Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій

Барабан був із доброї виробленої коричнево-чорної шкіри. А посередині вона від постійного вибивання вибілилася.

Цей маленький чоловічок звернувся до Алі.

– От уважно прислухайся – потім повториш мені, як вибивав.– І почав ляскати в долоні з різною силою та різними інтервалами.

Алі зразу повторив за ним усе, вибиваючи дерев'яними кульками палиць по барабану.

— Так кожен може,– зауважив маленький чоловічок.– А тепер от так спробуй.

Алі за ним повторив – вибив більш складний ритм. Тоді чоловічок дав ще складніший ритм, і Алі без усякої напруги відтворив його на барабані.

— Тепер ти! – тицьнув пальцем у груди старому негрові.– Дай йому ритм.

І негр почав. Підняв пальці, розчепірив, набрав повітря в груди, виплеснув стрибаючу, перепадаючу мелодію. І тон то підвищувався, то знизився, ритм же то сповільнювався, то стрімко нісся кудись.

Алі спробував за ним повторити, але при самім кінці збився.

Негр захитав головою і замукав, як німий, що, мовляв, так не годиться. Алі був просто вражений – що це за німий негр, який так добре чує і бездоганно веде ритм.

І тоді Алі сказав, бо тут він уже був не слуга чийсь і міг собі дозволити вільність:

— Підожди, старий. Я тобі зараз дам ритм.

Швидко застукотів тонкими кінцями барабанних паличок той танець, який добре пам'ятав з самого малечку, коли повзав по підлозі в шинках на березі Тігру біля Мідного млина. Під цей ритм танцювали циганки. І негр вилупив на нього свої вирлаті баньки, коли почув цей танцювальний ритм лісових циганів. Але потім його товсті губи розсунулись просто до вух, він хапонув повні легені повітря, закотив очі під лоба. Приставив довжелезну сопілку до товстих своїх африканських варг і щосили задув, повторюючи ритм циганського танцю, що вибив Алі на барабані.

Алі вдарив паличками в барабан – і понеслася весела мелодія, під яку непристойно танцювали лісові циганки. Ті два негри, яким давав пояснення чоловік у тюрбані, не змогли встояти на місці, пританцьовували, клацали пальцями. Алі побачив, що невеличкий чоловік підніс руку до вуст і щосили дмухає у срібний сюрчок у вигляді ящірки. Зразу ж перестав грати на сопілці негр. Алі перепинив різкі стрибки дерев'яних калатал.

Негри відійшли від чоловіка із сюрчком і стали до коловоротів. Ті, що перед цим обплутували корабель линвами, спустилися з корабля в човен і підпливли до причалу, Невеличкий чоловічок підійшов до Алі і пояснив:

Битимеш щосили от на такий рахунок: "Раз! Два! Три! Р-раз!! Раз! Два! Три! Рраз!!!" Три рази сильно, а один раз зовсім з усієї сили. Зрозумів мене? І так лупитимеш, поки я не свисну спинитись. А зараз приготувались!

Він виліз на купу окоренків і був на кілька голів тепер вищий за найвищого негра. Надув щоки, аж очі сховались у глибоких зморшках, приклав до вуст-п'явок сюрчка.

Пронизливий срібний свист заляскотів у вухах.

Алі вдарив билами в барабан.

І зразу ж сивий негр почав дмухати у довжелезну очеретяну сопілку. І пронизливий писк, просто нестерпне дзижчання рознеслося над усім берегом.

Моряки біля коловороту, важко видихнувши, ступили по колу,

Почали накручуватись на товстенну пальмову вісь линви, якими був пригнутий корабель. Пошарпаний, подертий корабель зрушив з місця, збурюючи звивисті хвилі, і посунувся до берега, до похилих дерев'яних сходень.

Ось на хвильку корабель ніби спіткнувся, наче сів на мілину дном, і почав хилитись лівим боком, боком і поволі, потроху підлазячи до дерев'яного схилу, добре змащеного акулячим жиром. Робітники тягли з усіх сил, напружуючи могутні м'язи, занурюючи ноги аж по литки в пісок. Корабель зовсім завалився набік, залилася вода на палубу, заструміла в усі отвори. Та вже через хвилю якусь корабель поповз по слизьких дошках нагору на берег.

Алі весь час себе стримував, щоб не вдарити швидше, щоб не збити ритм на прискорення. Весь час він бив і споглядав, як напружуються м'язи, як надимаються жили на руках робітників, як набрякають на скронях і шиях судини. Просто, здається, лопнуть. Піт зросив робітникам лоби, чурів з шиї, з-під пахов, по грудях, бризкав на брудний пісок.

Алі почав відчувати, що він наче трохи прискорює ритм. І тому, щоб не збитися від цього захоплення дією, заплющив очі і почав рахувати подумки, гальмуючи все в своїй голові… "Раз, два, три! Раз! Раз, два, три! Раз!" Зносилася поруч нього мелодія, висока й скімлива. Здавалося, ліворуч від Алі вона виростає блискучим лезом.

Хлопець, так і не розплющуючи очі, проказував подумки: "Раз! Два! Три! Р-раз!!!", притопував ногою і з усіх сил калатав билами по туго напнутій шкірі барабана. Поки міцна рука не вхопила його за плече.

Алі повернув обличчя, розклепив повіки і побачив – біля його лиця підстрибує цапина борідка…

Плюскотіла й шумувала вода, виливаючись із перевернутого, покладеного на лівий борт корабля. Моряки камешились біля днища, оброслого пасмами зелених і бурих водоростей, білими скойками ракушок і морських жолудів. Метушилися біля днища негри-велетні, заганяючи в пази слипу здоровенні бруси акаційового дерева, які мали утримувати корабель на слизькому схилі. А інші негри ставили в колеса коловоротів бруси для гальмування. Коли було відпущено кілька кілець линви, а корабель лише заскрипів і зовсім не порушився з місця, тоді чоловічок щосили засюрчав у срібну ящірку. І негри похапали тесла, долота, дерев'яні молоти і чимдуж кинулись вискоблювати, оббивати, обтесувати заросле днище корабля.

Ті ж моряки, що були світліші шкірою, мовби коричневі, з голеними головами і всі геть високі й дуже худорляві, ті відійшли подалі й сіли колом.

І ніхто на них не звертав ніякої уваги. Тільки негр-музика потяг до їхнього гурту Алі.

І ось вони вжє сиділи мовчки під навісом у затінку, а поруч потріскувало вогнище з двома казанами на ньому. В одному починала закипати вода, а в другому булькала й важко схлипувала густа пшенична каша.

Від гурту відділилися двоє чоловіків і в одну мить забили двох здорових кіз. Один повиціджував з обох кіз у здоровенну дерев'яну чашу кров. Обмочив у кров правицю і, бризнувши на пісок навхрест, щось промовив і вивернув чашу я казан з кашею. Швидко і щосили заходився кописткою перелопачувати кашу.

А другий тим часом лупив кіз і тельбушив їх, подаючи шматки третьому, і той опускав їх у вируючий окріп.

Тільки-но кров добре розійшлась у каші, як казан підхопили і поставили на пісок.

Під казан з козлятиною все підсипали й підсипали сухі фінікові кісточки та стружки. Плавали пасма ядучого диму над казаном. Вода вирувала, бризкала, і разом з парою навколо розпливався гострий запах козлятини.

Один з коричневошкірих, той, що, напевно, був за кухаря, почав залишками крові з чаші малювати якісь знаки на великій таці. А затим разом із одним молодиком він підхопив казан і вони вивернули казан каші на тацю. Солодкуватий запах вареної крові оповив усіх проявних.

Алі сидів, як і всі вони. А лице старого негра-музики посіпувалося від нетерпіння, від бажання посмакувати наїдком.

Кухар кописткою вирівняв густу кашу і відділив кожному його частку. Хапали жменями те вариво і з великою втіхою відправляли собі в рота.

Алі зрозумів, що він прогавив мить, коли можна було піти від їхнього гурту і уникнути їхньої нечистої їжі4. Якщо ж він зараз устане, коли і йому виділили частку, то образить їхню трапезу, а значить, і їхніх богів. Він і злякався нечистої їжі, і водночас їсти хотілося. Тоді набрав повну жменю прегустої каші, заплющив очі і обережно взяв губами кілька розварених зернин. Наїдок виявився не таким уже й бридким, як він думав. Потім він розсмакував і їв уже з насолодою, та очі не розплющував.

Раптом навколо настала тиша – не чулося плямкання його співтрапезників, і Алі відчув, що на нього хтось пильно дивиться. Розклепив повіки – над ним стояв маленький чоловічок і впирався здивованими й злими очима на Алі. Він спитав хлопця:

— Ти хіба не мусульманин? Ти що, перс чи вірменин? Чи, може, ти тюрок? Може, ти необрізаний?

— Мусульманин,– відповів Алі, облизуючи вуста.

— Ну, тоді ти мені своїм байдацтвом подобаєшся! Чий ти? Звідкіля ти? Що ти тут робиш? Барабанщик ти милістю божою. Це в тебе в крові. Якщо цього немає, то немає, і ніхто не навчить, ї ніяка вправа не допоможе. Розкажи мені, хто ти?

— Я Алі з міста славного Багдада, обителі халіфів. Син Хасана. Він працює на М'ясному базарі.

— А що вмієш?

— Я вмію ловити рибу. Вмію ніж кидати з пращі. Вмію добре плавати й пірнати. Я плив від Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А на жаровні смажилась риба. Купець Омар програв шинкареві Бурдусу три динари.

— А тобі що дали?

— А мені дали жаровню.

— А рибу?!

— Риба була моя.

— А ким ти хочеш бути?

— Мандрівником.

— То ти вже мандрівник!

— Так, але я хочу побачити чудеса світу. Я хочу побачити рибу кашалота. Я хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водяні гори…

— Досить, досить,– сказав бородатий чоловічок. – Беру тебе на свій корабель. Мене тут звуть Малюк. Такі, як ти мені потрібні. Призначаю тобі плату один динар.

— Господине мій ласкавий! Щедрість твоя велика, але мій батько Хасан заробляє два динари, а він робить просту роботу на базарі. Чоловічок засміявся і показав хлопцеві два пальці на одній руці і один палець на другій.

— Твій батько заробляє дві монети на місяць, а я тобі плачу монету за добу. На кораблі міряють час не днем і ніччю, а добою.

Алі кліпав очима і мовчав, а володар корабля спитав:

— Ти десь мешкаєш чи мечеть тобі пристанищем?

— Ні, я в одної хазяйки живу. Вона зараз хвора.

— Ти їй не заборгував?

— Я нічого не заборгував, але мої речі в неї зберігаються. Треба їх забрати.

— Дурниця! Які в тебе можуть бути речі? Я тобі дам гроші, і ти собі купиш усе потрібне… В отому курені будеш жити.

— Господине мій ласкавий і щедрий! Я повинен забрати свої одежі і зброю. Там у мене добрі стріли… Зброю я не можу нікому полишити.

— Ти нікого не боїшся в місті?

Алі здвигнув плечима.

— Мій господин тільки може бути страшним. Але він на полюванні. І він не казав мені про дні роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час і строк служби. Сказав він: "Хочеш піти до мене?" Я й пішов до нього, але він не сказав, на скільки він бере мене до себе.

— Ну, добре.– Малюк показав гострим, наче гвіздок, пальцем на високого коричневошкірого, з голеною головою чоловіка: – Ти,– і заговорив до нього якоюсь дивною мовою з приклацуванням, висвистуванням.