Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

Але Дональд твердо стояв на своєму: лише товстому китайцеві він може передати важливу інформацію.

Щось у них не клеїлося з товстим китайцем, бо той постав перед Дональдом лише через три дні. Весь цей час китайці не рухали цінного кадра, давали йому їсти й пити. Дональд міг навіть читати свіжі англійські видання, які вони роздобули йому в Афінах.

Коли товстий китаєць запитав, що Дональд має йому сказати, той, мов командир з досвідом і значною вислугою років, відчеканив, що домовився зустрітися з китаянкою у Москві перед мавзолеєм Леніна 15 вересня 2014 року о п'ятнадцятій годині за московським часом. Якщо не вийде, повторна зустріч через тиждень о тій же годині.

33

Коли Любко з вулиці Грушевського передав звістку, що вбивцею матері й дружини Олега Чернишова міг бути якийсь батько, Нишпорка задумався. Якщо не якась конспірологічна назва чи кличка бандюгана, то це міг бути батько самого Олега Чернишова або батько його покійної дружини.

Швидко назбиравши інформацію про чоловіків, Нишпорка дійшов висновку, що вони обидва могли бути причетними до цих убивств. Батько Олега Чернишова двічі сидів, причому останній раз йому дали п'ятнадцять років за вбивство у п'яних розбірках. Властиво, вбивцю як такого не знайшли, але злочин списали на батька Олега Чернишова. Відсидів він, правда, трохи більше десяти років. Відпустили за хорошу поведінку. Батько дружини Олега Чернишова не мав тюремного стажу, але декілька разів його підозрювали у здійсненні різних злочинів, проте завжди йому вдавалося виходити сухим із води.

Звичайно, Любко з вулиці Грушевського міг навести на хибний слід. Якщо один батько міг убити дружину і невістку, то інший – доньку і сваху. Мелодрама виходить.

Насамперед було би добре уточнити в Любка з вулиці Грушевського якого саме батька він мав на увазі. Чи мають ці два батьки потребу бавитися з ножами? Якими можуть бути мотиви, що призвели до вбивств? Чи мають вони алібі на час убивств?

Делікатні питання. Якби Нишпорка був прокурором чи слідчим у поліції, запитав би в лоб у них про це. Але він приватний детектив, тому мусить діяти по-іншому.

34

Сьомого вересня 2016 року ОБСЄ опублікувало Мінський протокол про перемир'я. Генерал інфаркту читає текст і хмурить брови:

"ПРОТОКОЛ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КОНСУЛЬТАЦІЙ ТРИСТОРОННЬОЇ КОНТАКТНОЇ ГРУПИ ЩОДО СПІЛЬНИХ КРОКІВ, СПРЯМОВАНИХ НА ІМПЛЕМЕНТАЦІЮ МИРНОГО ПЛАНУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПЕТРА ПОРОШЕНКА ТА ІНІЦІАТИВ ПРЕЗИДЕНТА РОСІЇ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА

За результатами розгляду і обговорення пропозицій, внесених учасниками консультацій у Мінську 1 вересня 2014 року, Тристороння контактна група в складі представників України, Російської Федерації і Організації з безпеки і співпраці в Європі досягла порозуміння щодо необхідності здійснити такі кроки:

Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.

Забезпечити моніторинг і верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.

Здійснити децентралізацію влади, у тому числі шляхом ухвалення Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" (Закон про особливий статус).

Забезпечити постійний моніторинг на українсько-російському кордоні і верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки у прикордонних районах України і Російської Федерації.

Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.

Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що сталися в окремих районах Донецької і Луганської областей України.

Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.

Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.

Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" (Закон про особливий статус).

Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців із території України.

Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.

Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

Учасники Тристоронньої контактної групи:

Посол Гайді Тальвіяні

Другий Президент України Леонід Кучма

Посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов

Олександр Захарченко

Ігор Плотницький".

Здавалося б, позиція сторін є чіткою. Але ж як це все виконати? Скажімо, чи зможуть українські партії в умовах війни вільно агітувати за себе на Донбасі, якщо там вбивають лише за те, що ти українець? Якщо ні, то чи будуть виконані інші пункти? Для чого створювати й підписувати подібні документи, якщо сторони наперед знають, що їх не можна виконати? Чи все робиться заради того, щоби показати світовій спільноті, що процес іде, перемир'я ось-ось буде, а там прийде і довгоочікуваний мир? І в той же час заробляють на війні по обидва боки барикад.

35

Здавалося, буде легко повернутися до колишньої підприємницької діяльності. Втім, мабуть, на лобі у нього було написано, що він хоч і перший заступник міського голови, але колишній. Владу не любили. Ніби кожний нашіптував йому: прийшов звідти – починай спочатку. Жодних тобі привілеїв. Він і не хотів їх, але доволі швидко зрозумів, що коли протирав штани у владному кабінеті, багато що змінилось у підприємницькій діяльності. Прийшли молоді. Нахабні й мстиві. Про твої заслуги в минулому ніхто не згадував. Кожний зайняв свою нішу і не хотів поступатися місцем під сонцем.

Спочатку він подумав, що це вибрики міського голови. Мовляв, усюди перекрив йому кисень, бо не може пробачити, що той зі скандалом пішов з посади. Можливо, щось у цьому могло б і бути, але міському голові й не треба було втручатись, бо всі знали, що він тепер з ним смертельний ворог. Звідси – неписаний закон джунглів: мати якомога менше справ з ворогами влади. Щоб тобі самому не перекрили кисень.

Звісно, без копійки він не сидів. Доволі швидко вдалося відновити деякі старі зв'язки, вийти знову ж таки на деякі старі позиції, які втратив з приходом до влади. В кишені було навіть більше, ніж на посаді першого заступника міського голови. І був ще резерв. Зрештою, з'ясувалося, що міський голова не такий уже й всесильний, навіть якби хотів вставляти йому палиці в колеса. Його влада формально розповсюджувалася на Дрогослав, а підприємництво рамками міста, звісно, не обмежувалось. До того ж, він умів розмовляти з людьми, знаходив точки дотику і відчував, що може вийти на нові висоти.

І все ж не був задоволений нинішнім своїм життям. Прийшов до висновку, що влада його розволочила. Як раніше він втікав від неї, так тепер усе більше задумувався, як наблизитися до того, що видавалося ще недавно осоружним. І чи не вперше в його бідній голівоньці зародилася думка наступного року балотуватися на міського голову.

36

Марина у нас мрійниця. Оце якось лежала зранку. Андрій ще спав. І прийшла їй до голови цікава думка. Ніби вона ніколи не зустріне того, кого кохає і хто кохає її. Але такий чоловік є. А може, вже був колись. Чи ще буде. Просто не зійшлись вони у просторі й часі.

Думка цікава – і Марина усміхається сама до себе. А й справді, у цьому житті завжди доводиться робити не те, що хочеш. Вона не скаржиться на долю. Марина кохає Андрія, і він кохає її. Принаймні їй здається, що кохає. Але чому ж вона тоді захопилася Віталіком? Бо не дуже сильно кохає Андрія? Чи це Андрій не дуже сильно кохає її?

Вона уявляє собі того невідомого чоловіка, якого кохає через час і простір, і він теж кохає її. Виходить щось смішне. Її обранець з борідкою і в окулярах, говорить незнайомою мовою, вдягнутий у чудернацький одяг.

Аж тепер Марина розуміє, що все-таки знову заснула. Насниться ж таке!

Ну, ось, як завжди. Андрій уже заліз під душ. Якщо раніше нього не потрапиш до ванни, то доведеться довго чекати.

Робити нічого. Марина йде на кухню. Варить каву. Дивиться у вікно. Побачила Віталіка. Він теж, здається, побачив її, бо помахав рукою. А може, і не їй. Мабуть, завів собі коханку, і вона зараз дивиться на нього з вікна його квартири, а він на неї. Марині байдуже. Вона не відповіла на вітання Віталіка.

Думки знову перекинулися на незнайомця з борідкою і в окулярах. Де ти, моє щастя? Хоч би краєчком ока побачити тебе!

37

Дивний сон мордував Лілю майже всю ніч.

Бачить вона, ніби під ногами розверзається земля. Але їй не страшно. Вона падає вниз. Далеко, куди сягає око, видно вогненну лаву. Ліля знає, що це таке, але колір у неї якийсь дивний. Суміш полуничного й вишневого. Такий сік вона любила змалку, та й зараз час від часу балує ним себе.

Але вогненна лава – це не сік, а щось на кшталт повидла. Ліля боїться впасти у цю лаву, але хоче спробувати повидло. Нарешті наважується, бо життя все одно рано чи пізно закінчиться, а повидла не встигнеш скуштувати.

Вона куштує це полунично-вишневе повидло. Боже, яка смакота! Нічого подібного за життя Лілі не доводилось їсти.

І тут вона розуміє, що вже не живе на планеті Земля, а знаходиться в іншому вимірі, часі й просторі. Якось дивно це усвідомлювати. Ліля хоче повернутися до життя, але водночас приходить думка, що там точно нема такої смакоти, як тут.

Вона піднімає голову догори і бачить зорі. Якась невідома сила потужно несе її до них, але вони постійно віддаляються від неї, і знизу п'ятки лиже вогненна лава, тобто полунично-вишневе повидло.

Ліля прокидається і не знає, що би мав означати цей сон. Дивиться на мобілку. Третя ночі. Щось штовхається всередині живота. Нарешті усвідомлює, що це її дитинка. Вмикає світло. Так кумедно за цим спостерігати.

Ліля засинає знову. Здається, їй уже нічого не сниться.

А зранку, коли прокинулась, забула той дивовижний сон з вогненною лавою і зорями в небі. Лише якийсь цікавий присмак у роті. Ніби скуштувала полунично-вишневого повидла.

38

Леся ще здалеку бачить Діану й усміхається їй. Хоче сказати дівчині, що в неї є старі сукні. Нехай прийде до неї, приміряє, якщо треба – перешиють. Про це вона подумала ще вчора. Багатьох суконь і так вже ніколи не вдягне. А Діана могла би в них ще походити. Жалкує, що раніше їй цього не запропонувала. Якось не подумала.

Діана не відповідає на її усмішку. Дивиться ніби через неї.