Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Чогось так до смерті цеї при-лежні, по цих хатах мертвих нишпорять, а ніяк ціни не складуть. Та й треба було мені з усіх світів у цей найновіший прибитися, що він собі ради ніяк не дасть, а дай йому всього такого, чого він не звідав, що ще не бувало ані в тих світах, ані в інакших; але ж так

30(17) травня три роки Толиним Маринці і Оксанці 5(23) червня дощ Вознесіння 6(24) червня дощ 7(25) червня Марфу Белюженову хоронили дощ і град 9(27) червня дощ з четвертої ранку о сьомій ранку перестав 12(30) червня холодно вітер сонячно Вознесіння 29(9) червня дощик побризкав гроза гаряче вітер Трійця 23(10) червня померла Ярина Дьякова 25(12) червня Дьякову Ярину хоронили 5(22) липня хоронили Івана Кухту з Миколаєва привезли 7(24) липня дощ 8(25) липня зранку до дванадцятої дня дощ Івана Купала 12(29) липня Петра Павла 16(3) липня пугачі двоє сичали на хаті 17(4) липня пугач сидів на причілку сарая я нагнала і він сів на димарі 23(10) липня Петро Татаренко помер 26(13) липня Зіна розписувалася ввечері дощ і вночі до ранку

28(15) липня була в єланській лікарні празник Володимира 1(19) серпня дощ побризкав

йому самому нечвидно, він і кроку не ступить, — дай йому й того, і це, і то вже мало росою вмитися, квіткою покрасуватися; дай ще крові, щоб аж булькотіло у горлі, хлюпостіло по жилавій шиї. А ще потребує таких описувачів, щоб тільки-но й прислухалися до хлюпостіння, приглядалися до жилавих здригів. Не знати, хто кого здибав: чи світ такий, що йому до потреби кров'яна людина, а чи вже люди такі настали, що їм дай такого світу, а й не інакшого. То хай би вже так і було — і світ, і люди, але ж понаплутувано всього: і з передніших світів, і з тих, що їм тільки-но починатися; і от ходи, дошукуйся справжнього дому, і от вже знайшов, і радесенький, аж враз ні, то не та оселя, вибирайся хоч у степи, у ліси, в незайманщину яку, доки й звідти не викурять, не прикличуть хитренько: ти нам тут-о потрібна, де хати й не хати, межа й не межа, ні ніч і не день. Світ утішається описувачами своїми, — чим більше крові та ляку, то він буцім втихає та плямкає, а то насправді ще більше звіріє, прикликає й зосвітніх описувачів та наглядачів, як свої повтом-люються, — то була якась рівновага на сльози та сімх, на злість та добро, а це якесь однаковісіньке на все: прибалакни до всього того однаковісінького, й одвіту не чути, — якою то ти мовою, якими співаннями, що ми вже забули, що їх нам не велено знати, не те що вживати. Думалося, навтішаються кров'ю та й заживуть собі на славу, а ж воно не так повертає: таке цідельце влаштоване, щоб помаленьку кров іскапувала, щоб надовше стало, і щоб так скапувала, щоб і сліду не зосталося. Якась лиховина в'їлася, та й точить, а сліду не видко, і так точить, що й сни кров'яні привиджуються: що не розгорнеш солому, то кров і кров, липне до рук, а самої крові не бачиш, ні на колір, ні на смак. Не видко просвітку ані в снах, ані в сніннях, — мусиш вбиратися у таке все святкове, як-то ти заїжджа пані якась, що буцім-то і жила тут десь і все це твоє, але ходиш такою гостею, така екскурсія на спізнавання й пригадування; цілий вік споминів та подорожувань. І не смій стати й подумати: осьо-го я, Господи, я ще живу в цьому світі, — чи світ цей зайшлий, а чи я така приблуда, чи слів таких нема, аби його вмилостивити, а чи він такий, що й слово до нього не доходить. Чи це такі дзеркала, що не добачиш лиця, бо вже треба ставати з невидного боку дзеркал і допитуватися свеї пам'яті на світ минулий чи той, що ще буде; а цей не тямить ні зору свого, ні лиця, та тільки сни такі надсилає. Я хотіла всім про все оповісти, але таких оповідачів не потребується, але слухачі вже мандрують іншими дорогами, але мені спомини змертвлюються в цьому чужому світі, де не те що оселі не

доблукаєш, а й здогаду про оселю; червонить в очу — застороги якісь, лоханки; не здумай чіпати і все чуже, і своє, бо і те, і друге при-належне не пам'яті, і не світові, і не іншому комусь, а таке воно все, що тільки казки вповідати; та ще не час казкам і вповіданням, ще зачекай-но, коли хтось такий прийде, спом'яне в другій вірі, у іншому пам'ятанні, аж тоді вчудуються і спам'ятаються: то це таке було, то як це, що ми не знали. Нема притулку для пригадування, — уже ж цей ріг хати був хоч яким порятунком, що навхрест до нього припнешся, та й; чи ти сторож такий, аж тобі даровано право на припинання, але бійсь хоч у шибку котре зазирнути, як зазирала малою та це кіно одвіко-вічне надивлялася — похорони, сварки, втікання од бабці, страх перед батьком нерідним; уже ж не спогад тобі, бажаний та неприступний, а все таки, немов-то воно докупи зібралося, у тих стінах перебуває — і ха-но гляне тобі з нутра всього давнього, аж несправжнього, і буде тобі таке знання на спо-конвік і безвік; не страх побачити, а страх взирнутися, сполохати той хатяний світ, що зажив собі іншими світами, а тут хіба-то його відбиття, така тінь немов. Вже ж мені й блукалося у снах та мареннях цими хатами, й рідними, і чужими — не доведи, Господи, — а найрідніша хата то ще й була найчужіша, а друга рідна була найнайчужіша, а третя рідна — то скільки в ній вікувати; так, пересидіти хіба. Другої хати збулася, що й сліду тепер не найти, а з третьої господинею прибилася до цеї найпершої, найріднішої. І чи на похорон знов чийсь нагодилася, чи на весілля яке, чи заходити, чи тут перебути, чи шляхами пам'яті доблукувати якого спогаду, чи змертвити найменший спогад, чи якого батюшку закликати освятити кутки, чи неопіз-

2(20) серпня Іллі пророка празник 4(22) серпня дощ вранці йшов 8(26) серпня Вітю собака покусала 13(30) серпня вітер холодно 14(1) серпня Маковея зранку холодно вітер а на вечір потепліло 17(4) серпня Білого Тамара померла 19(6) серпня шість років бабі Христі хоронили

22(9) серпня свайба Валі Василевої Дем'яновича 27(14) серпня Андрей помер перед ранком і хоронили 28(15) серпня один місяць празник Пречиста Марусі день народження вітер зранку похмуро годині о восьмій розпогодилось 30(17) серпня Козиренки виїхали померла Степанида 31(18) серпня хоронили жарко 3(21) вересня переїхали з Єланця Козиренки в хату 7(25) вересня дощ 9(27) вересня дужий вітер холодно 10(28) вересня дужий вітер холодно 11(29) вересня Усікновеніє Глави Ліди і Валі день народження сонячний день теплий і вітер 12(30) вересня тепло 20(7) вересня ясний день теплий у Івана

наною при рідній хаті вертати до рідної хати та й дати волю снам і спогадам і так перебути у цьому світі — рідний він тобі чи ні — до настання останньої втоми й остатнього прощення. Таки й так: даровано і тобі щось невидке, чи воно марево, чи річ там яка, що сягни та вхопися нечулими пальцями, і от тобі рай або якесь пекло, — й хіба ж то така охочість йти, добуватися найостатнішого прихистку, щоб і комусь було в напоумлення, на спогадування чийогось шляху. Як це так, що з усенького баченого, пережитого, здуманого й перейденого трапляється тобі цей погрібничок, в якому страх комусь був од жабів, який був прихистком і для рослини, і для худоби, і для царя світового, людини, над яким калина схиляла свої кетяги, на якому така охочість була такий вищенький квітничок зладнати, — і десь то вело тебе сутінками, городами, десь-то при-кликувало підземляними чарами — осюдою йди, осюдою; десь-то мусило це твоє бажання нічних приблукувань до оселі і бажання погрібника зійтися докупи, щоб тільки думка одна блиснула впроти морозяного неба з зірочками і місяцем; от ти й прийшла; от тут тобі подорожування в однім спогаді збудеться. А який це то спогад, яка це така хата, що лиш образ хати, й то десь геть не такої ріднішої, не всіх тих, що вона знала, що в снах увижалися як безкінечний лабіринт, — якась інша хата, хата-світ у інших краях, де й побувати не довелося, таке щось як ціле місто, і назвиська всього не з її досвіду й пам'ятання, та геть увижаються ці слова-назвиська такими живими і ворухкими, чи вони зчитані з інших світів, чи їй хтось умисне вкладає й натякує так нагадуванням вже булого, а чи прийдешнього. І — що вона господиня в тій хаті-місті, така як-то кацавейка на ній розгаптована, аж можна руки убгати в широкі безрукави, як вона й любить робити в цьому часі — чи то так повторює передніший жест або прийдешній. Бачиться їй ця хата, прошита соломою, ще й такі китиці аж видніються житяні солом'яні; і мерехтить такою цифрою дата забудови, мовби вистрібана на машинці товстою ниткою по рядовиняному полотні, а мати батька її викупила цю хату вже в іншому часі, і ця цифра й собі вигаптовується навзворіт тій першій тако низом, аж тра розбахмачувати полотно попід голкою, щоб прочитати й цю цифру, — тож куплено її з усім обійстям та дванадцятьма прутами поля ще й з усім господарським начинням. А ще ж і не була купована, то мов снилася і матері батька її, а заразом як-то і їй сниться через сон батькової матері, хоч і познаки нема аніжадної, що то баба, а от просто матір батька її, і ця хата у сні їхньому спільному така довга, з вікнами до

полудня; аж глянь — не знати, чи вже куплена, чи це так ще сниться мов некупована, — то має довкола себе такі дві обори, що передня з боку півдня, а при ній поперед хати до сходу шопа, а ще якийсь шпіхлір; відтак до заходу стояла кузня тата її, хоч знає ж, що не був тато ковалем, не мав кузні; майнеш поглядом далі на південь, то за огорожею ще й сад розкинувся з пасікою, а туди входити хвірткою; та не враз тако входити, а ще ж торкнутися цямрин криниці неподалік*тато-вої кузні, такої глибокої і чомусь без журавля, як то звикаєш бачити, що криниця, то й журавель тобі; а з цеї криниці воду тра витягати жердиною, що на їй гачок такий закручений для відра — штурх жердиною з відром углиб криниці, і вже повне відро, і так легко його тягти, хоч і по вінця, бо та жердина аж в небо упростується, як-то тягне її щось за кінчика; а на тій заднішній оборі, тако посередині, все велика купа гною, і з цею купою поєднана думка немов, що як глянеш на гній, то ця думка і стане в пам'яті, — щось таке не так про той гній, а про господарів, вже ж немов і про неї, бо ні батька, ні його матері не видати в обійсті, що це такі господарі, що як у них стільки гною в оборі, то це гарні хазяї; а як перейдеш трохи далі на північ, аж вище од хати, то там ще одна хата або як будинок впоперек обори, так само, як хата, стоїть, і в тому будинку стодола і стайня, — але й не здумай, буцім враз тобі й коні, а порожньо якось, така просторінь, і втішаєшся гадкою, що коні на випасі, що ніде не поділися, і не вкрадено їх, і не спродано, бо дух стайні такий живий, аж самою душею кінською озивається; і до того духу долучається дух двох оборогів, відгороджених високим плотом од вигона і дороги, і в тих оборогах поскладувано сіно й снопи, бо то тільки

Головина дочки свайба

21(8) вересня теплий день ясний Інни день народження празник Пречиста 27(14) вересня празник Воздвиження 28(15) вересня на два місяці треба їхати в лікарню 10(27) жовтня хоронили Милащенка Кирила 14(1) жовтня Покрова вдень тепло надвечір прохолодно зранку прохолодно 16(3) жовтня тепло 17(4) жовтня вітер холодно

19(6) жовтня помер сват Наташин батько в Кіровограді 21(8) жовтня хоронили 27(14) жовтня Заговки

3(21) листопада Чабана Кольку провели в Червону Армію і Міщенка...