Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

22(9) березня Сорок Святих 31(18) березня за радіво заплачено тридцятого березня 7(25) квітня Благовіщення 29(16) квітня Пасха зранку мороз а вдень ясно тепло 30(17) квітня теплий день

гарну квартиру; кухня була спільна; їх хазяйок було четверо; вона між ними була наймолодша; жила мирно, дружно, але їй цього було мало; вона стала ходити з чоловіком у вільний час, хоч у його такого часу було мало; жили то вони за півтора кілометри від кордону; не дуже було спокійно; самураї в сопках пробивалися, і часто були бойові тривоги; та до цього вона почала звикати і почала допомагати солдатам; подумати, то там така вже робота; їй доручили пошити багато білих капчиків; дали їй солдата, росіянин з Геор-гієвська; він трохи вмів кроїти, а вона строчила; і в них капці на перший раз для фізкультурників, на перше травня, вийшли непогані; в її лейтенанта в батареї коні були карі, лискучі, стрункі; як же то кавалерія; їй старшина приніс старі простирадла; вона їх порізала стрічками й обшила усі вуздечка білим; можна собі уявити; як виїхала їхня батарея, а це батарея була її чоловіка; всі коні карі, а вуздечка білі; до чого ж було гарно; та всі дивувалися, а деякі навіть полаювалися; і треба ж таке вчворити; потім виступили бійці, це були фізкультурники; хто на турніках, по-різному виступали; всі були у білих капцях; теж відрізнялися від інших батарей; її за це комісар Лєбєдєв хвалив і дякував; певне, вона була задоволена, і її чоловік, він же з її допомогою виходив завжди на перше місце; влітку там дуже гаряче; коли виїжджали на заняття, вона коням шила на голови такі налобники; робила дві дірочки і червоним обшивала; це одягалось на вуха, і дві дірки для очей; можна собі уявити; коли коні були на спеці, для їх був великий захист від сонця; одне слово, чоловік був радий її працею; її скоро визнали всі в полку, офіцери і солдати, і не раз вигукували "ей, лейтенант-шо, що ти там ще придумаєш"; а придумає; поля навкруг, кінця й краю нема; тільки зарощено низьким горішником і білою півонією; можна сіяти і садити, що хочеш; тоді вони запропонували комісарові, щоб зорати хоча б гектар землі, і можна щось посіяти для їдальні бійцям і офіцерам; так і зробили; було їх жінок четверо, і солдати; і засіяли редискою; і раптом пройшло місяць, як вони навибирали гарба за гарбою редиски; було і в складі, і в їдальню; а що це значило в полку; було в них і допоміжне господарство; були корови і свині; робітники були вільнонаймані; її туди як молочара ще й контролем поставили; одне слово, роботи було; їх називали бойовими подругами; і от як який урочистий вечір, кому подяка, їх також не минали; і духовий оркестр вріже "віват"; та дехто їм заздрив; і вона знає добре, що їй від радості дух перехоплювало; от 1940 їй не пощастило, захворіла; лікар сказав "клімат не підходить";

і чоловік відправив її на Україну до рідної оселі; от вона їде і знову у вікні сидить; ну не можна описати такої краси, особливо Уральських гір; все ожило, зацвіло; а що воно там то синіло, то біліло; то там, то там купка дітей лазять по схилах, то корови де-не-де пасуться; то там димки з'являються з-за дерев; чи посьолочки, за деревами не видно; нема коли роздивлятися; поїзд усе чух, чух; і так вони через одинадцять діб доїхали до Москви; екскурсант оголосив екскурсію; поїхали; їздили вони по Москві; все було, як у казці, аж очам не вірилося; і надовго залишиться в пам'яті; дійшли вони до мавзолею Леніна; певне, коси дибки стали; та в першу чергу звернула увагу на вартових; вона любила військових; і тут їй подобалося, як вони стоять, як струни, гарненько, що ростом, так і всим; потім дійшли до Леніна; чогось їй страшно було і шкода; і вона подумала, що от Ленін умер, що вона ходила в школу, десь у другий клас; а пам'ятає, що він помер; і от вона дивиться в 1940 році, і Ленін ще живий; тоді була на йому коричнева коверкотова сорочка, темно-зелене крепдешинове покривало; прикривало його від половини до ніг; у ногах купкою лежить матерія; а як вийшли на вулицю, їй запам'яталися зелені ялини; обсаджено кругом; а в кремль тоді ходу не було; а як хотілося побувати; бач, тепер ходять; приїхала вона додоми; певне, її й мати не взнала; вона змужніла, схуднула; більша стала; і дочці вже до п'яти років; не довго пройшов час, пише її чоловік; приїжджай, а то за тобою поскучали всі; премію назначили, поросятко чи свиню, чи кабанчика, і тримають, поки не приїдеш; з неї вдома сміялися; каже її вітчим "оце то офіцерша"; "ну да" каже "бойова подруга"; "от як" мати каже "звикла з маленької до праці, то й там

1(18) травня

теплий день

2(19) травня хмарний

6(23) травня

Григорія

Победоносця празник зранку туман а вдень жарко

7(24) травня вітер холодно 13(30) травня проводжали Толю і Ваню Лисогора і Щербаченка 22(9) травня празник Николая

23(10) травня дощ 26(13) травня другий раз упала я 27(14) травня дощ 29(16) травня дощ 30(17) травня дощ родились дев'ять годин вечора Маринка і Оксанка 7(25) червня Вознесіння ясний жаркий 8(26) червня з третьої години дощ трошки пройшов недовго 9(27) червня з шостої години до пів на сьому з громом гарний

10(28) червня у Лени ходила корова за бугаєм 16(3) червня Іван Дьяков розписувався 17(4) червня Трійця ясно і хмари ввечері дощ після сьомої години і холодно 20(7) червня дощ 24(11) червня після обід дрібний дощик

25(12) червня до обід дощик

охота поробити"; але як вона приїхала, то заплакала; вона побачила, що нема її калини; на місці неї росла груша дичка; питає "мам, а де калина"; мати каже "всохла"; а їй ще більше стало шкода; думає, затужила її калинонька; хто ж стільки квіток садив кругом неї; і ті попересаджувала мати в друге місце; вона трошки набралася сил і через два місяці поїхала на далекий Схід; як її зустрічали всі; навіть хотіли приперти свиню, але вона відмовилася, бо їй її нікуди подіти було; до пів зими шила для полку насипки, рушники, простирадла; вони задень стільки нашивала, що цілий вечір складали вдвох; потім їй запропонували буфетницею в командирську їдальню; було весело, добре; її все питали "а коли ти будеш шити капці"; в них організувалися всякі гуртки; любішим заняттям для неї це було "ГСО" і стрілецький; вона вміла добре стріляти; з чоловіком ходили, де не було нікого, і навчив її стріляти з пістолета; і навчив їздити добре на коні; трохи були ноги короткі, доводилося вкорочувати стремена; так само допомагала солдатам, де потребувалося жіночих рук; а поросятко все-таки їй приперли; Боже, що ж вона буде з ним робити; ну, вибудували маленького сарайчика; там були дрова; і поселили свинку; до них солдати ходили у вихідний день, як до рідних; вони їх завжди пригощали, і награвали на патефоні; донька Лена теж любила солдатів, навіть в кіно її забирали; любила вона Далекий Схід; поле порожнє безкрає, сопки де-не-де виглядали, десь за горизонтом; дійти до них неможливо; півоніями вкрите поле; береш, береш і не вистачає рук, куди брати; горішків лісових повно, не знаєш, якого рвати і куди класти; а пахощі трав, квітів якихсь, що не знаєш, як вони називаються; ходили часто на вокзал зустрічати дівчат, які вербувалися на Далекий Схід; особливо було багато з України; на кожному вокзалі їх залишали, і через кілька днів усіх розберуть їхні холостяцькі офіцери; десь 1937 чи що першою була завербована Хетагурова; дівчина всіх дівчат запросила; от і їхали; та й повиходять усі заміж; думала, все життя там буде жити; коли ні; весною 1941 прийшов наказ їхнім офіцерам у школу льотчиків у Краснодар; от і збулися її мрії; "хотіла лишитися"; "то їдь додоми; я влаштуюся і заберу вас в Краснодар"; спакували вони свої речі, які в них були; свиней доручила своїм солдатам; і з плачем поїхали; скільки їм подарували фотографій на згадку; приїхали вони в своє рідне село; від чоловіка одержала листи, що, мовляв, квартиру знайшов у місті; самі вчаться за містом; будемо бачитися раз на тиждень і так далі; одержить багаж, тоді приїде; багаж ішов звідтіль три місяці; а це через півтора місяці

сталося; була неділя, сонячний такий ранок; вітрець легенько похитує дерева; роса, як сльоза, котиться до землі; все навкруги живе, пахуче; люди хто на базар, а хто в поле; тоді якраз почали жати ріпак; а вона вдома сама, і донька гуляє в садочку; жуків стягує докупи і хатку їм робить; а вона все думає, прийде багаж і знов у дорогу; але минає півдня; люди йдуть з базару, усі тривожні, незадоволені; тоді ж і радіо не було, хіба навушники, та й то де в кого; "війна" сказали; о Боже, що ж це робиться, що це буде; через кілька день появилися чорні, як димарі, з хрестами на крилах німецькі літаки; як тяжко було на душі; що робити, куди йти, кому що казати, шукати поради; бігали то до сільради; секретар там був комсомолець Едуард Немит; каже "будемо тікати"; а таких, як вона, ще було кілька сімей; у відпустках; біженці з заходу появилися валками, по дорозі; хто возиком, хто коляскою; щось страшне; кажуть, Київ бомблять; уже і київські появилися з дітьми; одно горе, війна; стали й військові сунути; дехто по лісах розходився; ну й німці на п'яти наступають; стали нові порядки, магазини рограбували; стали появлятися старости; стали гребти молодь в Германію; приходять до неї гості, два поліцаї; в неї в душі похололо; один знайомий, разом робили в молочарні; питає "Гриша, що ти хочеш"; "а я тобі не Гриша; ти воєнного сім'я; оддай воєнну одежу, кажу"; "ще ж багаж не прийшов"; давай перевертати барахло; знайшов простиралець кілька і пару чоловікової білизни; гребуть, ще й погрожують "а тебе в Германію"; "мам, що буде, де дітися"; але в них уже було так: усі були на сторожі, сну не будо ні вдень, ні вночі; її батьки не раз ховали в загату, затуляли бур'яном; холод, зима, а вона днями лежала; гріла стіна;

28(15) червня свахи Саньки чотири роки як померла 30(17) червня за радіво заплачено до першого липня 1(18) липня треба платити за радіво 7(24) липня Валя Шмаченкова родила хлопчика Івана Купайла

9(26) липня розкрили школу

10(27) липня зранку дощ і до обід дрібненький 12(29) липня Козиренкова Оля родила хлопчика

0 шостій годині ранку жаркий день гарний Петра Павла

17(4) липня Тані день народження 25(12) липня дощ 28(15) липня празник Володимира сильний дощ був

1(19)серпня Лени день народження 3(21) серпня Ігор Швець помер 14(1) серпня Маковея 18(5) серпня з другої години дощ

1 під вечір сонце 19(6) серпня Спаса годині о третій ночі дощ

28(15) серпня Перша Пречиста

4(22) вересня Ганя Котичка померла 6(24) вересня Валерка помер 11(29) вересня празник Усікновенія Глави Ліди і Валі день народження

втікали в поле, в ті ями, де бомбили, і вони там просиджували в снігу, і душа тремтіла, чи від холоду, чи від ляку; а хтось верхи прискаче, скаже, що вже нахватали молоді і виїхали; та туди і сестри її двоюрідні попали ще молодими дівчатами; полонені стали поселятися по квартирах; жили і гуртувалися; бо німець і не думав вертатися, пішов і пішов; у її тіток був Ваня Федоров із Ленінграда і Сергій, сибіряк; ну й багато; коли їх стали підозрювати, вони вийшли в ліс; ночами тільки пробиралися в село, щоб набрати харчів; і знов у ліс; вона дуже боялася, бо жила коло батьків; ще батько нерідній, міг щось і сказати; одного разу в лісі було вбито троє німців, і роздягнених; їх німці знайшли і приталабанили в село до сільради; правда, староста Більмович був такий; людей своїх жалів; і мусив служити, бо, як кажуть, його поставили; був тоді німецький наказ, якщо буде вбитий поліцай, значить сто душ селян убити; а якщо німець, то триста душ; загадали людям до сільради, і вони не знали, чого; підходять, бідні, і лягають, хто в саду, хто за хатами; бояться ж; а в цей час староста щось надумав; сказав, що не в їхньому районі вбиті, і не вони винуваті; але село їхнє було оточене; ніч тоді була дуже темна, і сильний дощ ішов; в ту ніч, мабуть, і кури не спали, не те що люди; її мати каже "давай втікай хоч ти з села, бо поб'ють усіх"; "куди ж мені, мамо, нехай уже разом, що вже буде"; мати до неї з криком та сльозами "ти ще молода, та дитина, та чого тобі гинути від німецької кулі; вбирайся та переходь аж до Ружина, до свекрів, то там тебе ніхто не знає, там і переживеш коло свекрів"; погодилась, ідуть; темрява, дощ, холод; бредуть до Білоцерківського соша; а там же німці валкою йдуть; її матінка провела кілометрів п'ять від села; от уже й соша; треба його перейти, щоб добратися до другого села Вербова; поставали вони під телефонним стовпом, немов захисту в нього просили; поплакали; та й нема коли довго прощатися, бо буде видно — не пройдеш; от вони полізли через канаву та на соше; і знов у канаву, і на дорогу, яка вела у село; хоч вже не видко було матері, але вона відчувала, що вона їх з дитиною оплакує; а донька коло неї шльопає по грязюці; мокрі ноги, похололи від холоду; не хотілося вже й жити, як подумає, що попереду сорок п'ять кілометрів по такій погоді з дитиною; пройшли вони село; ніхто не побачив; ніхто не спитав, куди їх несе доля в таку погоду; вийшли за село, перевдягла свою Оленку в сухеньке платтячко, а мокре знов у чемоданчик; а черевички зняли зовсім, бо в них уже не можна було йти, намокли; зв'язала їх і каже "мамо, дай я буду нести"; на паличку і взяла на плечі, і пішли вони;

стежинка конюшиною скошеною вела десь до лісочка; а там десь на Бровки треба попасти; ой, лихо, як вона дивиться, паличка на плечах, а черевичків немає, згубилися; "Лено, де ж черевички"; вона дивиться, таке зморене, мокре, нещасне дитя; дивиться вона та й думає, "Господи, чи ти там є; що це робиться; за що люд страждає"; вона не знала вже, чи володіла собою, чи була зовсім без пам'яті; а мабуть таки і була без пам'яті; не петрала нічого вже; це вже почався Лісок, така зарощена канавка; каже "сиди тут, нікуди не йди, а я вернуся пошукаю"; Олен-ка присіла, а вона побігла, мабуть, з півкілометра назад; думає, ще трошки, ще трошки, та й вернеться; ой, Боже, чує, десь гугукає німецький літак; дивиться, кружляє над лісочком; "ой" закричала сама до себе "ой дитино, ой Леночко, нащо ж я тебе там оставила"; біжить, кричить сама до себе "ой, що я наробила"; добігла, а вона сидить під кущем "мамо, я боюся, он літає самольот"; витягла її з-під кущів; поставали та й стоять; а він, фріц, як сказився, шугає кругом, щось рздивляється; бояться зайти в лісок, буде враз строчити, і стояти бояться; що хоч роби; так вони стояли півгодини; чи від холоду, чи від страху трусило ними, як малярійними; і Оленка її тремтить, притулилася, обняла ногу рученятами; думає, виправила їх мати; називається, рятувала від смерті, а тут загинуть, ніхто і знати не буде, і ворони рознесуть; але їм удалося перейти той маленький лісок; доходили вони до Бровок, залізнична станція; там вона вже йти не могла, бо доводилося нести Оленку і на плечах, і під рукою, як в'язочку дров; а ще чотирнадцять кілометрів попереду; проклинала і німців, і німкень, і німченят; може, там не всі винуваті, але всеодно проклинала; добралися вони в

13(31) вересня два роки Хрущову як помер

14(1) вересня Семена

18(5) вересня

померла Хрипчиха

Липистина

21(8) вересня Друга

Пречиста

27(14) вересня

Воздвиження

14(1) жовтня день

похмурий Покрова

15(2) жовтня дощ

до обіду

26(13) жовтня

маршал Будьонний

Семен

30(17) жовтня

хоронили Будьонного

маршала

1(19) листопада

сніг перший

2(20) листопада

сніг Бутенко Коля

в Червону Армію

пішов

3(21) листопада Валя приїхала 4(22) листопада Казанська празник 15(2) листопада Віктор поїхав ...