Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

Леся вітається першою, але дівчина мовчить і проходить мимо. Лесі здається, що та з презирством подивилася на неї. Що за маячня? Тихо й невпевнено кличе її, але Діана навіть не озирається.

Біля під'їзду їхнього будинку бачить Василька. Той спочатку за інерцією усміхається їй у відповідь, але потім насуплює брови. Леся хоче обійняти його, але хлопчисько не дається. Вона не звертає на це увагу. Малий росте. Телячі ніжності йому не потрібні.

Показує йому пакет, в якому сардельки. Кличе до себе додому. Видно, що Василько хоче їсти, але не поспішає йти за нею.

Леся зупиняється й уважно дивиться на нього, не розуміючи, що відбувається. Нарешті Василько не витримує й каже, що тато заборонив приходити до Лесі, бо вона хоче відібрати в них квартиру.

Сльози навертаються на Лесині очі. Бачить усе, немов у тумані.

Діана покликала Василька. Той біжить до сестри.

39

Дональд сам дивувався своїй тупості й розумів, що китайці навряд чи поведуться на його туфту. Це ж придумати – зустріч з китаянкою перед мавзолеєм Леніна. Свій дурнуватий хід він пояснив браком кисню в мозку після водних процедур. Але відступати було нікуди, тим більше, що він з подивом усвідомив цікаву річ: китайці проковтнули наживку.

Звичайно, Дональд сподівався, що на виду у всіх йому вдасться втекти від китайців, тим більше, що Москву він знав, як свої п'ять пальців. Повертатися в Росію йому не хотілось, але й Європа набридла. Не його це, не його стиль, і повітря не те. Якщо його переправлять до Росії і йому вдасться втекти від китайців, то, мабуть, у Москві він довго не залишиться. Обере собі якесь провінційне містечко в Псковській чи, скажімо, Ярославській області й тихесенько житиме, не кидаючись в очі людям. Дональд подумав, що краще потрапити до рук ефесбешників, ніж залишатися тут з китайцями.

І знову думки про доньку не давали йому спокою. Хоч перед смертю налагодити з нею нормальні стосунки – ось що тепер найбільше хвилювало його. Рано чи пізно будь-який авантюрист усе ж хоче нормального та спокійного життя. А він декілька десятиліть прожив авантюрно і безвідповідально, відчуваючи кайф від ризику. Тепер це виглядало по-дитячому наївно і смішно, особливо після зустрічі з китайцями і їхніми водними процедурами. Дональд дав собі слово, що коли вирветься від китайців, то докорінно все змінить. Однак якби у нього хтось запитав як він тлумачить це слово – "докорінно", – навряд чи зміг би відповісти. І не комусь, а хоча б самому собі.

40

Директорові музею "Дрогославщина" доповіли, що мало не щодня сюди приходить дивна дівчина, яка може дуже довго дивитися на якусь одну картину. Стоїть, мовчить і розглядає її, ніби щось там бачить таке, на що інші уваги не звертають. Висловили припущення, що, можливо, це якась злодійка, що готує викрадення картин. Коли ж директор музею "Дрогославщина" поцікавився, які картини розглядає незнайомка, йому сказали, що закарпатської художниці – Дзвінки.

Йому хотілося самому глянути на цікаву відвідувачку. Коли її побачив, зрозумів, хто це. Соломія. Донька міського голови. Її зґвалтував невідомий. Нещодавно побувала у психіатричній лікарні.

Директор музею "Дрогославщина" знав усе, що діється в місті. Тепер зв'язав воєдино ці факти. Донька міського голови цікавиться картинами коханки батька. Цікава виходить ситуація. Він не довго думав, як все обіграти на користь собі. А тут і мізкувати особливо не треба. Зателефонував міському голові й про все йому розповів. Правда, подав це у такому світлі, що боїться, аби його донька щось не вчудила з картинами Дзвінки. Знав, що б'є по болючих точках. Але такий він уже був чоловік. Ризикував усе життя, ніби з боку спостерігаючи за собою: а що ж з ним станеться? Нічого не ставалося. Вичікував. Набирався сил. І знову ризикував. На тлі загального нудного життя ця розвага звеселяла його, додавала наснаги.

Міський голова сухо подякував. Трохи подумав і сказав, що поговорить з донькою, поцікавиться, чому її зацікавили картини Дзвінки.

Після цього в музеї "Дрогославщина" Соломія більше не з'являлась.

41

Якщо раніше Людмила Іванівна думала, що в селі з донькою їм буде безпечніше, ніж в Донецьку, то доволі швидко ці ілюзії розвіялись. За дуже короткий період часу і тут усе доволі швидко змінилось. Хоча мова залишалась українською, але дух панував російський.

Селянин виявився більш обережним, ніж мешканець міста. Можна сказати, він був полохливим і готовим призвичаїтися до будь-якої влади, аби лише його не рухали.

Якщо уважно придивитися, то погоду в селі робило декілька активістів, прихильників "русского міра" загалом і Путіна зокрема. Важко сказати, звідки в їхніх головах з'явився цей вірус. Мабуть, дрімав, а потім став активним, бо з екранів телевізорів зникли українські канали й велася тотальна російська пропаганда. А ще активували цей вірус агітатори з районного та обласного центрів. Справді, чого ж бракувало цим хлопцям, народженим здебільшого в українських родинах? Можливо, лише одного – ситого й заможного життя, до якого вони прагнули. В їхніх сім'ях не було статків, господарку хоча й тримали, але не таку велику, як в інших. Любов до праці вже давно була замінена намаганням жити на халяву. А тут трапилася така слушна нагода, коли вслід за Кримом Донбас можуть приєднати до Росії.

Людмила Іванівна та Марія остерігалися цих новоявлених більшовиків, а ті, здається, нутром відчували їхній український дух.

42

На персональну виставку Дзвінки у музеї "Дрогославщина" зібралося чимало люду. Приїхали поважні бородаті пани з обласного центру. З'ясувалося, що це художники. Мабуть, лише вони й розумілися на картинах, написаних Дзвінкою.

Замість міського голови прийшов його заступник з гуманітарних питань, і Борис полегшено зітхнув. Ні, він не мав наміру з'ясовувати стосунки з коханцем своєї дружини, але якби той був на виставці, почував би себе незатишно.

Борис був радий, що вся увага зосереджена на Дзвінці й щиро радів її успіху. А та, мов метелик, літала з одного кутка виставки в інший по широкій і довгій залі, давала роз'яснення, мило усміхалась, грайливо позувала фотографам.

Коли Борис прислухався до того, про що говорять відвідувачі, то це його, звичайно, вразило, – про що завгодно, лише не про саму виставку. Втім, дуже швидко він заспокоївся, бо на їхньому місці поступив би так само. Одна справа, що твоя дружина художниця, а зовсім інша – що ти не петраєш в її картинах.

У маленькій боковій залі влаштували фуршет для обраних. Дзвінка стояла біля Бориса і, звертаючись до бородатих художників із обласного центру, сказала, що чоловік – це її Муз, від якого вона черпає натхнення. Звісно, це була брехня з великої літери, але бородані поставилися до цього серйозно, а один з них навіть виголосив тост на його честь.

Вночі Дзвінка довго мордувала Бориса, аж поки не вичавила з нього тонку цівку сперми, сказавши, що він у неї ще молодий. Борис відчував фальш у її словах. Дзвінка швидко заснула, а Борис лежав майже до самого світанку з розплющеними очима. Думки снували в його голові, але були хаотичними і ні про що. Якби в нього потім запитали, про що він думав, навряд чи відповів би. Тіло в невагомості пливло крізь простір і час.

43

Через свої канали у Москві він таки дізнався, що полковника ФСБ відправили на якийсь секретний об'єкт у Сибір і навряд чи він швидко звідти повернеться. Здавалось, тепер з Машею можна робити все що завгодно. Але коли він почав обходжувати її, раптом наштовхнувся на холодний погляд. Здавалося, вона не розуміє його натяків, що він не проти побавитись з нею у сексуальні ігри. Мабуть, це все-таки було ризиковано з його боку, бо полковник ФСБ рано чи пізно міг повернутись. Якщо раніше його стримувала всемогутність цього чоловіка, то тепер цей бар'єр подолано, адже друзі в Москві сказали, що полковника ФСБ не просто так перевели з Криму в Сибір, а за якусь провину.

Коли олігарх більш рішуче став приставати до Маші, вона розплакалась. Звичайно, він був прагматичною людиною, але її сльози зупинили його. Не те щоби був закоханий у неї, проте все ж певні почуття, очевидно, мав. Олігарх знову почав ставитись до неї, як до доньки, думаючи, що й вона боїться помсти полковника ФСБ, аж поки одного разу вона не зізналась йому, що вагітна.

Люті його не було меж. Він приставив охоронця до Маші не для того, щоби той під його носом мав доступ до її тіла. Але його підозри виявилися безпідставними. Маша зізналася, що завагітніла раніше, ще до приїзду в Австрію, проте й сама не знала, від кого чекатиме дитинку – від дяді Вови чи полковника ФСБ.

44

Вона знала його дуже добре, набагато краще, ніж саму себе, і тому, коли він з'являвся на екрані телевізора, розуміла не просто кожне його слово, а що й за тим стоїть. Інколи їй навіть здавалося, що вона знає, чому і як народжується кожне вимовлене ним слово, і коли воно одне й те ж, то може мати різні значення, а якщо ці значення однакові, то все одно слова різняться між собою, бо за одним стоїть щирість, а за іншим – порожнеча.

Зараз вона могла би бути дружиною президента. Петро Порошенко кидав на неї в юності недвозначні погляди, але вона як тоді, так і тепер, залишалася байдужою до нього. Мабуть, він був не дуже наполегливим, щоб завоювати її. Це вже потім у бізнесі, а особливо в політиці у нього з'явилася ця риса – наполегливість. Втім, може, вона тішить своє самолюбство, і Петро таки не добивався її, бо не бачив спільного майбутнього з нею. В нього вже тоді прагматичне брало гору над романтичним. Це вона розуміє заднім числом. Їй здавалося, що якби вона затягнула його в свої любовні сіті, він би не встояв. Жінки часто залицяються до чоловіків просто так. Він їй сто років не потрібен, а вона кокетує з ним, закохує в себе. І навіть коли бачить, що процес пішов, людина гине, серце в чоловіка розривається, вона не зупиняється, а ніби на зло собі і йому ще й прискорює події. І вже коли доходить до точки кипіння, безжально кидає чоловіка, зрозумівши, що справу зроблено, тому можна спокійно йти геть від ще одного розбитого серця. Лише деякі жінки роблять це спеціально, забавляючись чоловіками, аби розігнати свою нудьгу. Натомість абсолютна більшість жінок проводить подібні експерименти не усвідомлено, потім каються, що так зробили, але коли трапляється новий клієнт, витворяють з ним те ж саме і навіть з більшими викрутасами.