи співів; мама плачучи зачинає "ой злинуло два ангели з неба", а дівки дальше співають "ой злинуло два сивесенькі з неба"; а там як молода мала стояти коло стола а далі і йти вже й сідати коло дівчат, то дівчата ще дальше "ой стали ми собі по ангельській мові", а за ними молодесенькії старости "ой посію я у полі льонку нивку"; пождіть же ви, одкрадачі снів, хай хоч у слусі, як не у зорі дочую співів милих; як вечеря, то дівчата "заходять нас вісти, хотять нам дати їсти"; тепер їдять капусту і знов співають "возьміть собі тоє, нам дайте шо гиншоє"; коли вже все з'їли, співають "де два соколи гніздо в'ють, там старости пиво п'ють" [...] а й другий день; просять старосту, родичів і родину о благословеньство; мовить матінка, мовить, най тї Бог благословит.