Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

А тому світові й байдуже, дурні вони були, аж світилися. Приміром, писалося, Болгарська народна демократична республіка. То дістань-но словника і досліди по слову. Й що воно вийде. Болгарська народна народовладна всенародність. Чо ти смієся аж на кутні, ти ж політик, то розгадай. Це тра вміти було дурити народ і світ усенький. А ці довмілися аж ну куди, держава творить державу. Та дай-но цим людям тільки чутку, що в якомусь сейфі захована доктрина, то усі як миленькі зробляться. Де ті й бандіти дінуться. Де це бачено, щоб держава без доктрини зачиналася. А так сибі кожде лазить, видумує, що в голову збреде, і вже такий розумака. Ось знов понаїжджало, та ще ж не як, кіля церкви гуртуються, їм тра й батюшки на одспівування, релігійні такі поставали з хороби. Вони мені межи очі злочини тицяють, а самі ні на пучку не зробили. Україну розігрували на карті, й ще сто разів розіграють. Такі дохтори приїжджають, халата натягне, п'яти голі, а ці сученята аж лящать. Доктор Ґал, доктор Ґал. А йому дурнів і тра, — доки ці виздихатимуть, понаписує на ввесь світ, що загрози человечеству нема. Цих біженців у церкви позаганяють, а де сто двадцять хворих у больниці, то сто випишуть як одужалих, а двадцять лишать для оглядин. В тридцять третьому що писали, мільйони по селах і містах конали, а вони — "білкове переродження". А ці що, грипок, респіраторне захворюваня, картохлі гарачої переїли. Ще синів покалічених не вспіли по світах повизбирувати, а вже цим місця на кладовиську не стачає. Одно добро — Лагуті. Хоч призаробить на ямах. То я, колишній оперативник, це маю людей у салафанах та брезентах возити, бо який колгоз тобі дощок настарчить. Не хтіли ідеї ані тої, ні тої, думали, тако сибі, пересидять, переживуть, аж воно так не буває. Той сивий дід недармо кричав, він то знав, та розуму свого не міг укласти нікому. Кричить з начитаного "не осоромимо землі руської, ляжемо тут кістьми, мертві бо сорому не мають". Але й сказати не можуть. Мені типір смішно, що й старі пам'ятники стоять, і ці нові — йди, вклоняйся, якому хоч. Хто типір язичники, хто християни, вгадай-но. Мені підсилали не їдного, а тоді хіба розбереш, де енкаведе, хто бандерівець, хто поляк. Позасідали в поліції, і кожне своє крутить. Я ходив на великі операції, а не як ті, по хатах ховалися, десь німця підстрелить у лісі, і тоді пів села на розстріл. Хай мені хто скаже, як я винуватий. Це вже аж коли — як поїхав продати мішок пашні

у Житомирі, бачу, хтось знайомий. Придивляється й той "прівєт, Вітьок"; скільки живу, ще не бачив, щоб єврей з розуму зсунувся. Так мовби прицінюється до пашні, а тоді враз шепотіти "того гріха неможливо ані відмолити, ані спокутувати". І пішов далі Льова Кошелєв рядами, — баби радіють, що такий веселий покупець, торгується, та нічого не купує. "А вон у таво мужіка дєшевлє, цьотка" чую ще навпослідок. Я свого розуму не стратив, оно хату й горвда по собі лишу, а там хай як знають".

"А хіба казано й говорено, що той, кого не візьми, гинакший од того, про кого не казано, який він гинакший; хіба ми в цьому подвір'ї і меж ціми людьми, де хотіли б бути; хіба це той брезент, нескочений та підцвілий, в садку попід грушкою й попри безу, що ним укривали намети задля похоронів чи весілля; хіба скажеш, як той колись мудрий писав до свойого учня, що як хочеш бути легким і здоровим старцем, то додержуйся в юності тверезості й непорочності; хіба скажеш услід йому, що від думок про видиме перейдеш до питань духовних, бо перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге, — кожного вабить до себе своя пристрасть; але й те сказано, аби облишив стару людину з її дурним вченням, а прийняв нові погляди і нові діла Божі; бо чи не настав той час, що, обтяжені їжею й вином, мудрі світу цього зупиняються на якому-небудь тривожному роздумі і тривожать світ своєю пересиченою тривогою; чи не є вже той світ, що душа, вражена не їдно якимсь одним пороком, не те що не може бути веселою, а й душею перестає бути; бо хіба не з таких людей робляться брехливі друзі, фальшиві апостоли, єретичні вчені, тирани, тобто погані царі, які пробравшись у надра дер-

14(1) червня після обіду дощ і ввечері гарно

17(4) червня Вера Лисецька померла 18(5) червня Беру Лисецьку хоронили 21(8) червня починається Петрівка 30(17) червня... 7(24) липня Івана Купайла

12(29) липня Петра і Павла з сьомої ранку дощ Вадикові три роки

14(1) липня після обіду трошки дощик вісім місяців Валентину 15(2) липня дощ 17(4) липня Тані день народження 20(7) липня підодіяльника купила 10-26 28(15) липня свято Володимира 29(16) липня дощ 2(20) серпня вночі дощ плив пророк... 3(21) серпня Толі день нароження 9(27) серпня в одинадцять вечора Крушинська Марфа померла

11(29) серпня Марфу

Крушинську

хоронили

14(1) серпня ясний день теплий 19(6) серпня Спаса 28(15) серпня Марусі день народження Пречиста дощ 1(19) вересня хоронили Мотьку Головинову 7(25) вересня мати померла Тасі Павлини Головиної

жави, в лоно церкви, шляхами хитрощів проникаючи, нарешті, у самі небеса, змішують небо з землею, часто весь світ потрясають смутами, і хто в достатній мірі яскраво зобразить цих демонів, — чи не так це все. Але ж і той мудрий знаходив утіху, кажучи Quia tua gaudentia га oculorum adspexi gaudentem gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio*. Питаєте, яка найвища мудрість світу цього, — а хіба можна замирити народи і віри, а чи пристанеш до чогось одного, чи визнаєш рацію кого-будь, як хіба от ще одну гірку краплю до свого розуміння світової нещасності додаси. Та ж не підеш у науку, де твоє знання є незнання, де твій голос не голос, а глас і голосіння, та одні галасуватимуть про свої біди, аж доки їх світ не вблагає, та й те не поможе; та ще й свій глас додай, бо твої муки страшніші, а голос німий, і ще не твоя черга. О, нещасносте світу цього! Де зійдуться вкупі аж більш як троє, то один все виявиться неіску-шенний і найнещасніший і од мудрих балачок решти впаде у розпач, і пісню заведе, вхопивши обличчя руками й розвісивши патли, — і та решта буде його іскушати, аж доки не діждеться од нього правди, яку й так знають, та хочуть почути од неіскушенного, а тоді враз озвіріють і накинуть йому гріхи світу цього і проженуть, мов прокаженого, одшукавши його провину в дрібниці, у несповнянні такого дріб'язку, аж він, мов дитина, отетеріє, — а бач, то не будь мудрий, не май права, бо й гіркої уливши в душу, опам'ятовуйся всяк-раз, як тягне тебе причину найстрашнішу цеї нещасності виказати; бо один з цих буде той, що живе у минулому, а інший додряпується майбутнього. І цій грі не буде скінчення, бо кожен з цих, котрі не живуть у сучасному, ніколи не позбудуться зненависті до неіскушенного, але будуть його іскушати, щоб мати виправдання своїй мудрості і жорстокості. І ще буде посеред них мовчазний, мудрість якого визнають і визнають, і бояться його чіпати, бо він приречений бути свідком і мовчати, той не пристане на іскушальні розмови, але й катуватиметься своєю невимовністю, бо ні втішити їх усіх, ані правди сказати, ані втішанням задобрити, ані правдою осторожити не годен; і той, кого іскушали, кого ганебно прогнано, стане на порозі світів і вкаже на цього мовчазного: він істина. І далі мовчазному слухати божевільні сповіді неживущих у тутешньому, бо ще й так: кому даровано істину, не буде даровано й миті на

* слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, що радіє, радістю (лат.).

промовляння, а хоч одне слово його зпірне у каламуті диму і белькотінь безтямних, то буде потоплене в ще більшому галасі, — нам того не треба, ти не казав, ми не чули. Бо страх кидає всіх їдного до другого і тра видумати багацько такого, щоб світові було вгодне і миле, бо те, що тут є біль, там є нерозуміння, що тут є совість, там розмисел на промисел, що тут знання з муки, там знання з параграфа, — дайте ж нам таке, щоб було зрозуміле, бо ми назналися всякої мудрості і тепер не тямимо найпростішого знання; і так заходжуються творити і тут макуху, щоб і там була легенька на зуби. А ще ж треба таких творців, щоб їх там мали за своїх більше, аніж тут, бо важить не те, що принесе, а хто приніс, бо неіскушенний там буде іще чужіший, бо прогнано його тут ще раніше, бо той, що каже тут, що він живе у минулому, для них любіший, як і той, що марить їдно майбутнім. І мовчазному не вгадати кінця цій грі, і не завдати їй спину, бо мовчазний каже, що нема такої біди, нема такого народу і віри, щоб сказати: це і є біда, бо є лиш нещасність, і йому виповідатимуть суворо й жорстоко, що це і є найбільша біда і най-тякша мука, але й своєї муки не викажуть, бо мовчазного не можна іскусити й прогнати, бо тим самі себе прирікають на вигнання у самотність, що для них гірш од смерті. Бо їм тра мовчазного, аби він у мовчанні спалював себе мукою всезнання, бо іскушенний і прогнаний вернеться знов і йому пробачать, бо не тямив, що творив і казав, ще знайдеться багацько дрібниць, на несповнянні котрих його буде застукано, бо його захоплено не на спізнанні істини, а на безвихідді межи смертю і врятуванням, — там така одна лінія на згині долоні, якою він тішиться скаженою радістю і несамовитим

8(26) вересня теплий день

11(29) вересня Усікновенія Глави сонячно вітер день народження Ліди Валі 14(1) вересня Семена теплий ясний 17(4) вересня Залізняк помер Петро 18(5) вересня хоронили 20(7) вересня дощ 21(8) вересня вітер холодно Пречиста 23(10) вересня мороз 25(12) вересня Кручина Л. перевозився 26(13) вересня дощ зночі вранці й до обіду 27(14) вересня Воздвиження 4(21) жовтня міцний мороз

9(26) жовтня почали розкривать... 11(28) жовтня закінчили крити хату 14(1) жовтня Покрова зранку похмуро після обіду прояснилось

0 четвертій сонце вияснилось

1 до вечора тепло 15(2) жовтня холодно вітер 16(3) жовтня мороз вітер холодно 27(14) жовтня мороз 30(17) жовтня Котенків

і Маляренків проводжали в Армію 3(21) листопада дощ вночі йшов перед Казанською Гречаний Сергій в Армію йшов

болем, і про яку він каже, що таку бачив ще в двох або трьох; і йому кажуть щиру правду перед тим, як прогнати, що він здолав і смерть, але й вищого нічого такого не сягнув, і відповіддю їм буде похнюплений розпач і вистогнування пісень предків, що їх ті решта знають до слова напам'ять, але підспівають аж стільки слів, скільки знає оцей знетямлений.