Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Скажіть же й ви вслід за тим наймудрішим, який писав лиш мені знаною в цьому часі мовою, unde enim constabit, in nobis spiritum esse progenitorum si non ex fruetibus?* To не у визнанні мудрості кожного з нас мудрість світу цього, бо й мудрість, якщо вона буде визнана, не порятує ні того, ні іншого, ні всіх укупі, — бо мудреців стає більше на одного неіскушенного, а вже так, що ще більш ставатиме на кожного мовчазного, і приходимо до того, про що ніде ніким допіру ще не було сказано, а як і буде, то не тією мовою, що знана народам і вірам, а тією, що стане понад всім і не буде нікому зрозуміла. Але чом це, — хіба ж не насниться таке, ну от хоч би піч, та де там, самої печі й не видко, але знати, що піч, і на ймення таке, що піч і ніщо інакше, от мовби слово саме піч, і так з хороби цікаво надивлятися той сон, аж мовби це не тобі сниться, а комусь такому, може, й тобі самому, але й інакшому, а ти дивишся сон того когось іншого, і як тому іншому комусь сниться ця піч і він знає, що це і є піч, то тобі дістається вже сама думка про піч, — і що ж, просинаєшся у тій кімнатчині, де навпроти твого проснілого зору стає піч, та й думай, чи це тобі ця піч наснилася, чи якась така, що й відома не було про цю, до якої вже аж так звик, що чого б то їй привиджуватися у твоєму сні. І заховуєш у собі таке справдешнє імення хоч-якої речі, і вже йнакше й не думатимеш про цю річ, як тільки з тим наснилішнім іменням, — то хіба й не є це та мова, про яку тільки здогад маєш, що така вона незрозуміла і така наганяюча страх не їдно на тебе, а й на все, що дотипіро приходило як народи, і віри, й що хоч. Бо не так само, скажіть-но, буде названо і все решта, що собі маємо про це тяму як про таке зчужіле й не наше, аж воно страхом чи думкою про страх навідується і не дає нам зажити хазяїнами в теперішньому житті; а ще й так, що ми або підоймаємо руки і перед тим минулим зчу-жілим і кажемо: бери нас, ми вже твої, або стряхуємося од усього, що є і було, і гребемося в таку незвідь, де нам аж краще буде, де й страх не такий страшний, де лиш майбутнє, а більш нічого. І десь же має бути вділене місце і мовчазному, і існушенному й прог-

* Бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? (лат.).

наному, що типір їм не велено бути ані в минулому, ні в майбутньому, та й і не в теперішньому. Чи й цим разом пристати на гадку того наймудрішого, що сумнівів не знав, бо, певне, не знаходив ні часу, ні місця для сумнівів, але певний був того, що найправильніше здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Бо ж він навчав тому, що й так було на знатті народу, але що його кидало в мандри з торбиною і сопілкою, знати лрше йому; бо в тому часі міг заблукати й мудріший од нього; то кого було повчати — дітей шляхетного роду, з яких чогось усе не виходили філософи, чи цих простих, які слухали його з хитруватим прижмуром; та й те, що мудрий мусить розійтися з своїм народом, але що ж, як незмога посісти власний Афон, незмога визнати, хто мудріший — мандрований мудрець, а чи той, на призьбі своєї хати; світ ловив, але не спіймав, — а чи був іще такий світ, що хотів би спіймати. Бо що ж, ті, котрі ведуть на бій, аби обстояти право на віру і право не бути рабом, починають з монастирів, а мудреці оминають церкви, віра і право заблуджують врозтіч; священна книга у торбі, а хрест на прапорі; титаря закатували, жінки і попи підуть в гайдамаки, — то щось же не було поділено межи ними й мудрецем. Але й то ще добро було, бо мудрець міг собі лишатися мудрецем, і решта, хто ким хотів, а далі, як вигублено потьму народу, як і решта, то й мудреці позбулися права бути собою, — хто з ким стане до мудрої балачки; хто кого всовістить минулим або чим; та й сталося так, як мало бути: прийшли фальшиві пророки і тирани безвольні, і ті, що пробралися в лоно церкви, і побивають неіскушенних пророцтвами і тиранством, і вірою, і длубають пальцем у носі, і плюються під ноги, і кажуть "здорові

4(22) листопада

похмуро цілий день

Казанська

7(25) листопада

похмурий і вогкий

8(26) листопада

похмуро

і прохолодно

13(31) листопада

Машка Лисецька

померла

26(13) листопада мороз

25(12) листопада мороз перший сніжок пролітав

27(14) листопада Заговки

30(17) листопада Якубовський маршал помер

3(20) грудня маршал Якубовський Іван Гнатович хоронили 4(21) грудня свято Пресвятої Богородиці 7(24) грудня Катерини

13(30) грудня Андрія

Вови день

народження

17(4) грудня Варвари

18(5) грудня Сави

19(6) грудня Миколи

свято

1977

7(25) січня Різдво

ясний морозно

8(26) січня ясний

морозний

9(27) січня ясний

морозний

14(1) січня після обід вияснилось мороз холод Новий рік 18(5) січня Голодна Кутя

19(6) січня Хрещення 21(8) січня Рождественний день

були, дядьки", і проганяють із царства, їм неналежного, всякого, хто думає, що це його царство. Але й те правда, од якого світу втікати, чи вигаданого, чи того, що є; чи того, що був, чи що буде, — бо мудрий дбає про научання шляхтянських дітей і вирятовує їх од світу, що є; от що мені цікаво: про що думав той шляхтич, батько порятованих мудрецем дітей, за мить до шибениці й опісля мудрих балачок з наймудрішим, що зумів світ перехитрувати; бо шляхтичеві не минути шибениці, хай би який шляхетний та добрий не був; але ж якої шибениці минути отому наймудрішому, що світ обхитрував, ще й дітей доброго шляхтича вирятував задля дальших научань; якими шляхами далі йому мандрувати, коли всі шляхи у крові; якої мудрості ще навчати, коли їй ніколи угору не вистано-витися, а все плазувати долом, — навчіть, мудрі світу цього! Мовчать мудреці і ті, що тьмами йдуть на загин, та мудрим цікаво, що далі буде, а тьмі спокутувати чужі, не свої гріхи. Скажете, вже настав той час, вже означено місце, вже той світ, що мудрий зупиниться і не тра буде втікати, і нікого рятувати, і все, що названо досі минулим, сучасним, майбутнім, зійдеться докупи і виказано буде найпростішу істину. Та ще ж не всі кров'яні шляхи перейдено, не всім винуватим пробачено, не всіх безневинних оправдано, — бо хоч і звільнено праведних мучеників з в'язниць, та в'язень все хоче лишатися в'язнем, все хоче скуштувати всесвітової свободи, а потрапляє в ще більшу неволю, а далі що — далі кажуть йому, ти вільний над неіскушенними, пробирайся в церкви і володій душами, ходи з виглядом такого немов одсторонця, бо неіскушенні каратимуться вірою й невірою, пісень співатимуть, а ти посвячений у таку віру, що надо всіма вірами. Та й віддають йому царство це на володарювання, де страх і приреченість, де балачки й голосіння, — а вже ж він навчений вищої мудрості, причеплений до віри над усіма вірами, то він прокрадається, де усякі збіговиська, де тупотіння й прапори, де охоронці і жертви, і там випантровує щонай-мовчазнішого, аби однині й довіку поживок із нього мати, бо де балачки, голосіння і розпач, то там він стоїть немов мертвий, а попри мовчазного й зажуреного він оживає, а озветься мовчазний, то він пильненько кожного слова дослухається, бо й мудрість його понад всяку мудрість і віру болезнує і потребує таких ліків, не задля такої хвороби, а знання, що хтось здогадується про його хворощі, та острашується сказати; бо його віра така, що йому тра на хитрощах упіймати щонаймовчазнішого, тра знати, чи він син роду свого, чи вже світовий громадянин. От і думай, що світ ловив, утішайся, що

не спіймав, а вже ж лови впоперед тебе, а тобі лишено той світ, що не ловити, що не спіймати, що й охоти не мати до ловів, — і що світ, і хто утікач, і хто втеклий, і в який інший світ, бо кажеш, що світ сліпий і глухий, і хоч їден такий світ а перебудеш, і найнебез-невинніше озветься до тебе і не зі світу, й не з днини будь-якої, що хай собі буде так і не йнакше; а ти ще ж і так: світ світом, а днина дниною, і котрусь то з них не переживеш; а тобі знов про любов і нелюбство, і про пустелю з пустель, де тому безневинному все блукати, — то як ти кому розкажеш, що в якій там не є пустелі багацько люду, а для того, що вже поза ним ані ловів, що й сам він уже який там з лиха втікач, не знаходиться ані найдрібнішої пустелі, бо зір наймуд-рішого буде тобі за кулю і вишукає тебе і в безлюдній пустелі, і в тій, де багацько люду. Та смерть не від кулі, — вона тоді, коли починаєш клястися у своїй невинуватості, кажеш, що всіх і все любиш, а од тебе зачинають вимагати ще більших клятов, бо той, що дознався загадки безлюдної пустелі і загадки наповненої людом пустелі, знає й ще щось, і все ходитиме винуватий своїм знанням, і не одчепиться мудрий од нього, доки не винюшкає до дрібки і тої таємниці, бо він її й так знає, але того замало йому, що знає, дай йому так, щоб ти позбувся найостан-нішої таємниці, й тоді для нього настане вже та пустеля, що він її хтів, де й згадки не буде про його дотипірішню в'язницю, де вже така свобода йому настане, що більшої і не тра. Ставайте-но й думайте, як позбутися найбільшого лиха, — бо як ви собі тако за себе подумаєте, й за те минуле, і нумо згадувати, які ви, а яке те минуле, скільки тамечки було доброго і лихого, то за згадування доброго вас на глузи візьмуть, а як зачнете лихе

30(17) січня Єгор М. Татаренко 1(19) лютого хоронили Єгора 4(22) лютого померла жінка Карпова 6(24) лютого хоронили жінку Карпову морозний сонячний 15(2) лютого похмуро вітер холодний Стрітення грязюка

14(1) березня день мого народження день ясний гарний 20(7) березня закінчується четвертий тиждень 21(8) березня п'ятий тиждень починається Пофальний 3(21) квітня Афанасій Головин помер

4(22) квітня вночі об одинадцятій годині дощ

5(23) квітня вранці дощ гарний 7(25) квітня Благовіщення 10(22) квітня Пасха прохолодно 13(31) квітня дощ цілий день 14(1) квітня дощ 17(4) квітня бризкав дощ 18(5) квітня бризкав дощ 20(7) квітня ввечері дощ 21(8) квітня вранці і ввечері дощ 27(14) квітня Пополуца помер сонце

6(23) травня Григорія празник

згадувати та допевнятися помилок і всього, то ще більш зненавидять вас; мудрі того минулого витербічують аж стільки, щоб їм вистар-чило для оправдання їхньої віри і мудрості, а лишки заховують та осміюють, а як ви до лишок хапнетеся, то це й буде те знання, з яким не сховатися ані в пустелі, ні в днині, ні серед світу.