Люборацькі - Свидницький А. П.

- Це вже як бог дасть. Зате вам з плечей злізе.

- Та лучче хай би я терпіла,- озвалась паніматка,- аніж вона має. Бо от і з Орисею; вийшла безщасниця, за кацапа, а він і лається хахлушою, та галушницею, та обливанцями всіх попрікає… Знайшов приключку за якісь горшки перед парастасом - заплював її, нещасну, захаркав, що бідна мало утроби з себе не викидала. Хіба ж мені добре дивитись? За себе я вже й мовчу. А як і ця занапастить себе, тоді я вже що?..

- Та Орися не Мася,- озвавсь духовник,- а Мася не Орися; ця не дасть собі в кашу наплювати - як москаль який.

- Та воно правда, що ця нікому з дороги не вступить: та чи не буде їй тим гірше?

- Це вже воля божа, паніматко,- каже старий.- От дай нам, боже, здоровля! - заговорив, наливаючи в чарку, бо вже закуску подали,- та хай вашому синові в Кам’янці легенько гикнеться.

- Дай йому, господи, якнайлучче! - заговорила паніматка, зломивши руки до бога, і додала: - Мала мені надія на його: таке ледаче вдалось, що тільки лежить та свище або грає і ніколи людяного слова не скаже, а все по-московськи та по-московськи.

- На те його вчать, паніматочко, щоб забував хлопство. По чім би й пізнать, що вчений, якби говорив, як і ми грішні? Колись було та минулось…

- Господи-господи! - заговорила паніматка, уздихаючи.- Колись-то не знали ні тих наук, нічого, а хліб, проте, їли. Що б то й довіку хай би так було! Ні вже, опутав сатана!..

- Та пийте, паніматко! - став старий припрошати.- А що в світі діється,- додав,- ет! не наша голова в тім!

- Правду кажете, панотче, не наше діло попа судити.

- То ж бо то! От пийте-но! Хай тому тяжко, кому невесело.

З тим Люборацька і виїхала, щоб віддати Масю. Опріч о. духовника, радилась вона іще то з тим, то з другим, і ніхто не розраював. Тим часом пан Кулинський і Мася, думаючи, що мати перечитиме, вдались до Печержинської,- і ця приїхала раїть.

- Я,- каже,- добре знаю пана Кулинського,- статок і все, і панну Марію знаю,- знаю, що буде добра́на пара.

Того ж таки вечора, як Печержинська приїхала, Кулинський і з старостами прийшов. Багато гостей поназ’їздилось на сватання, аж у клуні їх приймали. Клуню гарно килимами вбили і тут п’ють, гуляють. А в хаті заїдня́, колотнечі: содома піднялась, що й не сказати. Мася з матір’ю зуб на зуб стинається. У вдовиці була якась сотня карбованців на проценти, то Мася вимагала собі більше проти Теклі, а стара хотіла Теклі більше, а Масі менше.

- Таки я возьму чотириста! - каже Мася.

- Ти ж береш і коні, і воли, й овечки, та ще й більшу половину грошей хочеш? Ні, цього не буде, поки я твоя мати. Що ж Теклі зостанеться?

- Теклі? - каже Мася.- Текля буде попадею, то буде з неї і двісті. І з тими ськатиме свого бородача! А схоче більше мати, то продаватиме хавтури.

«Ot dziewszyna! Złoto, nie dziewczyna! - дума собі Печержинська,- dalibóg, złoto; jak boga kocham, złoto. Co to znaczy nauka! A była by głupia, jak owieczka» 148

- Дочко! схаменись! - каже мати.- Тут же не все ляхи; тут і панотці є!

- Годі вам мене вчити! - озвалась доня,- я вже свій розум маю.

На тім покінчили, що записали Масі триста, а других триста зосталось для Теклі. Записали все на папері, і староста поніс сватачеві.

- Чи не поправите чого? - каже.

Прочитав цей і підкрутив: Herazym Kuliński.

Прийшла пора й на своє хазяйство Масю виряджати. Надавала їй мати всього, ще й більше, як написала,- навіть курей і гусей на розвід дала. Як те відправили, дійшло до подушок. Мася всі забирає.

- Що ти, доню, робиш оце? - каже мати.

- Подушки забираю,- озвалась Мася і своє робить.

- А мене оце без подушки оставляєш?

- А кулак під голову не покладете?

- Яка-то ти, доню! А ти ж у матері спала на кулаку, що й їй так стелиш?

- Еге! захотіли ви! - каже Мася.- Я що іншого, а ви попадя. І на кулаку виспитесь, аби тільки свині часу дали.

- Ще-сь, доню, не спіймала бога за ноги! Дай тобі, боже, і на цім світі рай; та як така будеш, то не далеко в’їдеш.

- Ну-ну! розходились! От іще татуня спом’яніть! - озвалась Мася з фуком.

- Отже й спом’яну: та що? Бо покійні таки й кажуть було, що як зближиться анцихрист, то люди будуть запопадливі такі, як ти, доню! - і встане дочка на матір, як ти, доню!..

- Ну-ну! годі вже! Ідіть отам свою Теклюню навчайте, як попа заплітати; а я обійдусь і без вашої науки.

- Доню, доню! бог з тобою! - заговорила мати і вийшла до Теклі, що плакала в другій хаті. А Мася подивилась по кутках, чи нема ще чого взяти, і казала вже свому козакові зав’язувати що в простирало, що в килимки, і виносити на віз.

- Не плач, доню,- вговорювала мати Теклю,- все це споконвіку богом назначено. Покійні татуньо все це знали і нас - дітей своїх - научали, а я вже тебе буду. Не плач, доню! бог не без милосердія, козак не без долі.

- Будьте здорові,- каже Мася, прийшовши до їх.

- Хай тебе бог благословить! - озвалась стара, перехрестила її і свяченою водою покропила. Текля стояла мовчки. От Мася й до неї приходить: «Будь здорова!» - каже. І поцілувались. Випровадили її хлібом-сіллю аж за ворота і довго дивились на ту куряву, що стовпом ставилась за бричкою. Кулинський жив у лісі, то й Мася туди поїхала.

Вже й того сумно було в хаті, що зостались без Масі тільки вдвойзі - мати з дочкою, та ще й разом після весільного гомону, після