Долина жаху - Артур Конан Дойль
- Я можу витерпіти й більше,- сказав він.
Залунали здивовані голоси. Такої появи нового брата в ложі ще не пам’ятали. Його плескали по спині, з нього зняли каптур. Він стояв, кліпаючи очима, й усміхався на привітання братів.
- Ще одне слово, брате Мак-Мердо,- провадив Мак-Ґінті.- Ви вже склали присягу оберігати таємницю й вірність. Чи знаєте ви, що кара за найменше її порушення - негайна та невідворотна смерть?
- Так,- мовив Мак-Мердо.
- І ви скоритесь владі майстра за будь-яких обставин?
- Так.
- Тоді ім’ям триста сорок першої верміської ложі я надаю вам усі права та привілеї братства. Поставте вино на стіл, брате Скенлене, й ми вип’ємо за здоров’я нашого вельмишановного брата.
Мак-Мердо принесли його піджак. Перш ніж вдягти його, він оглянув свою праву руку, що досі щеміла. На передпліччі червоніло глибоке тавро - коло з трикутником усередині. Двоє його сусідів теж засукали рукави й показали такі самі знаки.
- Нас усіх таврували,- мовив один з них,- але не всі ми так хоробро перенесли це.
- Дурниця,- відказав він, хоча його рука пашіла вогнем.
Коли після церемонії посвяти випили за нового члена ложі, почалось обговорення нагальних справ. Мак-Мердо, що звик лише до простих, немудрих чиказьких зібрань, нашорошив вуха й дедалі більше дивувався з того, що тут діялось.
- Першим у моєму записнику,- оголосив Мак-Ґінті,- зазначено слухання листа майстра Віндла з Мертонської двісті сорок дев’ятої ложі. Ось він:
«Дорогий сер!
Нам треба скінчити з Ендрю Ре з компанії «Ре і Стермеш», якій належать тутешні шахти. Ваша ложа повинна допомогти нам, адже ви скористались послугами двох наших братів торік восени, у справі з полісменом. Якщо ви пришлете двох надійних людей, вони перейдуть під начало скарбника Хіґінса, адресу якого ви знаєте. Він скаже їм, де й коли діяти.
Ваш Д. В. Віндл».
Віндл ніколи не відмовлявся прислати нам одного-двох хлопців, і ми теж не відмовимо йому.- Мак-Ґінті зупинивсь і оглянув кімнату темними, лиховісними очима.- Хто візьметься за цю роботу?
Кілька молодиків підвели руки. Майстер зі схвальною усмішкою поглянув на них:
- Підете ви, Тигре Кормаку. Якщо діятимете так само добре, як минулого разу, то будете там якраз до речі. І ви теж, Вільсоне.
- У мене немає револьвера,- сказав інший доброволець, зовсім іще хлопчина.
- Це ваша перша справа, авжеж? Ну, коли-небудь вам треба дістати бойове хрещення. Це буде для вас чудовий початок. А щодо револьвера, то ви його матимете. Приходьте сюди в понеділок, і все буде готове. Повертайтесь зі славою.
- А нагорода? - спитав Кормак, кремезний, смаглявий, неотесаний молодик, що за свою зажерливість, мабуть, і дістав прізвисько «Тигр».
- Щодо нагороди не турбуйтеся. Зробіть це заради честі. А на дні скриньки, гадаю, для вас знайдеться кілька доларів.
- А що зробив той чоловік? - спитав молодий Вільсон.
- Вас не повинно цікавити, що він зробив. Його засудили там, на місці. За що - це нас не обходить. Усе, що ми маємо зробити,- допомогти їм, як вони допомогли нам. Наступного тижня до нас приїдуть двоє братів з Мертонської ложі, щоб попрацювати в наших краях.
- Хто саме? - спитав хтось.
- Краще не питайте. Коли нічого не знатимете, то нічого й не засвідчите, якщо дійде до поліції. Мені відомо одне - вони працюють чисто.
- Давно вже час узятися до роботи! - вигукнув Тед Болдвін.- Тутешні люди зовсім знахабніли. Минулого тижня десятник Блейкер прогнав від себе трьох наших хлопців. Пора його провчити, й він сповна дістане нагороду.
- Що він дістане? - пошепки спитав у сусіда Мак-Мердо.
- Добру кулю! - гучно зареготав сусід.- То що ви скажете про наші звичаї, брате?
Душа колишнього вбивці, здавалося, зовсім уже пройнялася духом спілки, до якої він відтепер належав.
- Вони мені до серця,- відповів він.- Місце якраз для справжнього шибайголови.
Кілька братів, що сиділи поряд, почули це й заплескали в долоні.
- Що там таке?! - гукнув чорногривий майстер з іншого кінця стола.
- Новий брат, сер, каже, що наші звичаї йому до смаку.
Мак-Мердо вмить підхопився.
- Я хочу сказати, шановний майстре: коли вам знадобиться людина, я вважатиму за честь допомогти ложі.
Знову залунали оплески. Схоже було на те, що нова зірка сходить на обрії дуже швидко. Декому із старших це здавалось уже аж занадто.
- Дозволю собі зауважити,- мовив секретар Гарравей, бородань із пташиним носом, який сидів біля голови,- що братові Мак-Мердо слід було б зачекати, поки ложа сама зробить йому ласку.
- Звичайно, як вам буде завгодно. Я у ваших руках,- відповів Мак-Мердо.
- Ваш час іще настане, брате,- сказав голова.- Ми відзначили вашу волю до роботи й віримо, що ви добре попрацюєте в цих краях. Якщо хочете, можете взятися за маленьку справу цієї ночі.
- Я можу й зачекати, коли так буде краще.
- Та ні, підете сьогодні вночі, й це дуже стане нам у пригоді. Я оголошу про це далі. А тим часом,- він знов зазирнув до записника,- ми маємо ще зо два питання. Насамперед я хочу дізнатися в скарбника про наш банківський рахунок. Нам треба допомогти вдові Джима Карневея. Він загинув, коли виконував роботу для ложі, і ми повинні піклуватися про його родину.
- Джима застрелили минулого місяця, коли він намагався вбити Честера Вілкокса з Марлі-Крика,- пояснив Мак-Мердо його сусід.
- З рахунком усе гаразд,- відповів скарбник, тримаючи перед собою звітну книгу.- Останнім часом фірми не скупилися. «Мак-Міндер і К°» дали п’ять сотень. «Брати Вокер» надіслали сотню, але я повернув її й зажадав п’ять сотень. Якщо я не одержу їх до середи, то їхній млиновий двигун неодмінно зіпсується. Минулого року нам довелося спалити їхню греблю, щоб напоумити їх. Крім того, «Західна вугільна компанія» сплатила свій внесок. Отже, ми маємо досить грошей, щоб виконати свої обов’язки.
- А як щодо Арчі Свіндона? - спитав один з братів.
- Він усе продав і втік. Старий чортяка залишив нам лист, в якому написав, що
