




Байки - Леонід Іванович Глібов
Бо він такий, як Бочка та:
Усіх од себе проганяє.
Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає -
Та й місце має.
1853
ЖАБА І ВІЛ
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
«Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!»
«І де вже, сестро, нам рівняться!»
Казать їй друга почала;
А та не слуха... дметься... дметься...
«Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?»
«Та ні, голубонько моя!»
«Ну, а теперечки? Дивися!»
«Та годі, сестро, схаменися!»
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула - та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені - найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
1853
МУЖИК ТА ЛИСИЦЯ
Колись-то Мужика Лисиця попитала.
«Скажи, будь ласкав, куме мій,
За що се честь така ось шкапі сій?
Про се вже я давно спитать тебе бажала,
Коли не подивись -
Вона з тобою скрізь:
Чи у дорозі, чи на полі;
І їсти й пити їй доволі…
А як признаться, то вона
Скотина предурна!»
«Але! - їй каже кум,- не в розумі тут сила!
То все бридня… Тут думка не така:
Нам треба тільки, щоб возила
Та слухалася батіжка.
1853
ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ
Через левади та городи
Два кума йшло з весілля до господи.
Бредуть, балакають про щось…
Аж ось,
Де не взялась собака в біса -
Чи з-під воріт, чи із-за ліси -
Присікалася, аж вищить…
Коли поглянуть - ще біжить,
Мабуть, з десяток, чи й не більше…
Та як напали - батю мій!
Одна гаразд, друга ще гірше.
Кіндрат маха ціпком мерщій.
«Ось не займай лишень, Кіндрате,-
Тут обізвавсь до його Клим,-
Я їх натуру знаю, брате:
Відчепляться… ось ну, ходім!
Та не махай і не дивись…»
От вони йдуть собі та йдуть.
Собаки й справді унялися,
А далі стало вже й не чуть.
Отак зависливії люди
(Вони є всюди!):
Якщо завидно їм - куди!
Брехати, мов собаки, стануть…
А ти собі іди та йди:
Набрешуться та й перестануть.
1853
МИША Й ПАЦЮК
«Добривечір, сусіде мій!
Чи всі ви живі та здорові?..»
Гукнула Миша Пацюкові.
«Та ще!» Пацюк мовляє їй.
«А я се,- каже,- прилинула,
Щоб розказать тобі, що чула,
Щоб ти радів, як я, та знав:
Лев, кажуть би, кота піймав…»
«Якого?»
«Катюгу нашого рудого,
Що нам просвітку не давав…»
«Гай-гай! - Пацюк мовля,- раденька,
Як кажуть, що дурненька!
Що з того, що піймав?..
Як дійдеться у них до чого -
Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той кіт!»
Оттак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ
Так буде, як і він, дивиться.
1853
ХЛОПЧИК І ГАДЮКА
Хлоп’я в садку собі гуляло
Та й забажало
На іграшки ужа піймать
(Воно гніздо його назнало -
Так як утерпіть, щоб не взять?).
Побігло, засадило руку
Та й витягло - гадюку…
Злякався Хлопчик, аж поблід;
Стоїть, як стовп, і не тікає.
Гадюка дивиться і так йому мовляє:
«Бач, дурнику! Робити так не слід…
Ти знаєш, що за се буває?
Узять би добре укусить…
Та хай вже сей раз бог простить,
А вдруге лишко буде, чуєш?
Гляди ж - шануйся, стережись,
Робити так не вчись
Та роздивляйся, з ким шуткуєш!»
1853
ВОВК ТА МИШЕНЯ
На полі Вовк Овечку взяв,
Потяг сердешную в діброву -
Не на розмову,
А щоб із’їсти: він бажав
М’ясця свіженького давненько.
От взяв овечку, обідрав,
Як знав,
Та й заходився хорошенько
М’ясце під дубом уминать,-
Аж на зубах кістки хрущать.
Їв Вовчик, їв - аж утомився;
Гараздненько удовольнився,
А все-таки всього не з’їв;
«Нехай вже,- каже,- другим разом».
М’ясце травицею прикрив,
А сам спочинуть ліг тимчасом.
Неначе пан який - лежить…
А Мишенятко під вербою
Почуло, що м’ясце пахтить,
Та й крадеться поміж травою
(Яке мале, а вже хитрить!)…
От помалесеньку підкралось,
Взяло м’ясця та у дупло й сховалось.
Угледів Вовк, дарма що спав,
І на ввесь гай гукать зачав:
«Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте!
Ловіте злодія, держіте!
Добро моє покрав!»
Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав - усі на вус мотали…
От якось у його тарані в’язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»
1853
ЗОЗУЛЯ І ПІВЕНЬ
«Як ти співаєш, Півне, веселенько…»
«А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу