Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

4(22) листопада похмуро холодно 14(1) листопада померла

Максимівська Маша

у Базилево

об одинадцятій годині

у Ліди народився

хлопчик

15(2) листопада

хоронили Машу

17(4) листопада

тепло сонячно

23(10) листопада

перший сніг

1(18) грудня

розцвіла ракова

шийка...

4(2) грудня празник

Пресвятої

Богородиці

здається, ще тільки-но час складати сіно й снопи; аж коли думка, що це й ходити не тра нікуди, що й так відомо за те все хазяйство, що як і йдеш на оглядини, то вседнак мовби в хаті сидиш чи попри неї порядкуєш, бо разом з тими оглядинами тобі й хату саму видко, яка вона усередині, — і знати, що в хаті дві кімнати великі, одна чогось називається долішня, де піч глиняна з припічком і запічком, але припічок чомусь викладений із дерев'яних брусів, грубо так уложених на глині, а запічок із грубих дощок викладений і до нього притикана така постіль чи ложе теж з дощок, ще й з дерев'яною побічницею, а тако лава під глуху стіну від півдня до заходу, а попід південною стіною під вікнами ще одна лава з широкої дилини, а при цій лаві ослін, щоб ширше лягти було, а так то цей ослін мав своє місце перед столом упоперек хати; поприкінці тої лави, на східній стіні, був дощаний мисник, хіба не знати, чи він привішений до стіни, а чи на край лави зіпертий, — мабуть, що й привішений, і зіпертий; в тому миснику щось таке мов на продаж або для музею якого зготовлене, миски, горшки, нечіпане все, в тій стіні двері, а ще в половині стіни од півночі була піч; друга ж кімната, що на неї казали ота-го хата, хоч все напрошувалася світлиця, була така собі панська, старосвітська, хоч і не вступай до неї; все дитиною себе почуваєш, стань-но на поріг, бо з тим дитинячим часом і пов'язані найкращі спогади: образ Богородиці з дитиною, на полотні стародавньому намальований, аж глянеш, то й чути голос татової мами, що це ще з тих часів, коли хата була не їхня і не купована; а там ще така картина, ізложена з двох малюнків, що між ними стяжка барвиста, і мальовано на дереві, і на одній половині було Благовіщення, а на другій ще щось, не пригадати; низом од Богородиці дзеркало, а над дверима ще й давній мальований на дошці образ святого Миколая; от що дивно, що у цій хаті була піч, тільки менша куди, аніж у тій, що їй назва тепер чомусь горішня, і до цеї кімнати притикувалася комора без вікон, куди входити було дверми у стіні на північний бік; та й тут стіл великий дерев'яний з віком непри-битим, а тільки, як тра, то відсувалося, а в тулубі ховався хліб і всяке дрібне начиння; як треба що вкласти у тулуб або вийняти, то казалося візьми зо стола чи сховай до стола; низом ноги стола були злучені між собою листвами різаними і називалися вони підстілля; ляда ж складалася з кількох, може, двох дощок з вільхового дерева і називалася верхняк, а на вагу така, що ледве посунеш; вже ж то така світлиця, аж назвав би й кухнею або як, бо де мисник і лава навпроти печі, то між ними стояв люшвак, цебер такий на трьох

ногах дощаних, у якому мився посуд абощо; що стеля, то й стіни побілені глиною, але так на колір немов вапно; і от що найгарніше було, то це попід стелю, між східною й західною стіною, були викладені дві платви, одна попри другої, або ще їх називали гряди; де вони сягали печі, то там на них клали поліна для сушіння, в'язки конопель чи прядива, підвішували пряжу або одяг, коли надворі негода; де південний бік хати, там понад вікнами була велика полиця з ялового'гру-бого бруса, на якій стояли горшки та різний посуд, коли в миснику бракувало місця, а ні, то й клалися книжки та папери, що їм не знайшлося притулку у долішній хаті в столі, у скрині чи де там; ще ж і впоперек стелі від сходу до заходу покладений був чотиригранний бальок, або ґрагар, або сволок; ну й ще якесь слово напрошувалося, але так не давалося на знаття й промовляння, бо щось натякало, що от як там є і між тим ґраґаром і стелею просвіток, то називатиметься отак, а як усуціль до стелі, мовби одно з нею, то ще й інак якось. В одному місці до ґраґара кулко було припасоване, на гвинті такому укрученому в ґраґар, що на нього і люльку вішай; а в другім місці гак звисав, — от як щось підвішено до гака, то так хотілося аж підстрибнути чи ослона підсунути, аби дотягтися, бо там на тому гаку підвішувалася корзина чи кошілець з чимось смачним або чарами всякими, що татова мама ховала; а що найстрашніше було їй, маленькій, ще й це тепер, то це комин, його нутряний світ, який тишкома колись міг вилізти, угребтися до хати і заполонити своєю чадною темнотою; і чи то так зо страху, а щоб ще й умилостивити той чорнющий світ, до комина най-дбайливіше ставилися, ще й найчастіше його підмащували та підбілювали; їй, і в мален-

6(23) грудня Бориса Бреуса дочка Люба розписалася свайба була

7(24) грудня празник Катерини 13(30) грудня Андрея Вові шість років

17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Николая

27(14) грудня Зіни Поштаренко в сестри Ніни свайба і В... сина свайба розписувались 31(18) грудня за радіо заплачено

1976

2(20) січня сніг йшов

а потім дощ

6(24) січня Святий

Вечір

7(25) січня Різдво сонячно і тихо тепло морозно

13(31) січня вітер холодно

14(1) січня вдень

сніг пролітав

і хмарилось

і вияснилось і вітер

дужий по старому

Новий Рік

16(3) січня ясний

морозний

19(6) січня тихо

мороз сніжок

пролітав Хрещення

ясно

20(7) січня Івана Хрестителя холодно мороз

21(8) січня Різдва шлики ганяють... 24(11) січня баба Карасичка померла Вітуськи день народження

стві, і в старощах якось аж уявляється комин той, не одно зверху, а й який він всередині, — зроблений із дерев'яної клітки, зложеної з дебелих стовпців, а стінки були виплетені лозовим пруттям, а вже зверху поліплене глиною; димник того комина виходив не на горище та ще й понад стріху, а тільки до сіней, от і виходило, що як в печі топилося, то обидва поди над обидвома кімнатами та сіни всі без стелі наповнювалися димом, який висотувався у малі віконця у верхах обох причілків стріхи, а вже ж як зі сходу або заходу задме вітер, то вертався той дим до сіней, і треба було відчиняти сінешні двері і випускати сінешними дверми, а дверей було двоє на південь і на північ у протилежних сторонах, — не вгадати й не вчути, який той дим; чогось у пам'яті не зосталося й спогаду, тільки мариться щось, як уже татова мама була геть немічна, ще й на очі невидна, то раз була так налякалася того диму, так думала, це їй вчадіння наслано, і аж на порозі рачки її знайшли — ще тями їй вистачило долі повзти; аж як на порозі до неї гукнули: то ж дим; та й тепер їй щось навертає: дим та й годі; доходить урешті її припам'ятовування, що на горішньому поді стояли усякі солом'яні плетениці, більші й менші діжки, повироблювані за давнини із соломи, а перевесла туго позв'язувано напівколеним дрібним пруттям лозовим і так само пруттям позшивувано; і чого вже в тих діжах не було тільки — полотна, кожухи, шкіри; до них засипалося і жолуддя свиням на зиму; щодалі зір догледжує щось таке, мовби світ чоловічий хатяний, що на нього так любо вглядатися, але приступу й геть не бувати, бо то все якась суха деревина — на обох подах під кроквами позастромлювана, та всяке знаряддя, вила, грабелна, чепіги до плуга, істики, лещата до саней і всякого іншого; а що могло більше затримати її зір, то це лопата для випікання паски — там держално таке більш як на два метри з дошкою на півметра і ще меншими дощечками, що були споєні поперечними листвами з тою середньою дошкою і обрізані в колесо; і от знов аж видно — мовби живі, але ж знати, що померлі, й батько, і батькова мати заходжуються великодньої суботи до печення паски; батько поволеньки здіймає лопату з її звичного місця в диму, і вносить до хати, а батькова мати ту лопату миє і з неї саджає паску до печі; але ще не враз, ще ж батькова мати має вимісити тісто, розчинене на молоці, та заправити його пахучим корінням, товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбіром, аж тісто жовтіло од нього, а ще ж і родзинками; і от як тісто було готове, наставала черга батькові саджати паску до печі, примовляючи "господи благо-

слови"; а саджати посестру та перепічки була справа батькової матері; якогось року паска розлізлася, потріскалася чи запала, і це був лихий знак, і так воно й сталося, бо в наступному році паска запалася і розлізлася тої великодньої суботи, коли вмер її тато. Та то таке знаття, що тато вмер, а чи мав умирати, бо ще ж її подорожуванню не кінець, ще бачить тата, як він ріже свиню, гарно вигодувану за зиму жолуддям, бо дубір по лісах було незліченно і свиней вигодовувалося чимало; і от її тато, ще живий, а мовби й мертвий уже, здирає з зарізаної свині м'яку шкіру і наповняє її білим товщем, який обростав довкола кишок та інших нутрощів, а ще й солониною з хребта та черева, і все те завиває у форму круглого хліба, що менший од паски, зшиває довкола і стискає з обох плоских кінців дерев'яними листовками, а їх по кінцях зв'язує міцно шнурками і так те прилагоджене сало вішає над подом між кроквами, де йому висіти в диму нераз і по кілька місяців, доки весь товщ того хліба у нутрі боханця не пропахне димом і трохи ледь пожовтіє; і те сало було такою поживою до чого хоч, до всякої страви і до картоплі, а більше у тому часі, як не стає молока, на передновку, ну та й у часі жнив. Вудилися в диму і полті свинячого м'яса, поребрина; от не згадає, чи вудили свинячі ноги, так звані шинки; а ще ж і ковбаси прикопчували, — однак не спізнати, не зладити дальшого образу хати, примеркає світ, таке щось як дощ, ця сльота; усе заступають слова, що в мові її досі й не бували, стають вже такими живими істотами, десь провадять, ну закликають попри здимілої хати: пригноблюся до цього погрібничка, удеруся рукою попід солом'яну мату, а далі прогнилу лядку з проіржавілою, аж дір-

26(13) січня тепло вночі сніг у четвер упав

27(14) січня похмуро хоронили Колю Поштаренка 1(19) лютого гарний день ясний Гриша Поштаренко помер мороз у Каті вдень корова отелилась 7(25) лютого хоронили Гришу Поштаренка 1914 р.н. мороз вітер холодно 8(26) лютого мороз дужий

11(29) лютого Марусиному синові Юрі сповнилось п'ять років

15(2) лютого Стрітення

17(4) лютого найшла карбованця біля школи під тином 23(10) лютого мороз тихо сонячно 26(13) лютого похмуро вдень Шурки день народження 27(14) лютого сонце і вітер сніг розтає вода по вулиці біжить 1(17) березня баба померла Петровської 2(18) березня Петровської Варки бабу хоронили 8(23) березня зранку мороз вдень хмарно і сонце і розтав мороз 14(1) березня ясний день

22(9) березня сніг зранку а після обіду дрібний дощ 23(10) березня сніг вночі йшов 24(11) березня Зіни день народження

частою, клямкою, і все, що там віками збиралося, пристарувалося, картоплі, м'яса, з розбухлим жабовинням поверху, дається у руку; не бійся, це з того рідного світу, це час такий, як не плоттю, то духом немов, образом таким признається до тебе; ай-бо, падаю, десь лечу".

"Всторонися-но, Юрку, кажу тобі, коням не даєш стати.