Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій

Ті дві з країни зінджів були з племені, де й жінки разом із чоловіками виступають на війну… Сам же купець намагався виїхати з Басри до Багдада. Тільки для цього йому потрібні гроші готівкою і паперові сакки на золото в Багдаді. А він же був компаньйоном скупердяги Рустема. Вони вдвох робили величезні, неймовірні гроші. І без того, щоб вилучити гроші із справи спільної або одержати сакк без підпису Рустема, не міг він і ворухнутись.

Не вдалося йому своєчасно прибути до Багдада, підкупити візира і через нього добитися скасування жорстокого наказу проти дівчини. А спритний Рустем зрозумів, що свого приятеля можна обдерти до кісток!.. Довго розповідати, але кінець ось який: Рустем за безцінь придбав собі і його будинки, і палац. Потім найкращий будинок пограбованого друга продав новому своєму приятелеві. Той був великий знавець на фініках, але поганий купець. То Рустем його відправив як прикажчика чи молодшого компаньйона до Сірії налагоджувати склади для басрійських фініків. Щоб, значить, не віддавати басрійських фініків перекупцям, а самим з цього прибуток мати. Він поїхав, а в будинку поселив старшу сестру, вдову – Айшу. Ось тепер розумієш, чому Кадарія кинула перстень у канал?.. Тільки скажи мені – що вона хотіла від Айші за перстень? І на що Айша не згодилась?

Тоді Алі оповів, що ніби Кадарія сказала Айші, що коли вона, Айша, протанцює голяка перед гостями, тоді одержить перстень.

Бен Сахл пробурмотів собі щось у бороду і звів руки вгору, виголосивши: "Амінь!"

– Вельмиласкавий мій господине, скажи мені і витлумач, що означають слова твої твоєї мови?

– Я проказав слова нашої молитви. В молитві кожного ранку чоловік дякує богові перш за все, що він не створив його жінкою. Це Величезна мудрість, але ти ще цього не можеш зрозуміти. Слухай: ти чув про мудрого царя нашого Соломона?

– А! Я чув про нього на базарі мідників! Він мав чарівний перстень і завдяки йому знав усі мови всіх тварин і птахів.

– Перстень Соломона – дрібничка з усіх його чудес! Головним чудом була його неймовірна мудрість! Він сказав одну річ – і запам'ятай її на все життя: "Хто стереже свої вуста, той зберігає свою душу, хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель!" Зрозумів? А тепер іди собі і не заважай моїй праці!

Алі хотів віддати йому уламок дирхема, який вручив учора вчений муж, та Бен Сахл відтрутив його руку.

– Не поспішай! Може, ця лусочка срібла врятує тобі життя!

– А моєму життю ніщо не загрожує – ось віддам Кадарії перстень, і все буде в повному порядку, – впевнено проказав Алі.

– Ти ще справді малий і недосвідчений! Нашому життю повсякчас щось загрожує! Наприклад, моєму життю сьогодні загрожував твій синій камінь. Він спокушав мене, але я його не взяв. Але я щасливий, що врешті-решт на нього подивився! Багато про нього чув. Він привезений одним капітаном із Індії. Його купив у капітана за всі свої гаразди один купець-шиїт. Хотів відвезти в Кербелу на могилу Аль-Хусейна 5. Та його закололи і заволоділи перснем. Злочинців через якийсь час схопили стражники. Вони всі належали до різних родів і не змогли домовитись і привласнити перстень. Тому віддали його намісникові. Через якийсь час загинули всі стражники по-дурному. Один впився і захлинувся власною блювотиною. Другий потонув у багні під час відпливу. Третій сонний упав з даху. А четвертого забив у конюшні його власний кінь! Після цього, певно, намісник шукав випадку, щоб комусь подарувати перстень. Купцям не міг, бо тільки вони йому дарували. Послати комусь із старшини ж Багдад боявся – а раптом у Місті Миру вже знають про нещасливий перстень? А рантом це трактуватимуть як чаклування, замах на їхнє життя? І він вирішив, щонайкраще віддати перстень за султанську правнучку. І знов, бачиш, синій камінь наробив лиха! Певно, Кадарія й вирішила іншим перснем, тим, що з лалом, перебити долю. Перша спроба – і Айша напівжива. А тут ти повертаєш лал. І тоді вона міняє лал на синій камінь. Це вже чари. І тепер вже ти в халепі.

– Але це неправда! Я віддам їй діамант, і вона його забере. Вона нічого не хотіла мені заподіяти. Вона така, вона така…

– Свята? – засміявся Бен Сахл.

– Так! Вона як свята! Вона складає такі пісні, від яких плачеш, від яких серце твоє десь летить над водою. Он вона яка!

– Хлопче! Ти ще не знаєш, який то страх – глибина жіночої душі! Глибша за всякий океан! До речі. Як ти назвав камінь – діамант? Чому ти вирішив, що це діамант? Він же синій!

– Бо й перлини бувають чорні. А завжди вони рожеві! Значить, і діамант може бути синім.

– Ай-ай! А ти метикуватий хлопець. Слухай, мені ось що на думку спало… Ти довго роздивлявся перстень з лалом?

– Добре роздивився. Можу навіть намалювати! Дай мені каламар і папір – я вмить вималюю.

– Слухай, ти ж мусульманин – хіба можна порушувати заповіти віри?

– Не можна малювати живих істот. Сам чув суперечки про це у мечеті. Перстень з каменя й золота – без дихання – зовсім інша річ!

Бен Сахд подав клаптик тоненького паперу, каламар і калам 6.

– Це знаменитий самаркандський папір….

– Це в тім краю, де Бухара і Мерв? Дині там знамениті…. Я сам чув запах дині, що коштувала сто динарів…

– Що дині?! Там мої родичі живуть, у Бухарі і в Мерві. Правда, вони бідні люди – шкіри виробляють, тканини фарбують… А от у Місрі мій двоюрідний брат – то великий умілець! Він оправляє в золото найвибагливіший камінь – смарагд! Із крихким смарагдом треба вміти поводитись.

Хлопчик став навколішки, поклав на віко тахта папір і обережно вималював перстень з лалом. Особливо ретельно візерунок навколо гнізда, куди було вставлено лал. Бен Сахл аж здригнувся, коли підніс ще мокрий малюнок до очей.

– Тихо! Мовчання! За цим перснем напевно смерть. Мій брат його робив у Каїрі, для одного відчайдушного мандрівця і дуже вдалого купця. Він десь родом із Дамаска… Багатий і в дружбі з багатьма сильними світу цього. Якщо цей лал Абу Амар подарував КадаріЇ, то його володар загинув. Або з ним сталося страшне нещастя, що він мав позбутися свого улюбленого персня! Ай-ай! Тепер слухай – ти присягся Аллахом мовчати! Швидше йди та .віддай їй перстень! Краще втратити цей скарб і лишитися цілому, ніж володіти мить скарбом, для того, щоб втратити і тіло, і душу!

– Мені так хотілося пошвидше потрапити в країну чудес Індію.

– Потерпи трохи, і мрія твоя здійсниться. Як сказав премудрий цар Соломон: "Відсунута надія – мука серця, а здійснення бажання – дерево життя", їди і поспішай позбутися небезпеки! Поспішай же!

Алі, призвавши мир і благословення на Бен Сахла та його дім, підійшов до дверей. Визирнув із крамниці на всі боки. Пересвідчився – нікого нема. Вискочив назовні.

Попід стінами пробіг півкварталу, а тоді перейшов на самий край вулиці просто над каналом. Пострибав по палях, ніби випробовуючи і долю, і свою вправність – чи прискаче по верхах паль до кінця кварталу.

Не зірвався, навіть не похитнувся і не перечепився. Коли повертав за ріг, зирнув назад. Бен Сахл стояв у дверях крамниці. Він підніс руку до обличчя – чи то пейси собі закручує, чи то напучує Алі, мовляв: "Поспішай, поспішай! Все буде гаразд…"

Коли хлопчик зник за рогом, Бен Сахл відчув велику втому і тремтіння в колінах. Прочвалав у куток лавки і витяг із схованки невеликий глечик, запечатаний зеленим воском. Тихо покликав:

– Мадхі! Заходь!

Відчинилися двері, і зайшов той самий садівник у білому тюрбані і білому запиналі на стегнах.

– Ти все чув? – спитав Бен Сахл виснаженим голосом.

– Все.

– Як міркуєш – пощастить малому виплутатись? – Бен Сахл налив у малесенькі чаші бурштинову запашну рідину.

Індус встромив палець у чашу, бризнув напоєм на підлогу.

– Не пий ані краплі вина! Бо в ній усе зло, як сказав колись пророк Всевишнього й милосердного! Хай буде славне його ім'я і хай буде з ним Аллах! – І малесенькими ковтками почав смакувати вино. Десь на половині чаші проговорив: – Хотілося б, щоб біда і смерть цього разу схибили… Але все буде, як хоче Аллах! Все в його руці!

– Ти, Мадхі, кажеш, що все в руці Аллаха. І я вважаю, що все від Бога. Але для чого ж тоді людині її бажання, її воля?

Бен Сахл заплющив очі, понюхав вино, кінчиком язика покуштував, а потім, цідячи крізь зуби, висмоктав чашечку, віддихнув і виголосив:

– Ай-ай!

Тоді старий індус чемно спитав:

– Ти покликав мене, щоб про щось запитати?

– Я й сам знаю, але в мене є сумніви. Не може бути, щоб усе було так просто! Тому я хотів би знати твою думку.

– Бен Сахл! Ти правильно подумав. Я добре роздивився камінь, коли його під сонцем ти крутив на всі боки. Той камінь. Один із трьох. Ти знаєш – на моїй батьківщині ще й сьогодні ходять казки про три сині діаманти. Занадто велика ціна йому, щоб люди не спокушались ним! Тому навколо нього стільки жаху розвели люди базіканням і своєю пожадливістю.

– Ти правильно думаєш, мій старий друже. Тільки і маю тобі сказати, що я вірю в каббалу 7. Вірю в силу цифр і літер. Треба буде вирахувати найближчим часом, чи є справді в цьому камені воля сатани?

– Не вважаю цю спокусу дією сатани. Спокуса дорогоцінності в тому, що через її тілесну малість нею легко заволодіти. Навіть дитина може її взяти й сховати. Та як же неймовірно важко її втримати! Мені здається, що понад сили пересічної людини зберегти подібний скарб. Я геть вражений, що камінь опинився в руках хлопчиська!

– Чого ти хочеш? Кадарія ображена і обпльована навіки-віків. Вона краща музика та й, думаю, поетеса в сьогоднішній Басрі. А її, султанської крові особу, он як упосліджують! І раптом їй вдалося майже вбити володарку батьківського будинку! Лал повертається до неї – і вона з легкістю позбувається фатального дарунка! Можливо, вона думає, що, віддаючи в руки безвинного хлопця перстень, вона знешкодить чорні сили і таким чином змінить свою долю і своєї родини. Можливо, що вона, проживаючи вже не один рік серед повій, ворожок, звідниць і всякої портової нечисті, навчилася чаклувати. Закляла хлопця, щоб його душею та тілом викупити не тільки себе і батька, а й знищити намісника?!

– І таке може бути, – ствердив сумніви Бен Сахла старий садівник-індус. – Починаю думати, як і ти, що все ж у цьому персні є злі духи. Перший камінь розбили майже сто років тому. А бачиш, один з його уламків явив нам своє лице.