Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

Не хоче думати про те, що вже ніколи не побачить рідних. Що ж ти робиш, Путін? Своїми б руками задушила, як Соню.

Варварі здається, що три доби давно минули. Що ж її тут тримають? Хочуть замордувати до смерті? Хто вони такі, щоб розпоряджатися її життям?

Щоб не збожеволіти, найкраще все-таки думати про щось хороше. Але його в неї було не так багато. Все відібрали, навіть минуле. Примушують змиритися з долею. Хочуть дати зрозуміти, що в неї не буде майбутнього.

Чи не вперше у Варвари з'являється думка про втечу. Вона лише народжується десь там, у глибині її свідомості, але з кожним днем усе наростатиме, і жодний карцер не в змозі зупинити волю до життя. Варвара ще не знає як втікатиме. Це потребує математичного розрахунку. Але є ідея, яку необхідно втілити у життя. А це вже половина успіху.

7

Студент став для волонтерки лише безкоштовною робочою силою. У неї більше не було до нього інтимного потягу. Складалося враження, що чоловіків вона використовує лише одноразово. Кількість, а не якість – ось девіз її сексуального життя.

Волонтерка цього й не приховувала. Студент бачив, що вона чіплялася до чоловіків, потім десь ненадовго з ними зникала і вже полювала на інших.

Це, мабуть, був інстинкт ще з часів первіснообщинного ладу, коли люди жили в печерах і бігали за мамонтами. Тільки цей інстинкт у двадцять першому столітті дав явний збій. Первісні люди, хотіли цього чи ні, але продовжували свій рід. Волонтерка ж не вагітніла, хоча презервативами не користувалась і протизаплідних пігулок не вживала.

Якось напівжартома-напівсерйозно сказала Студенту, що завагітніє тоді, коли захоче, а зараз на це нема часу, та й чоловіка ще такого не знайшла, який був би гідним стати батьком її дитини. Студент не образився, бо ці слова його не стосувались, він не хотів мати з волонтеркою спільного майбутнього, але у такому ж напівжартівливому-напівсерйозному тоні запитав у неї, чи був хоч один чоловік, який відмовився від її запрошення займатися сексом. Волонтерка щиро розсміялась, що мало би означати: відповідь зрозуміла. Тоді він нагадав їй священика, з яким їхали у поїзді. Регіт був ще більшим. Волонтерка сказала, що якби Студент менше спав, то побачив би цікаві речі. А потім різко перевела розмову на інше.

8

Батько Андрія знову напився. Бундючний і похмурий, сидів у трусах перед телевізором і слухав новини.

Диктор сказав, що четвертого вересня 2014 року заарештовано командира батальйону "Прикарпаття", який забрав свій підрозділ з-під Іловайська.

Порошенко прибув на саміт НАТО у Великобританії.

Верховна Рада України створила слідчу комісію щодо Іловайська.

Генеральний секретар НАТО Расмуссен каже, що мова йде про відкриту військову агресію Росії в Україні.

Порошенко заявив, що готовий віддати наказ про припинення вогню, якщо в Мінську розпочнуться мирні переговори.

Батько Андрія зривається на ноги і починає гасати по кімнаті. Він щось викрикує. Слова важко розібрати, але Марина вслухалась. Усе зводиться до того, що Порошенко – дурень. Замість того щоби дотиснути сепаратистів, бавиться з ними у перемир'я. Це якщо перекласти нормальною мовою його матюки.

Старий трохи заспокоюється й сідає далі до телевізора.

Дикторка каже, що під Маріуполем відбита чергова спроба атаки бойовиків на місто.

Саміт НАТО не приніс очікуваних результатів. Інформація про надання Україні високоточної летальної зброї не підтвердилась.

Батько Андрія знову гасає по кімнаті, але від нього чути лише матюки. Марина не витримує й каже свекрові, аби не матюкався у присутності внуків. Старий дивиться на неї, але ніби не помічає. Сили його майже вичерпані. Ледве дійшов до ліжка і впав, як підкошений. За мить із спальні долинає його могутній храп.

9

Нишпорка розуміє, що Віталік підсунув йому Любка з Грушевського, аби відстали від нього. Проте єдина фраза, що той любить ножі, змушує задуматись. Ножем убили маму і дружину Олега Чернишова. Причому почерк убивства однаковий і ножі такі ж – великі мисливські, з якими йдуть на кабана. Нишпорка не дуже розуміється в мисливстві, але якось по телевізору бачив саме таке знаряддя вбивства. Він і досі не може второпати, навіщо було демонстративно залишати ці ножі на місці злочину. Тепер до нього трохи доходить логіка вбивці. Хтось підказує, чиї це ножі? А те, що Віталік вказав на Любка, може вивести на вбивцю.

Нишпорка свого часу в міліції займався вбивствами, тому Любко був не його клієнтом. Знав лише, що той двічі сидів за дрібні крадіжки. Причому складалося враження, що спеціально залишав на місці злочину сліди, щоби його негайно взяли. Так і було. Не минало й двох годин, як Любко вже був арештований. Це ж у нас, якщо вкрадеш цистерну нафти, то орден дадуть чи народним депутатом України зроблять. А якщо винесеш відро картоплі, припаяють декілька років. Так було і з Любком.

Злодійчука вдома не виявилось. Сусідка сказала, що годину тому його взяли поліцейські.

– Щось знову вкрав? – запитав Нишпорка.

– А ти, мабуть, разом з ним сидів, – підозріло дивлячись на Нишпорку, сказала сусідка. – Ану, дуй звідси, бо поліцію викличу!

Нишпорка усміхнувся, підняв руки, ніби здавався, і пішов геть.

10

Тільки-но секретарка принесла пошту, він одразу вихопив поглядом цей конверт. Хотілося відразу розпечатати його і прочитати зміст. Ледве стримував себе, аби не зробити цього при жінці, яка, здавалося, уважно дивилася на нього, спостерігаючи за його реакцією. Навіть коли секретарка зачинила за собою двері, міський голова спочатку переглянув інші листи, навіть не доторкаючись до того, на який найперше звернув увагу, ніби боявся, що за ним спостерігають. Розумів, що в кабінеті не може бути потаємних відеокамер. Але хіба можна вірити есбеушникам, якщо вони затіяли таємну спецоперацію проти нього? Чомусь ця думка останнім часом декілька разів навідувалася до його бідної голівоньки. Ніби не мав свіжих гріхів. Хіба що вчепилися за щось старе?

Міського голову аж розпирало, щоби розпечатати той злощасний конверт, але він змусив себе піти у захрестя, як називали кімнатку позаду його кабінету, налив собі у склянку трішки мінеральної води, ледь доторкнувся губами до неї. Трохи постояв, подивився у вікно. Якби в нього запитали, що він там побачив, не зміг би відповісти напевне. Увага була зосереджена на чомусь іншому, яке знаходилось усередині нього. Відтак пішов до кабінету, сів у крісло. Коли, на його думку, минуло достатньо часу, щоби його могли звинуватити у поспішності, з якою він розпечатує злощасний конверт, приступив таки до екзекуції.

Відчуття справді не підманули його. Перші рядки вкладеного надрукованого документу змусили серце битися чи не вдвічі частіше, ніж зазвичай. Це був так званий компромат на його батька. Невідомий обіцяв це оприлюднити, якщо… Втім, завжди можна домовитись Вони йому зателефонують. А зараз він не повинен робити дурниць і не бігти куди не слід.

Перша думка, яка обпекла його, – есбеушники. Звичайна провокація з їхнього боку. Звідки ж компромат на батька, якщо не з їхньої контори? Але потім подумав, що там працюють нові люди. Навряд чи вони мають доступ до архівів. Та й батько завжди знаходився на особливому обліку. Спочатку в Москві. Потім у Києві. Місцеві навряд чи мали про це знати. Може, здогадувались. Так цього до справи не пришиєш.

Думки змішались у голові. Соломія, Дзвінка, тепер це. Де ж він так нагрішив, щоби все водночас звалилося на нього?

Вже ближче до вечора подумав, що це шантаж. Залишалося дочекатися, кому і навіщо знадобилася його посада міського голови. Гроші чи щось інше? Стало легше дихати. Неприємно, але хоч знаєш, на чому стоїш. Батькові вирішив поки що нічого не казати. І в СБУ, звичайно, теж не побіг.

11

Моніка сидить у розкішному номері київського готелю в центрі міста і слухає виступ Порошенка. Той у валійському Ньюпорті. Говорить доволі зрозумілою англійською, хоча Моніці здається, ніби просочується китайський акцент. Чого б це?

– Панове, як ви знаєте, у Мінську було підписано протокол з імплементації мого мирного плану, – каже Порошенко. – У цьому протоколі передбачені конкретні кроки зі встановлення миру та стабільності в частині Донецької та Луганської областей. Базуючись на цьому протоколі, я дав вказівку керівнику моєї армії оголосити перемир'я, починаючи з вісімнадцяти нуль-нуль за київським часом, тобто за півгодини. Дуже важливо, щоби це перемир'я тривало довго. Це дасть нам можливість продовжити політичний діалог, який принесе мир і стабільність у Донбас. Я хочу також надати вам інформацію, що це включає дорожню карту, де мають бути прописані практичні кроки по кожному пункту з протоколу. Ми очікуємо, що найближчим часом будуть звільнені заручники. Найбільш можливо, що це відбудеться завтра. Ми готові забезпечити значні кроки, які включатимуть децентралізацію влади, особливий статус окремих регіонів Донецької та Луганської областей щодо їхньої економічної свободи, гарантію вільного використання будь-яких мов на цій території, а також культурних традицій. Також це включатиме амністію, тобто все, що є в моєму мирному плані. Я можу сказати, що сьогодні я дуже задоволений результатами саміту і дуже задоволений, що перемир'я досягнуто саме під час саміту. Я можу також підтвердити, що це перемир'я ґрунтується на домовленостях, які було досягнуто під час моєї телефонної розмови з президентом Путіним, і це є важливим з огляду того, що це перемир'я триватиме довго. Тепер це наша спільна відповідальність. Я можу запевнити, що з українського боку ми зробимо все можливе, щоби зберегти мир та стабільність у східній частині України. Також хочу запевнити, що це перемир'я досягнуто на засадах мого мирного плану, тобто на засадах поваги до суверенітету та цілісності України.

Моніка далека від українських проблем. Вона неуважно слухає Порошенка. Їй саме зараз хочеться шалено кохатись. Моніка телефонує головному редакторові газети. Операторка байдужим голосом повідомляє, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Моніка лягає на ліжко і знімає трусики. Її пальчики уміло роблять свою роботу. Порошенко із телевізора здивовано спостерігає за цим. Задовольнити себе не вдається, бо несподівано перед очима виринає картина, коли вгору здіймається хвиля з кривавого місива.