Лоліта - Володимир Набоков
Супроводжую Доллi к дантисту... гарненька асистентка, сяюча до неї... старi часописи... ne montrez pas vos zhambres, як мовляла покiйниця. За обiдом з Доллi в мiському ресторанi: ми помiтили, що мiстер Едгар Г. Гумберт їв свiй бiфштекс у європейський спосiб — не кладучи ножа. Приятелi (майже покiйники) насолоджуються концертом: два мармуролицих, умиротворених французи сидячих близенько — мосьє Гумберт з музикальною донькою й мосьє Годен з не менш обдарованим синочком професора В. (який проводить гiгiєнiчний вечiр в мiстi Провiденс, славному борделями). Вiдмикаю гараж: квадрат свiтла поглинає машину й згасає. В барвистiй пiжамi спускаю рвучко штору в дольчинiй спальнi. Суботнього ранку, нiким не видний, урочисто зважую голявеньку, зимою вiдбiлену дiвчинку на терезах у ваннiй кiмнатi. Його бачили й чули недiльного ранку (а ми-бо думали, що вiн ходить до церкви!): вiн кричав доньцi: "Вернись не надто пiзно!" — вона йшла грати в тенiс. Вiн впускає в дiм до подиву спостережливу її подругу: "Вперше бачу, сер, мужчину в шовковiй домашнiй куртцi — крiм, звичайно, як у кiнодрамах".
12
9.
Я задоволено думав, що пoзнайомлюсь з Лолiтчиними подругами, та в цiлому вони не виправдали сподiвань. Перелiчую Опаль Iкс, Лiнду Голль, Авiс Чапман, Єву Розен i Мону Даль — (всi цi прiзвища за виключенням однiєї, лиш наближення до справжнiх). Опаль, сором'язне, вайлувате, прищаве створiння в окулярах, була вся вiддана Доллi, яка цукала її. З Лiндою Голль, кращою тенiсисткою в школi, Доллi грала синґлi не менш як двiчi на тиждень: маю пiдозру, що Лiнда була справжньою нiмфеткою, та чомусь вона в нас не бувала (можливо, їй не дозволяли бувати); вона менi закарбувалась як спалах саморобного сонця на прямокутнику критого корта. З iнших жодна не могла претендувати на нiмфетство, крiм Єви Розен. Авiс являла собою жирну, оцупкувату дiвчинку з волосявими ногами; Мона ж, хоч i промiнилась якоюсь грубуватою, чуттєвою красою (причому вона була всього на рiк старша за мою старiючу коханицю), явно припинила давно бути нiмфеткою, якщо коли-небудь i була такою. З iншого боку, Єва Розен, маленька "перемiщена особа" з Францiї, була прикладом того, що й не позначена винятковою красою дiвчинка, може iнодi проявити, для проникливого любителя, деякi основнi елементи нiмфiйної звабностi — iдеально-тоненьку, ледь розвинену фiгуру, дивно-затримливий погляд, припiднятi вилицевi кiстки. Її блискуче мiдяне волосся нагадувало якщо не кольором, то єдвабистим глянсом, волосся Лолiти. Риси її нiжного, молочно-блiдого обличчя з рожевими губами й бiлястими вiями позбавленi були тiєї лисячої шпичастостi, яка властива великому поза-расовому клану рудоволосих; до того ж вона не зносила зеленого — цього мундира їх клану; я бачу її завжди в чорному або темно-вишневому — в дуже елегантному чорному полуверi, примiром, i в чорних чобiтках на високих пiдборах; нiгтi вона мазала гранатово-червоним лаком, i (на велику лолiтчину вiдразу) любила мовляти по-французькому; iнтонацiї в Єви все ще залишалися дивно-чистими та для шкiльних i спортивних термiнiв вона зверталась до американської мови, й тодi легкий бруклiнський акцент домiшувався до її мови, що забавляло мене в цiй парижаночцi, що ходила до Ново-англiйської школи з псевдобританськими зазiханнями. Нажаль, Лолiта, яка спершу з повагою говорила, що "стрий цiєї французької дiвчинки — мiлiонер", скоро припинила з якихось "свiтських" мiркувань дружбу з Євою, так i не давши менi часу всолодитись — о, зовсiм скромно — її духмяними появами в нашому гостинному домi. Любий читач знає, яке значення я надавав присутностi цiлої зграйки дiвчаток-пажiв, утiшливо-призових нiмфеток, навколо моєї Лолiти. Деякий час я придивлявся до Мони Даль, яка вчащала до нас, особливо в весняний семестр, коли Лолiта й вона так захопилася сценiчним мистецтвом. Я, траплялось, питав себе, якi тайни обурливо ненадiйна Долорес Гейз повiдомила Монi; адже менi Лолiтонька встигла вицвенькати — уступивши моїй нагальнiй i добре сплачуванiй мольбi — вкрай нечуванi подробицi стосовно роману, задуманого Моною на атлантичному курортi з якимсь моряком. Характерно, що Лолiта обрала собi в повiрницi грацiйну, холодну, досвiдчену, блудливу Мону, яку я чув раз (недочув, за клятвеним запевненням Лолiти) недбало кажучи в передпокої (Лолiта щойно зазначила про своє светро, що воно з "незайманої", мовляв, вовни): "От i все, що ти маєш у сенсi незайманостi, любонько моя". Голос у Мони вирiзнявся курйозною хрипоткою; вона накручувала в доброго перукаря своє тьмяно-чорне волосся й носила великi серги; мала бурштино-карi, злегка навикотi, очi й барвнi вуста. Лолiта розповiдала, що вчительки гудили Мону за те що вона навiшує на себе так багато стразових прикрас. У неї дрижали руки. Над нею тяжiв розумовий коефiцiєнт в сто п'ятдесят пунктiв. Зазначу ще шоколадо-буру родимку, розташовану в неї на цiлком вже жiночiй спинi, яку я оглянув у той вечiр, коли Лолiта й вона вбрались у дуже вiдкритi, пастельних вiдтiнкiв, сукнi для балу в бутлерiвськiй школi.
Забiгаю трохи вперед, та проти волi пам'ять перебiгає по всiй клавiатурi, коли думаю про цей навчальний рiк в Бердслеї. У вiдповiдь на мої розпити про те, з якими Лолiта зналася хлопчиками, мадмуазель Даль виказала ввiчливу недомовленiсть. Розмова була того дня, коли Лолiта вiдправилась грати в тенiс у той вельми "свiтський" спортивний клуб, до якого Лiнда належала, дзвонила звiдти телефоном, що вона, мабуть, запiзниться на цiлу годину, та чи я не можу, будь ласка, зайняти Мону, коли та прийде репетирувати з нею сцену з "Вгамування сперечної". Й ось красива Мона, пускаючи в хiд усi свої модуляцiї, всi чари поводження й голосу, й зорячи менi в очi з
