Лихі літа Ойкумени - Міщенко Дмитро

Скажете імператорові, я взяв його послання на карб. Відповідь свою надішлю дещо пізніше. Маю удостовіритися, наскільки то правда є, про що він пише.

Сли не стали ждати гіршого, вклонилися і вийшли. А Баян не кликав до себе ні Дандала, котрий був привідцею турм після Ателя, ні когось із слів, які обов'язково присутні при хакан-бегові чи іншому привідці, що йде в чужі землі. Далебі, й без них знав, чого натворили у Фракії та на путях відступу. Знав і дошукувався тепер, кого і як покарати за сваволю. Повелівав-бо ж ромеїв не чіпати.

— Дандал, як і сли, що були при ньому, сон втратили, — шепталися ті, що стояли близько до хакап-бега і до сольства. — Геть звелися, чекаючи кари.

— А кари не минути. Чули, що писав імператор? Відмовляється платити нам за те, що ходили на склавинів в один і другий кінець, правдиво кажучи, врятували Візантію від погрому, як і від можливості втратити землі, що лежать між Дунаєм і Теплим морем. А все через те, що вчинили турми, відходячи з Фракії.

Хмари збирались та й збиралися, ось-ось, здавалося, гряне грім. Він і грянув, та не там, де сподівалися: за Дунаєм, у ромейській землі сумно задзвонили в дзвони, а невдовзі й до аварів дійшла вість: помер імператор Тиверій.

— О Ясноликий! — вбігли до памсту і впали до ніг сли. — По всій Візантії сумно дзвонять у дзвони — помер імператор Тиверій.

І звівся на ноги Баян, да так рішуче, що в тих, котрі хилилися перед ним, кров похолонула в жилах.

— Це напевно?

— Певніше не може бути. Були в церквах, своїми вухами чули.

— Ось вона, рятівна мить, — зітхнув важко і знову . сів. — Довідайтесь, кого посадять в Августіоні на місце Тиверія. Як тільки довідаєтесь, одразу скажете мені.

Ні, його, кагана Баяна, доля не обійшла-таки. Ось уже третього імператора пережив. Переживе й четвертого. А так, бо почував в собі он яку силу, бо палає жаданням мсти. Таким великим і таким обнадієно певним, присяйбіг, на всіх його стане.

Вперше за багато седмиць побачили його не в наметі — зажадав виїхати за стійбище, на великоханські лови. А такі лови тривають не день і не два, і розважається на них та блаженствує, розважаючись, не лише каган. Виїздять жони, наложниці як Ясноликого, так і тих, що стоять най— , ближче до нього, терханів. Як і самі терхани, мужі ліпші та думаючі.

Ганяли по долах тарпанів — і потішалися вправністю свого привідці накидати аркан, валити жертву з ніг і сплутувати ноги, пускали в диків сулиці чи в серн стріли — і знову потішались та галасували на все роздолля, смажили поночі дичину, пили вино чи кумис — і знов галасу— . вали, возносячи свого привідцю та воздаючи дань йому . яко найхоробрішому з усіх хоробрих. Чулись у тому хорі похвали голоси мужів, чулися і голоси жон, тих, що завжди, стоять до кагана близько, і тих, що лише тут, на великоханських ловах. Одного з нещодавно наближених не примітили за трапезою біля Ясноликого — сина Дандала, і там-таки, на ловах, довідалися: не він посідає по Ателеві місце першого сановника у каганаті — хакан-бега, посідає каганів улюбленець Апсих.

"Ось вона, відповідь на імператорове послання", — подумав багато хто, та мусив розчаруватися невдовзі. Як повирнулися із ловів та одіспалися по них, каган покликав до себе слів і сказав слам:

— Де той із вас, що замість сулиці писало надійно тримає в руці?

Зараз буде, достойний.

Скажіть йому, хай бере з собою усе необхідне для письма.

І коли той, що надійно тримає писало, прибув, повелів усім іншим:

— Залиште мене з ним.

Пождав, доки вляглася тиша, і вже потім звелів писцю класти на папірус усе, що казатиме.

"Милостивий царю, імператоре непереможної Візантії! — Баян робив вигляд, що не відає про смерть Тивері", й звертався до нього, мовби до сущого. — Отримали ми woe гнівне послання до нас і були прикро вражені ним, . а ще більше засмучені. Твоїй милості, далебі, відомо, що Завари, свято дотримуючись укладеного з імперією ряду, ^одразу ж і всім людом своїм озвалися на клич, що надійшов з імперії, і грудьми стали на захист її інтересів. Тридцять тисяч воїв аварських, послухавшись твоєї муд,рої ради, пішли в землі склавинів, піддали їх вогню і криїр, да так люто і повсюдно, що тоті склавини змушені були .слати гінця за гінцем і кликати в поміч собі сородичів ісвоїх, котрі насмілилися воювати городи і сельбища візантійські. Окрім того, ідучи назустріч побажанню імперії, каганат послав тридцять тисяч воїв супроти склавинів, Іцо стояли під стінами Фессалоніки, й погрожували тому славному городу імперії взяттям на меч і сулицю або поввою розрухою. Не хтось інший, авари змусили їх піти Ьвідтам, викликали на себе лють того проклятого богами ' лемені й поклали в січах із ним двадцять тисяч своїх оїв; Такі жертви нам не доводилося ще приносити навіть ім'я власних інтересів. Ці ж були принесені на жертовник імперії і в ім'я супокою та процвітання її люду. Чи ївоя милість може сказати після цього, що городи імперії, гир і супокій у ній обстояв хтось інший, окрім аварів? Далебі, ні. І замість дяки та достойної винагороди за ревру службу маємо ось гнів і неласку, більше того, небажанВя сплатити нам кров'ю добуті соліди.

Звідомляємо твою милість, що вісті ці зворохобили й Вез того зворохоблений втратами люд наш, і ми не відаємо, як буде далі між нами, житимемо ми, як жили досі, в мирі |а дружбі, чи станемо один супроти другого, яко непримиренні супостати й стинатимемося, доки не погасимо гнів Свій кров'ю. Невдячність імперії пе раз уже була очевидиа. Нині вона виповнила чашу терпіння до краю. І все ж стримую гнів свій до якогось часу, ба ладен обмінятися ольствами, одначе не пізніше, як знатиму:

1. Що Візантія негайно сплатить аварам належні за службу їхню вісімдесят тисяч солід.

2. Що вона платитиме надалі не вісімдесят, а сто тисяч солід щоліта, як турми аварські давно того домагаються.

3. Що імперія поверне мені нарешті супостата мого — короля гепідів Кунимунда і ще одного татя — Воколавра, котрий, будучи моїм підданим і порохом ніг моїх, дозволив собі недостойне поводження з наложницею моєю і нині ховається під захистом твоєї милості — в землі Візантійській.

Каган аварів, гепідів і подуиайських слов'ян Баян".

Відповідь на це його послання надійшла не скоро, зате була більше ніж втішна.

"Великий воїне! — писав новий візантійський імператор Маврикій. — Звідомляємо тебе і турми твої, а купно й люд аварський, що імперія паша перебуває нині у великій осмуті: помер імператор Тиверій. Ця сумна подія, сподіваємось, посіє в серці твоїм співчуття до покійного і змінить гнів на милість. Ми ж, ставши з ласки божої і з поміччю божою на місце попередника нашого і взявши в цей тривожний час тягар імператорських повинностей в землях ромейських, фракійських, іллірійських, італійських, єгипетських, вандальських, сірійських, вірменських і багатьох інших, вважаємо гнів твій справедливим. Імперія визнає заслуги турм аварських у порятуванні земель її від варварів і тих спустошень, що несли з собою варвари, отож зобов'язується сплатити аварам усі свої борги. Більше того, коли авари беруть на себе повинність і надалі сумлінно й надійно стояти на обороні її полуночних обводів, від цього літа платитиме їм не вісімдесят — сто тисяч римських солід щоліта. Аби ця повинність як одної, так і другої сторони набрала узаконеної чинності, гадаємо, слід обмінятися сольствами й підписати відповідний ряд.

Що ж до короля Кунимунда, то імперія запевняє тебе, привідцю аварів, він перебуває в наших надійних руках — на острові Родосі і не становить для тебе силу, якої слід боятися. Повернути ж тобі його не можемо, оскільки присягли свого часу на хресті взяти його короновану" а отже, освячену богом особу під свій надійний захист.

Згаданого твоєю милістю татя Воколавра розшукуємо. Коли розшукаємо, тут-таки надішлемо тобі для справедливого суду.

Імператор Візантії Маврикій".

Баян лишився вдоволений і тим, що немає вже Тиверія, котрий насмілився погрожувати йому несплатою субсидій, і що новий імператор он як круто повернув у ставленні імперії до аварів, а вдоволення зробило його незвично милостивим і щедрим: покректав, вислухавши, і повелів вилаштувати турми — хоче зачитати те, що пише імператор, перед воями.

Усіх не кликали — то було б аж надто вже, покликали лиш старших із родів та тих, що оберігали старших від можливої напасті як у путі, так і в стійбищі. А все ж зібралося он скільки, не лише докликатись, зором не всіх може окинути.

— Авари! — почав зично, як тільки міг. — Сини степів привільних! Справедливість восторжествувала: новий ромейський імператор уклінно кланяється нам за содіяне в січі з склавииами і обіцяє сплачувати надалі не вісімдесят — сто тисяч римських солід щоліта.

Він не втримався-таки, повелів писцю вийти наперед і зачитати імператорове послання. Мав намір запитати по тому, чи зголошуються служити ромеям на таких умовах, та йому не дали висловитись. Радість потішених турм сколихнула небо над полем при стійбищі, околії, що прилягали до стійбища, й покрила собою всі, які зродились і не народилися ще згуки.

— Слава мудрому Баяну! — чулось крізь ту все заглушаючу здравицю.

— Слава неперевершеному привідці в родах аварськихі

— Живи віки, великий воїне!

Певно, не переждав би, коли б не підняв меча і пе зажадав тиші.

— Не поспішайте зголошуватись, сородичі мої! Зпаєте-бо: склавини зачастили в ромейські землі і ходять туди не тільки на татьбу. Мають намір селитися там та й поселяються вже. А то неабиякі наміри. Та й сила в них немала. Чи впораємося з такими? Чи вистоїмо, коли доведеться стати й не пускати?

— Вистоїмо!

— У них є ще соузники — анти.

— Дарма! За такі соліди ми не лише супроти слов'ян супроти чорного повітрія підемо!

Каган підносить меча, жде, збуяний втіхою, тиші:

— То на тому й станемо. Посилаю слів своїх до Константинополя й повеліваю їм: хай обіцяне імперією буде скріплене підписом імператора.

Ряд уклали того ж літа і були немало обнадієні та потішені. Авари тим, що матимуть нарешті жадані сто тисяч, ромеї — що вгомонили аварів, ба мають від них клятву на мечі: віднині через Дунай жоден слов'янин або інший супостат не переступить; імперія може бути спокійна за свої полуночні обводи.

— Присягаюсь на хресті, — сказав і Маврикій, підписуючи ряд, — віднині буде так і тільки так.