Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

Мабуть, тоді вона могла би, якби захотіла, зробити з ним такий фокус, аби він закохався в неї на все життя. Але вона не захотіла.

Якщо сказати, що вона спеціально стежила за його життям, це буде неправдою. Він їй був нецікавий як чоловік і особистість – ні тоді, ні тепер. Занадто добре вона знала його зсередини, щоби серйозно сприймати існування цього чоловіка на білому світі. Їй ніколи до голови не приходило, що вона може й помилитися. Віра у власну непомильність була абсолютною й обговоренню не підлягала.

Бачила його по телевізору, коли він був на Майдані, і чоловік кликав її, кажучи: "Дивись, твого Петра показують". Вона не ображалась, бо знала, що то ніякий не її Петро, і чоловік те знав, і не ревнував її до нього, бо історія взаємин його дружини й Олексійовича, як його кликали, не була секретом – принаймні для нього. Він був ровесником Петра, але ніколи не вивищував себе, кажучи, що ось, мовляв, моя дружина обрала мене, а не Порошенка, бо жодного вибору, власне, й не було, і Порошенко не став жодним конкурентом йому у завоюванні майбутньої дружини, бо й конкуренції як такої не було, адже одружились вони за взаємною згодою. Ні, не так. За взаємним коханням, бо це лише секс буває за взаємною згодою. І знову не так. Бо й секс у них був за взаємним коханням.

Вона першою почула, що Петро Порошенко балотується в президенти, і сказала про це чоловікові. Разом посміялися, бо він напівжартома-напівсерйозно говорив їй, що вона жалкуватиме, адже могла стати президентською дружиною. Посміялись і забули, бо, чесно кажучи, не вірили, що Петро Порошенко стане українським президентом.

Коли Порошенко почав наліво й направо під час своєї президентської кампанії роздавати обіцянки, що за декілька днів завершить війну, що платитиме хлопцям на фронті по тисячу гривень щодня і ще верзти іншу блекоту такого ж роду, вона лише скрушно хитала головою, розуміючи, що за цими його словами – порожнеча. Можливо, саме цинізм, яким він не гребував з юності, завжди зупиняв її, навіть коли мова не йшла про закоханість у нього, бо цього в неї не було, але все одно вона не хотіла бути близько біля нього, ніби відчувала, що цинізм Порошенка може засмоктати її, й любовні експерименти, до яких свідомо чи несвідомо вдається кожна жінка, вже не матимуть жодного значення і вилізуть їй боком.

Вона була здивована, коли Порошенко переміг, та ще й у першому турі. Чоловік знову піддів її, що була би вона зараз дружиною президента. Але якщо раніше ставилася до цього спокійно, то тепер зірвалася, нагримала на чоловіка. Він не зрозумів, чому, та й сама не змогла би пояснити, що з нею трапилося. На вибори вона не ходила. Чоловік проголосував, мабуть, за Дмитра Яроша, бо з симпатією ставився до цього чоловіка, але так і не сказав про свій вибір.

А потім син пішов на війну добровольцем. І треба ж було так статися, що потрапив саме до Яроша. Син теж був мовчазним, як батько, лише з окремих уривків розмов, а більше здогадуючись, вона зрозуміла, що малий потрапив до найближчого оточення Дмитра Анатолійовича, як шанобливо про нього казав. Малий був на дві голови за неї вищий, але завжди видавався їй домашнім, дитячим. Не уявляла його на війні, та ще й у когорті націоналістів, у "Правому секторі", якого найбільше боялися москалі. Вона ніколи не помічала за сином бодай натяку на націоналістичні переконання. Втім, у цьому світі все дуже швидко змінюється – й затяті атеїсти за п'ять хвилин до смерті стають щирими віруючими, не кажучи вже про зміну багатьма людьми ідеологічних переконань.

45

Дзвінка і Соломія сидять у барі біля музею "Дрогославщина". Здається, вони знайомі вже тисячу років. Дзвінці теж сказали, що якась дівчина може годинами вдивлятись у її картини. Вона хотіла побачити її. Тепер розповідає, що було на відкритті її виставки. Соломія хотіла теж там бути, але боялася батька, який міг завітати.

Здається, між ними нема секретів. Соломія знає, що Дзвінка була коханкою її батька. Дзвінка знає, що Соломія після зґвалтування потрапила до психіатричної лікарні. Вони мов сестри. Різниця у віці – декілька років. Дзвінка – старша сестра, Соломія – молодша.

Дзвінка знайшла людину, яку шукала. Яка розуміє її картини. Раніше володарем її душі був Борис, тепер Соломія. І Соломія знайшла людину, яку шукала. Яка розуміє її душу.

Дзвінка каже, що хотіла би побувати у психіатричній лікарні, щоби усвідомити те, що пережила Соломія. Дівчина каже, що краще не треба цього робити. Там добре, якщо знаходиш подруг, але сумно. Вона не хотіла йти звідти, але треба було. Тепер не хоче туди повертатись, навіть якщо там будуть її подруги, хоча лікарка сказала, що вона майже стовідсотково опиниться там знову. Дзвінка всотує кожне слово Соломії. Мабуть, у ній народжується нова картина, яку писатиме цієї ночі. А може, це лише прелюдія до чогось справді геніального, що вихлюпнеться на полотно не зараз, а через багато років потому.

Сестри усвідомлюють, що їм не треба потрапляти на очі міському голові. Він їм не ворог, але далека людина, яка навряд чи їх зрозуміє, а тим паче – такої дивної дружби.

Виходять із бару нарізно. Мають номери телефонів. Будуть спілкуватись. Аж поки взаємно назріє потреба знову зустрітись. Нічого штучного. Все природне. Так і мало би бути у взаєминах між людьми. Щоб це усвідомити, інколи треба потрапити до психіатричної лікарні. Або бути людиною, яка розуміє того, хто туди потрапив.

46

Христину забрали до пологового будинку, а Зенон тупо заліз в Інтернет, але, здається, нічого там не бачив. Механічно змінював одну сторінку іншою, але фотографії й тексти, здається, проскакували мимо його свідомості.

Мабуть, цієї ночі на світ Божий з'явиться син, але він і досі не впевнений, чи це його дитина. Думки про того клятого Зоряна не йдуть йому з голови. Все може бути. Зенон днював і ночував на роботі, Русланка була в дитячому садочку, Христина сама залишалася вдома. Цей Зорян спокійно міг займатися коханням з його дружиною на їхньому ліжку.

Десь у глибині душі він розумів, що це безпідставні звинувачення з його боку на адресу Христини, що вона не могла такого з ним зробити. Але все ж черв'ячок сумнівів був сильнішим і вже розростався до розмірів величезної змії.

Він би мав бути зараз у пологовому будинку біля Христини, але дружина сказала, щоби їхав додому, бо Русланка боятиметься залишатися сама. Все було логічно й справедливо, але зараз він подумав про те, що Христина сказала так спеціально, бо, мабуть, біля неї вже знаходиться Зорян, і саме він є справжнім батьком цього хлопчика. А Зенон послухав дружину. Русланка мирно спить. Він міг би бути зараз біля дружини, а зранку приїхати додому, і нічого б з малою не сталося. А так змушений чекати на телефонний дзвінок, коли Христина народить сина. Зорян швидше про це дізнається безпосередньо в пологовому будинку. Зенон знає, що ніякого Зоряна там насправді нема і що син від нього, а не від цього невідомого чоловіка, але якась мерзенна істота сидить усередині нього й постійно збиває з пантелику.

Мабуть, Зенон усе-таки заснув перед комп'ютером. Він важко прокидається від дзвінків, які пробиваються крізь його свідомість. Дивиться на телефон. Третя ночі. Не відразу розуміє, що це дзвінки у двері. Лихі думки заполонили мозок. Невже щось трапилося з Христиною і малим?

Коли відчинив двері, побачив перед собою Єлєну.

47

Для Андрія Чернюка українські новини втратили привабливість. Були вони безжалісними й сумними, однобокими й заангажованими. Звісно, коли йде війна, чи антитерористична операція, як це називають, сподіватися на щось інше не доводиться. Але складалося враження, що ті, хто відповідає за інформаційний простір, нагнітають ситуацію. Можливо, роблять це не спеціально, а через своє невміння, але ж вони повинні розуміти, що людям протипоказано упродовж тривалого часу жити в пригніченому стані. Тоді в організмі можуть настати незворотні зміни – й жодний лікар не допоможе.

Він читав в Інтернеті стрічку новин і паралельно думав про Віолетту.

У Щасті працює снайпер. Вбито двох людей – військового і цивільного.

Арсеній Яценюк допускає введення військового стану в разі провалу перемир'я.

Збігнєв Бжезинський заявляє, що Захід повинен допомогти Україні зброєю.

Батальйон "Черкаси" у повному складі відмовився висуватися на передову без важкого озброєння.

Вчора Андрій Чернюк зателефонував Віолетті й з подивом довідався, що вона вже тиждень у Києві. Мабуть, багато хотів у неї запитати, але все стало непотрібним, коли Віолетта сказала, що більше до Дрогослава не повернеться.

На в'їзді в Первомайськ Луганської області обстріляно маршрутний автобус. Загинули вісімнадцятирічна дівчина і десятимісячна дитина.

США не отримали підтвердження того, що російські війська дійсно залишають Україну.

Петро Порошенко заявляє, що льотчиця Савченко і режисер Сенцов, які утримуються в Росії, мають бути негайно звільнені.

Волонтери продовжують пошук загиблих під Іловайськом. Знайдено двадцять шість тіл.

Андрій Чернюк розуміє, що стосунки з Віолеттою не мали перспективи. Він занадто швидко старіє, а вона стає зрілою жінкою. Кохання? Андрій Чернюк не знав, що з її боку, а зі свого справді відчував, що кохає цю жінку. Але якщо вона так легко втекла до Києва і нічого йому не сказала, – то як це назвати? Чи все-таки дійсно кохає його, тому й виїхала до Києва? І сама ж поставила крапку в їхніх стосунках, сказавши, що більше до Дрогослава не повернеться.

48

Хоча Дональд і втратив лік часу, бо йому не казали який сьогодні день, а коли він одного разу запитав про це, то наштовхнувся на глуху стіну мовчання, – але навіть за його скромними й невибагливими підрахунками вже був якнайвищий час їхати разом з китайцями до Москви. Було важко уявити, як саме його транспортуватимуть до Росії. Можливо, скористаються послугами охоронців, які стерегтимуть свого бранця денно і нощно. Не виключено, що просто запхають до багажника машини з дипломатичними номерами, напомпують наркотиками, всунуть кляп до рота, аби не пискнув. Як би там не було, але Дональд чимшвидше хотів потрапити на батьківщину, усвідомлюючи аж тепер, що це, власне, його батьківщина. Звісно, він сподівався викрутитися, втекти від китайців біля мавзолею Леніна.