Спогади про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

style="">- Любий мій друже,- сказав він,- це було перше, що спало мені на думку, але розповідь лікаря має підтвердження. Цей молодик залишив сліди на сходах і на килимі - такі самі, як у кімнаті. Якщо я скажу вам, що він носить черевики з тупими передами, а не з гострими, як Блесінґтон, і на дюйм із третиною довші від черевиків лікаря, то ви погодитеся, що він, безперечно, існує. Та нам час уже лягати спати, і я буду вельми здивований, якщо вранці ми не одержимо нових вістей із Брук-стріт.

 

 

* * *

 

Пророцтво Шерлока Холмса невдовзі збулося, й до того ж найтрагічнішим чином. О пів на восьму наступного ранку, коли тільки-но засіріло за вікнами, він уже стояв у халаті біля мого ліжка.

- На нас чекає екіпаж, Ватсоне,- мовив він.

- А що таке?

- Справа Брук-стріт.

- Є свіжі новини?

- Трагічні, але незрозумілі,- сказав він, піднімаючи завісу на вікні.- Погляньте-но: ось аркуш із записника, і на ньому олівцем надряпано: «Ради Бога, приїздіть негайно. П.Т.». Наш друг і сам розгубився до краю, коли писав це. Мерщій, любий друже, бо на нас давно вже чекають.

Десь за чверть години ми були вже в лікаря. Він вибіг до нас із перекошеним зі страху обличчям.

- Ой, там таке лихо! - скрикнув він, стиснувши руками скроні.

- Що сталося?

- Блесінґтон наклав на себе руки!

Холмс здивовано свиснув.

- Так, він повісився цієї ночі.

Ми увійшли, й лікар провів нас до кімнати, що, очевидно, правила йому за приймальню.

- Я ледве тямлю, що роблю! - вигукнув він.- Поліція вже нагорі. Мене це просто приголомшило.

- Коли ви про це дізналися?

- Щоранку, близько сьомої, йому приносили чашку чаю; коли покоївка ввійшла, бідолаха вже гойдався посередині кімнати. Він прив’язав мотузок до гака, на який звичайно чіпляли лампу, й зістрибнув із тієї самої скрині, яку показував нам учора.

Холмс якусь мить стояв у задумі.

- З вашого дозволу,- мовив він нарешті,- я піду нагору й подивлюся на все це сам.

Ми обидва піднялися за лікарем сходами.

Коли ми відчинили двері спальні, нам відкрилося жахливе видовище. Я вже казав про ту Блесінґтонову одутлість, яка вчора впала мені в око. Тепер, коли він висів на гаку, вона стала ще більшою, і в його обличчі не залишилося майже нічого людського. Шия витяглася, мов у обскубаної курки, і все тіло здавалося тепер ще огряднішим і якимось неприродним. На ньому була лише довга нічна сорочка, з-під якої стирчали заціпенілі розпухлі гомілки й незграбні ступні. Поруч стояв дженджуристий поліційний інспектор, що робив нотатки в записнику.

- А, містере Холмсе,- привітно сказав він, коли мій друг увійшов.- Радий вас бачити.

- Доброго ранку, Ленере,- відповів Холмс,- сподіваюся, ви не проти моєї появи? Чи чули ви що-небудь про події, які сталися тут раніше?

- Так, дещо чув.

- І ви маєте якусь думку?

- Судячи з того, що я побачив, цей чоловік збожеволів зі страху. Подивіться на ліжко - він провів неспокійну ніч. Тут досить глибокий відбиток його тіла. Самогубства, як вам відомо, найчастіше трапляються близько п’ятої ранку. Десь під цю годину він і повісився. Напевно, все обміркував заздалегідь.

- Судячи з того, як затверділи його м’язи, я сказав би, що він помер години зо три тому,- мовив я.

- Чи помітили ви щось незвичне в кімнаті? - спитав Холмс.

- На умивальнику знайшли викрутку й кілька гвинтів. І вночі, здається, тут багато курили. Ось чотири сигарні недопалки, які я вигріб із каміна.

- Так! - мовив Холмс.- А чи знайшли ви мундштук?

- Ні, не знайшли.

- Ну, а цигарницю?

- Так, вона була в кишені його пальта.

Холмс понюхав єдину сигару, що лежала в цигарниці.

- Це гаванська сигара, а ті недопалки - від сигар особливого гатунку, що їх голландці привозять з ост-індських колоній. їх звичайно обгортають соломою, і вони тонші й довші за інші сорти.- Він узяв чотири недопалки й оглянув їх крізь кишенькову лупу.

- Дві сигари викурено через мундштук, а дві інші - просто так,- мовив він.- Дві було обрізано не дуже гострим ножем, а дві - одкушено міцними зубами. Це не самогубство, містере Ленере. Це ретельно продумане вбивство.

- Не може бути! - скрикнув інспектор.

- Чому?

- Навіщо вбивати людину таким незвичним способом - вішати?

- Про це ми й повинні дізнатися.

- Як убивці могли потрапити сюди?

- Парадними дверима.

- Але ж їх уранці було замкнено.

- Їх замкнули після того, як ті вбивці увійшли.

- Звідки ви це знаєте?

- З їхніх слідів. Даруйте, за хвилину я, можливо, надам вам іще деякі відомості.

Він підійшов до дверей і, крутнувши ключ у замку, заходивсь із звичною своєю методичністю оглядати його. Потім вийняв ключ, що стирчав усередину кімнати, й так само його оглянув. Ліжко, килим, стільці, камін, мертве тіло, мотузок - усе це по черзі було ретельно оглянуто, аж поки він нарешті не оголосив, що цілком задоволений, після чого ми з інспектором допомогли йому перерізати мотузок і шанобливо накрити тіло простирадлом.

- Звідки цей мотузок? - спитав я.

- Його відрізали звідси,- відповів доктор Тревельян, витягуючи з-під ліжка великий моток.- Він страшенно боявся пожежі й завжди тримав це під рукою, щоб утекти через вікно, коли сходи загоряться.

- Це позбавило вбивць зайвого клопоту,- замислено мовив Холмс.- Що ж, усе це сталося дуже просто, і я майже певен, що десь опівдні назву вам причину вбивства. Я візьму з собою оту фотографію Блесінґтона, що на каміні, бо вона може придатися мені в розшуках.

- Але ж ви нічого нам не пояснили! - вигукнув лікар.

- Як на мене, це відбувалося так,- мовив Холмс.- їх було троє: молодик, старий і третій, якого я поки що не можу описати. Перші двоє - ті самі, що вдавали з себе російського графа та його сина,