Байки - Леонід Іванович Глібов

class="p2" style="">Тому усяк мерщій зверта,

Бо він такий, як Бочка та:

Усіх од себе проганяє.

Зате розумний чоловік

Живе тихесенько ввесь вік,

Не торохтить і не гукає -

Та й місце має.

 

1853

ЖАБА І ВІЛ

 

 

Раз Жаба вилізла на берег подивиться

Та й трошечки на сонечку погріться.

Побачила Вола

Та й каже подрузі тихенько

(Вигадлива була!):

«Який здоровий, моя ненько!

Ну що, сестрице, як надмусь,

То й я така зроблюсь?

От будуть жаби дивуваться!»

«І де вже, сестро, нам рівняться!»

Казать їй друга почала;

А та не слуха... дметься... дметься...

«Що, сестро, як тобі здається,

Побільшала хоч трохи я?»

«Та ні, голубонько моя!»

«Ну, а теперечки? Дивися!»

«Та годі, сестро, схаменися!»

Не слуха Жаба, дметься гірш,

Все думає, що стане більш.

Та й що, дурна, собі зробила?

З натуги луснула - та й одубіла!

 

Такі і в світі жаби є,

Прощайте, ніде правди діти;

А по мені - найлучче жити,

Як милосердний Бог дає.

 

1853

МУЖИК ТА ЛИСИЦЯ

 

 

Колись-то Мужика Лисиця попитала.

«Скажи, будь ласкав, куме мій,

За що се честь така ось шкапі сій?

Про се вже я давно спитать тебе бажала,

Коли не подивись -

Вона з тобою скрізь:

Чи у дорозі, чи на полі;

І їсти й пити їй доволі…

А як признаться, то вона

Скотина предурна!»

«Але! - їй каже кум,- не в розумі тут сила!

То все бридня… Тут думка не така:

Нам треба тільки, щоб возила

Та слухалася батіжка.

 

1853

ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ

 

 

Через левади та городи

Два кума йшло з весілля до господи.

Бредуть, балакають про щось…

Аж ось,

Де не взялась собака в біса -

Чи з-під воріт, чи із-за ліси -

Присікалася, аж вищить…

Коли поглянуть - ще біжить,

Мабуть, з десяток, чи й не більше…

Та як напали - батю мій!

Одна гаразд, друга ще гірше.

Кіндрат маха ціпком мерщій.

«Ось не займай лишень, Кіндрате,-

Тут обізвавсь до його Клим,-

Я їх натуру знаю, брате:

Відчепляться… ось ну, ходім!

Та не махай і не дивись…»

От вони йдуть собі та йдуть.

Собаки й справді унялися,

А далі стало вже й не чуть.

 

Отак зависливії люди

(Вони є всюди!):

Якщо завидно їм - куди!

Брехати, мов собаки, стануть…

А ти собі іди та йди:

Набрешуться та й перестануть.

 

1853

МИША Й ПАЦЮК

 

 

«Добривечір, сусіде мій!

Чи всі ви живі та здорові?..»

Гукнула Миша Пацюкові.

«Та ще!» Пацюк мовляє їй.

«А я се,- каже,- прилинула,

Щоб розказать тобі, що чула,

Щоб ти радів, як я, та знав:

Лев, кажуть би, кота піймав…»

«Якого?»

«Катюгу нашого рудого,

Що нам просвітку не давав…»

«Гай-гай! - Пацюк мовля,- раденька,

Як кажуть, що дурненька!

Що з того, що піймав?..

Як дійдеться у них до чого -

Не бачить Лева нам живого!

Бо знаєш, що за звір той кіт!»

 

Оттак, як хто кого боїться,

То й думає, що на того ввесь світ

Так буде, як і він, дивиться.

 

1853

ХЛОПЧИК І ГАДЮКА

 

 

Хлоп’я в садку собі гуляло

Та й забажало

На іграшки ужа піймать

(Воно гніздо його назнало -

Так як утерпіть, щоб не взять?).

Побігло, засадило руку

Та й витягло - гадюку…

Злякався Хлопчик, аж поблід;

Стоїть, як стовп, і не тікає.

Гадюка дивиться і так йому мовляє:

«Бач, дурнику! Робити так не слід…

Ти знаєш, що за се буває?

Узять би добре укусить…

Та хай вже сей раз бог простить,

А вдруге лишко буде, чуєш?

Гляди ж - шануйся, стережись,

Робити так не вчись

Та роздивляйся, з ким шуткуєш!»

 

1853

ВОВК ТА МИШЕНЯ

 

 

На полі Вовк Овечку взяв,

Потяг сердешную в діброву -

Не на розмову,

А щоб із’їсти: він бажав

М’ясця свіженького давненько.

От взяв овечку, обідрав,

Як знав,

Та й заходився хорошенько

М’ясце під дубом уминать,-

Аж на зубах кістки хрущать.

Їв Вовчик, їв - аж утомився;

Гараздненько удовольнився,

А все-таки всього не з’їв;

«Нехай вже,- каже,- другим разом».

М’ясце травицею прикрив,

А сам спочинуть ліг тимчасом.

Неначе пан який - лежить…

А Мишенятко під вербою

Почуло, що м’ясце пахтить,

Та й крадеться поміж травою

(Яке мале, а вже хитрить!)…

От помалесеньку підкралось,

Взяло м’ясця та у дупло й сховалось.

Угледів Вовк, дарма що спав,

І на ввесь гай гукать зачав:

«Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте!

Ловіте злодія, держіте!

Добро моє покрав!»

 

Я в одному селі по ярмарку гуляв

Та й бачив диво:

Якийсь там становий хвинтив спесиво

Біля чумацьких хур.

Чого він там никав - усі на вус мотали…

От якось у його тарані в’язку вкрали,

А він гукає: «Пробі! Калавур!»

 

1853

ЗОЗУЛЯ І ПІВЕНЬ

 

 

«Як ти співаєш, Півне, веселенько…»

«А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу