Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

То ти встидався свого єства, свого духу; всього, що було заховане, од чого люди чуманіли, вбивали, коїли наругу, а типір на, — усе свято; усе твоє встидке і гоже; вступив до свого дому, якого передраніш лякався та звірачими стежками оббігав. Що заготовляв собі напирід, то дають якусь мірку часу, — йди-но ще побаза-

28(15) січня за страховку заплатила 30(17) січня дощ 1(19) лютого сніжок маленький упав 2(20) лютого до одинадцяти годин сонце

6(...) лютого Катя Грошова номерла 15(—) червня вибори

1975

26(...) січня дощ 1(19) лютого сніжок ішов

3(21) лютого літають

льотчики двадцять

чотири дні

8(26) лютого вітер

мороз

9(27) лютого померла Анна Дромська 11(29) лютого Вітя приїхав узяти 15(2) лютого Стрітення цілий день похмуро ввечері дощик крапав 28(15) лютого переїхали Вітя в Єланець

2(17) лютого теплого Олекси

8(23) березня ясно і тепло

9(24) березня у Павлининого сина свайба ясно тепло у туфлях ходила 10(25) березня Масляна у Миколи отелилась корова 13(28) березня дощ 14(1) березня мій день народження ясний день 16(3) березня Заговки 17(4) березня Пречиста починається 23(10) березня мороз

руй; а вже ж не так, як хтів, що заготував, та й тобі все видке, таке аж на віки уперед приступне; й от що, рушаєш як-то до якогось місця злочину, і тамечки все заготовлене, ждуть тебе не на судівство й допитування, а вже ж наче тебе допитувати, над тобою сміхи вчиняти. Бо де ти бачив такий світ, такого дурного, що надчікуватиме тебе ув озброєнні мудрості та знання, — їм дай такого, що сліпий та без тями, щоб питався якого знання, а не знав, що хоче; дурного з тебе роблять, та й такий ти для них допитувач. Чи світ, чи засвіт, жаріння таке навгородах, і ти вже напоготовах; одшукано й місце, і мусиш вчиняти суд над тобі найдорожчим. Цеглові мури впові-дають тобі свій змерхлий сум, закликають торкнутися найгорішої виступки, замоховілими шиферинами притуляють од неба таєм-нощі і гріхів, і казьонного тепла від кахляних грубок, і дух рипливих канап, що й не спати на них, а лиш походжати кутками й показувати на ці древні ложа; сховані од тебе і побредачі кутками, і наміри тих зайшлих проживальців, що їм тіки попри кахляних груб роздивлятися усе під шклом поховане, а тоді враз украдатися до вогких підземель з такими кубашками, де ще зпередвіку позоставлювано яку овоч, які бляшанки; вдихай той дух, украдися павутинячими закутнями, дошукуйся знарядь муки чи вже насолоди. Й то не примари гиншого світу, — щось таке, як оця-о повпугувана жінота, що лиш у потемках та посеред гнилизни віків розтушковує і лиця, й тіла для оглядин у засниділих дзеркалах; заховано наміри під черепами; такі цепи обсновують вже не давні скелети, а ці тіла зарощені, звіринячі. Та й знати, що то якісь північні городиська вогнем позаймалися, а звідти люд лісовий посунув; а ще й з великих городів наїхало всяких дохторів і медсестрів, та й хочуть усім такий лік давати геть від усяких хвороб, яких ще і не бувало. І то першого когось на випроб приманюють потайненькими кивами, такими кавами в термосах, аж заким не вберуть у все таке біле, халатяне, лікарняне, — це ж буцім і з нами, і нам навпотреб, і всьому люцькому; то догледиш ти, де те доброчиння, а де умисел на ще більшу хоробу. Бо треба такого охочого, що не лиш йому біле, халатяне, а щоб і смак мав під шклом роздивлятися, і мацати, і внюхуватися у гнилизну підземель. У такі лабораторії повписувано і хворого, і дужого, що лиш силкома й тягнути; а не станеш поперед очі пожадливі, не вцідиш свого під те шкло, не обкрутять тебе на дибах усякішніх, не признаєшся, що й ти хворий, і що тої голки під шкуру так потребуєш, — то на тобі й циркуляри, і міліцію, і військо довкола. Та вже не ти — світ хворий усенький, давай-но вштри

кнемо і світові, де він там не є. А — бо ти ще ж вільний, ще надано час тобі на вчиняння розстеження поперед найбільшим судом, — і от як ти свідок такий вже, а ще разом і судія, і нишпорка потаємний, але такий свідок, що за свідка тебе не визнають, а такий судія, що маєш час і можливість, та тільки не право, а нишпорка — то це як-то доля твоя; і з таким цим правом усешнім приступаєшся до воріт аж мовби церковних, до стін цеглових із таким знанням і здогадом, що тобі все видке і без назирання, і вже на тебе очікують на воротях впроти стін цеглових — хтось виходить до тебе з тих підземель, когось підпущено хоч на мить, кимсь таким, про кого тобі вже й здогад страшний, а не те що: усе тако на видноті, на посрам світові вечірньому приганьбленому; ці поли халатяні і жаріння вгородяне показують на своє право і над світом усешнім, і судіями справдешніми. Та й це ти такий судія; а вповіси ти про муки свої всесвітні, ще й любов до якої не є дрібноти, а викажеш правду упроти цілого такого халатяного мервиська, що тобі сно-видно нагадує і про втіху незвідану, і про нагад чужішої збулої втіхи, де тобі й нази-рачем негодність бути, а лиш упослідку тої втіхи таким винуватцем стовбичити, — от наскочив, та й що ж, кажи; вислухано тебе буде і як судію, і як свідка провинного. Цілі віки перемерхують у зорі і пам'ятку та складають тобі отакеньку думку невимовленну, що де, яким словом, у якому то звуці відбити, — кажи й про кохання знетямлене, що йому посміховиськом тільки й вистанов-лятися супроти новішої втіхи: щось таке як душа чи доля, то це вже списано у паперах і циркулярах, цьому вже не бувати, як перш, — одколи настало глибше у дюри земляні, льохи муровані, як викше у небеса. От би

24(11) березня сніг ішов вітер Зіни день народження 29(16) березня вітер хоронили Петра Головиного 30(17) березня Теплого Олекси 31(18) березня хоронили бабу Деню 1(19) квітня тепло 6(24) квітня Віті два роки

7(25) квітня Благовіщення 8(26) квітня Лілі три роки день народження 11(29) квітня буря пилюка

12(30) квітня буря пилюка і сонце 13(31) квітня Сонина мама померла Головина 14(1) квітня хурделиця Галя Чабанова померла хоронили 4(21) травня Пасха дощ 6(23) травня Григорія дощ 8(25) травня дощ 9(26) травня сонце тепло 10(27) травня сонце тепло 11(28) травня тепло сонце 12(29) травня тепло сонце 13(30) травня тепло сонце вітер 21(8) травня дощ 22(9) травня Николая празник 24(11) травня Форостянову хоронили дівчинку

сказав, що прийшов із такою любов'ю, із порятунком, та перш хочеш сповідку за гріхи потаємні, а вже тобі сміх і навпоказ усе заховане дотипір; такий тобі дозвіл на лікарняні оглядини — надивляйся, надумуйся, що є гріх, а що гріховина. Ще любов твоя насторожах, ще почує слово спокути і обів'є, і простить: називай і Світланкою, і виздогаданим йменням із тих підземель, бо там інший звичай і на думку, й на тіло, й на ймення, там злочин не злочин, а лиш потішання од намисленої злочинності, од показування, як злочин вчинятиметься; от кого ж ти допитуватимеш за занапащене батьківство, за зловмисність невкоєного злочину, але за знання спільності злочину, за насолоду знання од потаємності й втіхи — кого: зі справжнім іменням чи вигаданим? То це мови такої нема, щоб укласти злочинність і втіху, знання й потаємність у хоч зо кілька слів, — це тра піснею до всього земного й небесного переспівувати, скілько ще там лишилося жити; такими словами й музиками оповісти про все, чому назвиська не знайдеш. Бо ти все пробуваєш на місці злочину, а злочинці вже інші місця позасідали; ти дошукуїся доказів і біжиш з ними на руках — а тобі вже сміхи вперед очі та інше злочинство, що ні доказів, ні запевнянь; ти опізнюєшся на кожне нове місце злочину, і вже за яким разом і на тебе вкажуть: ото причинуватий, отому ліку треба. Бо то хіба не узираєшся до вікон молодиць самотинних, не вигледжуєш втіхи потайної, а тоді йдеш шукати злочинства і сповіді на любов, — якого це ще знання треба і доказів. А ще ж тобі за віру і вірування такого навішають, бо так понавчалися, що як каже вірую, то мусиш вірити, що воно віруюче, та й не підходь і не озивайся; бо вб'є і не признається, стане свідком злочину, й змовчить, — воно ще й на тебе вкаже, що ти злочинець, що невіруючий. Та й вже не допевняння злочинності, не спроба умилос-тивлення, а страх кидає тебе до такого судії, страх видобуває з тебе не все те, чим хотів би втішати й напоумляти, а одно злісний умисел на зачаєну гріховність; і вже тобі волати ласки і згоджуватися на примару мурованих підземель, на бодай стороннього свідка, на жертву бодай, на поділяння чужої втіхи, неприступної та відворотної. Віра пішла вглиб підземель, — уже подовмівалися мати таку свободу, що понад світ, уже викшої волі й не може бути; що були віра й страждання, що меч і свобода — тим утішайся катівською насолодою в підземеллях, бо навчено їх не муки, а розпинання, не розпинання на муки, а задля насолоди; і от тебе спитувано буде, а чи віриш, чи готовий до того розпинання, та не впритул муки світової, а одно на похованих вглибі хрестах та мурованих стінах, і

от тобі ці халатяні завії, ці ноги розкидані на воротях, цей посміх на твоє безпорадне до-певняння, це право, навкидьки тобі дароване: хоч, постій, а ні — то буде. Бо є вже ті, що їм не тра ждати суду, бо вони хитріші за все, що не є, бо їм пробачено тут, бо їм віра задля розваги; вони знагла вступають у храми, й де хоч — і їм буде прощено; і вже не свідка спаралізованого, а юрмиськ такенних тра зосторонь; і то жди вподілу цього світу — що там-о юрмиська спаралізованих, а* тут-о повпугувані чорнотою і ці на-світ розхристані халатяними завіями. І жди не інакше: що й юрмиськ стане замало, і тра буде такого живого-неживого, таких аж ляльок немов з пискучими голосами, і згадаєш вповіджене тобі попри воріт серед присмерку конаючого світу, що наймиліша невпізнаному вбивці думка про самогубство, що плаче він зі злості на всенький світ, — та й з блеску тікай, забудь про наміри й ті, й інакші, бо що-більше передержують тебе у цій нарузі-насолоді, притримують у нестямності споглядання перед тим захованого, жаданого, а тепер вистановленого навпоказ тому, хто розгадав і найзахованіший помисел, то більше тебе вбуває, то більше маліє світ впозад тебе, і вскрізь, і де ж то сховок і той рятунок, як світ уже втомлено одвернувся: побудьте самі собі, а я й так".

"Ти ждеш, Юрку, що син приїде й опише твоє життя, а він свого не годен списати, бо він краси світової не бачить, дай йому сльози, кров.