Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

28(15) липня хоронили Дору Шевченко з дванадцятої години дощ до вечора 19(6) серпня Спаса до обід похмуро а після обід сонце бабі Христі рік 23(10) серпня дощ почав до десятої години вечора 24(11) серпня дощ почав до десятої години вечора 25(12) серпня дощ 26(13) серпня дощ 28(15) серпня Пречиста 1(19) вересня жаркий день 11(29) вересня празник Усікновенія

такий роман зав'язався, що сусідки почали похвалятися і волосся поскубати; ще й люди просили не приймати чужих чоловіків, хату їй вибілили; ну відомо, як одна жінка залишається, то все горе на неї верне; і от одного вечора, тихенько, здумав один гицель спалити Олі хату; підпалив, заліз у бур'ян і жде, з ким Оля буде вибігати і кричати рятуйте; горіла гарненько, тихо, нікуди навіть іскринка не полетіла; все пішло до неба, вогонь і дим; одна Оля залишилася, вчепилася руками за коси, і з нею більш ніхто не вийшов з хати, одна вона вискочила, одна й залишилась; от даремно спалив хату, шкода стало Олі; "але горіла гарно" казав гицель, —

"от і не стало Гендзюрівської хати, тільки маленький горбок, де стояла піч і лежанка; пригадала свого діда Гендзюра; були собі дід та баба, діда звали Аполінар, бабу звали Василина; і було у них семеро дочок і двоє синів; я їх пам'ятаю, та не всіх, — Явдоху, Варку, Марину, Ганю, Ольку, Ліксандру, сини Кость і Яків; Пріська померла у сімнадцять років; хатина була на горбочку край села; коло їх було ще п'ять хат, Закревських, Полінкевичів і Гриневичів; ну іще і Таринські жили на тій вулиці; по воду ходили на яр; там і криниці не було; була там маленька церковка, називалася капличка; там усе було по-церковному вбрано, а посередині криниця з дерев'яних цебрин, огороджена гарно; у великій церкві в центрі села з усим обрядом церковним ходили туди правити; люду завжди; це тільки уявити — великий яр, бережок, з обох боків на горбочках були невеликі вулички, на одній з яких жив і мій дід; з теї крини-чинки була труба спущена нижче на бережок, і завжди літом, зимою бігла вода чиста, холодна; це називалася каплична вода; вважали в той час в нашому селі, що це найкраща вода, і вже як скінчиться відправа, всі брали воду у пляшечки, в чашки, у слоїки, хто в що, і не тільки з нашого села, а з других сіл; близько від нас було село Корчмищі; ну, в той час це були радощі, і тоді ми вже в діда пообриваємо глід, груші; так нам було добре, весело; баба Василина була гладка, гарна, здорова, дарма що вигляділа стільки дітей, та всі ж здорові, тонкі й високі; манила нас завжди гостинцями, а було онуків до немочі; у Явдохи двоє, у Варки троє, в Ольки четверо, у Якова одно, а в меї матері осталась я одна, бо троє старших повмирало; а от мене баба Василина саме більше любила і жаліла, і мені саме більше перепадало; я меж цими братиками й сестричками була сама старша; тільки неділя, усі хочуть в Ходорків на базар; от що пам'ятаю, що тоді зими були не такі, як тепер; куди там, як завіє, то не раз доводилося сусідам відкидати сніг від дверей, бо чорта

вилізеш; от тітка Ліксандра мала прізвище Січинська, а Ганна мала прізвище Віль-чинська; і от дядько Михаїл Січинський приходив до нас і просив у матері, щоб відпустила мене поглядіти дітей, бо вони їдуть на ярмарок у Ходорків; мати і бурчить, сердиться, але що поробиш, пускає; мені то не дуже хочеться, бо я росла сама, і дітей цих не дуже любила, як їх у немочі глядіть; але любила дядька Михаїла, був такий добрий, ще й завжди привезе гостинця з ярмарку, жила далеченько, через два ярі треба було перейти, але ж мушу йти; пам'ятаю, вдавалися мені снігові гучугури, але дядько Михаїл де то й перенесе; але доберемося до хати край села; господи, як подивлюся, то там уже й Вільчинські припруть трьох; що я з ними буду робити; а вони покажуть, де стоїть каша і гайда, раді, що вирвуться від цеї саранчі; а мені залишають Митю, Володю, Женю, Колю, Маню і Яся; почну годувати кашею, кричать "не така ложка", тому залізну, то дерев'яну; як хоч, так і помири; ділю, ділю, ніяк не можу догодити; як те раде, то те кричить; пам'ятаю, я їх раз провчила, вхопила залізну ложку і кожному по лобі врізала, і сіла, і думаю, я вас нагодую; вони, бідні діти, поки роздивилися на цю комедію, почали по черзі кричати, а потім як розійшлися, то не знаю, як і вговорити, бо були ж такі, що могли й розказати все мамі й тату; я вже їх і сяк, і так, та дідько їх знає, як їх заспокоїти, а тоді як зірвуся та по хаті танцювати; якої бачу, такої патачу; бачу, мої діти повитріщають очі, дивляться, дивляться, а потім починають більші сміятися, а меншенькі, бідолахи, й собі починають сміятися напополам з слізьми; а тоді вже починають наминати холодну кашу; але й добре бувало в тій хаті, — як прийде яке свято, то як сядемо в

Глави жаркий день день народження Валі і Ліди

14(1) вересня Семена 21(8) вересня Пречиста... Тамариної Інни день народження 3(20) жовтня дощ 4(21) жовтня дощ 6(23) жовтня дощ перший раз грубу затопила 14(1) жовтня Покрова похмуро зранку після обіду дощ

15(2) жовтня соняшно 21(8) жовтня холодно

22(9) жовтня ходила жаркий день я у платку

29(16) жовтня дощ 3(21) листопада Миколюку Василеві рік як помер 4(22) листопада вночі дощ і хмари вітер годині о третій сонце дощ і ввечері йшов хоронили Казика 11(29) листопада в армію пішов Микола що в Номеровського хаті жив

12(30) листопада Лени Кордонючки сина в армію проводжали захворів Козиренко 16(3) листопада Галині день народження Катерининій 17(4) листопада грім і гроза блискавка біля шостої години ранку і дощ цілий день 18(5) листопада цілий день дощ

сани, зимою як, і до діда Гендзюра та до баби Василини в гості; хатка невеличка, всі посідають, тільки онуків на піч та на лежанку; одна чарка на всіх; і вип'ють по одній, і співають, аж лампа гасне; а дід завжди сидів на покуті, худенький, чепурний, борідка і вуса гарні; співав як гарно, і переспівати не могли", —

"запам'яталися мені ці трудні роки 1932-1933; уже мій вітчим подав заяву в колгосп на ще десь 1930 року; послали його на курси трактористів; пам'ятаю, дали йому трактора ЧТЗ, радий такий був; все говорив "порівняю усі поля, ні одної межі ніхто не побачить"; а 1932 послали мене на курси виховательок; це було нас трьох, була я, Марусичівна, і Окраїнець Надька, дівка здорова, з великої сім'ї, бідної, і ще одна жінка без дітей, Желіхівська; курси були недовгі, місяців три, бо весною 1933 потрібно було відкрити ясла і садочок; село наше таке було велике, дворів з тисячу, колгоспників було вже багато, там дехто ще записувався, бо старі люди казали, що як записатися в колгосп, то це вже віддав душу чортові; отож дехто боявся цього чорта; то уже почалася весна; поки ми закінчили курси, нам уже приготували приміщення, розкладачки для дітей, повариху, ну і з продукти дещо; бідно було дуже; і от від страху коси дибки ставали, — як я буду з цими дітьми, і скільки їх буде; але нічого, Бог мене не обідив; садочок відкрили в домі багатого, була і кухня, і комора, і столова для дітей, спальня була невелика; викликав мене голова колгоспу і каже "так як ти молодша, будеш бігати до радгоспу, там і лікарня близько; случай чого, діти будуть всякі, і хворі, і голодні; одержуй у коморі одежу для дітей і працюй, дорогая"; я перелякалася, як мені тицьнули паку одягу для дітей, і мене вразило, як я розпакувала цей міх, — платтячка з жовтого ситцю і костюмчики теж такі; думаю, це ж їх доведеться одягати й роздягати; прийду додоми, плачу, мені ще й вісімнадцяти не було; "нічого" каже мати "будеш з собою брати Ганю, а я буду забирати Женю в ясла, тут ближче"; оце то так, Гані три роки, а Жені два роки, мати день у день на роботі, вітчим добами не приходив з поля; от, думаю, ударна бригада, ще цю Ганю волочи за собою далеко; що мене тішило кожний ранок, біжу із сестричкою, яка природа, як спущуся від церкви, ставки, зелено, ідеш і дух радіє; то там, то там рибка плюсне, хвильки підуть кругом і зникнуть; вороння як каркне та здійметься, наче чорна хмара, закриє небо над ставком; жінки з сапками тягнуться і дітей тербічать на руках і плечах; не так уже часто, але бувало, що мене відпускали додоми на півгодини, щоб я набрала груш; в нас дома таке правда було багато груш, і мені не

жалів ніхто, бо ніколи нікого не було вдома; бігла, спішила, щоб скоріше; коли прибігла, то дуже зраділа, застала вдома свою матір, вона на городі жала жито, було трошки посіяно; і я з радощів сіла на межі, щоб сказати, чого я прибігла; я стала хвалитися, що нам добавили в садочок хліба; повариха напекла хліба, такого гарного та пахнючого хліба, і ще казала мені, щоб я принесла трішечки здору, "то я вам дам оці шишки, що повилазили з буханців"; ну то попросила у матері; цдти подивилася на мене, але потім таке сказала, що "трошки вріж"; не встигла я встати з великою радістю, бо мені таке було радо, що я принесу торбу груш ще й сала до шишок; ми ж могли поласувати новим хлібом; мати ж не розгинається, щоб закінчити, бо завтра знову в поле, — але сталося не так, як думалося; йдуть по дорозі трьох хлопців; одного я знала, тому що з ним була з першого класу і до третього в одному класі; інші були не наші, присилали чи то з району, чи то звідкіль, наче активістів на допомогу чи то агітаторів; але річ в тому, що їх в селі називали активістами; як з кілка "тьотю, идемте з нами в контору, викликає голова колгоспу"; мати як стояла, так і пішла; я взяла своє і собі побігла біжком; вручила я свою ношу на кухню, і Бліндар нам пізніше вділила по шматку ще сируватої шишки, і намазано здором; та мені чогось радості не було, я думала про матір; ввечері, коли дітей розібрали, я взяла свою сестричку Ганю і полопотіли галопом додоми; прийшла додоми, не було ні матері, ні малої Жені з яслів; я тоді побігла забрала з яслів ще меншу сестричку, воно було дуже кволе дитя; можна сказати, що на неї і надії не було; приходжу додоми, матері немає; чогось зробилось тяжко на душі; це потрібно було в жорнах намолоти

19(6) листопада помер Андрій Іванович маршал Єременко 21(8) листопада маршала Єременка хоронили 27(14) листопада Заговки

1(18) грудня сніг перший

6(23) грудня свайба у Грошової Лени у Лушкіної грязюка похмуро 7(24) грудня Катерини 13(30) грудня Андрея

17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Николая 23(10) грудня народила Галя Славчина 26(13) грудня ввечері помер Василь Кордома

27(14) грудня дощ на обкладинці вкінці досипала квочку 16 липня

1971

7 січня Різдво

29 січня дощ

24 лютого Зіни день

народження

27 березня

дощ цілий день

6 квітня рік

Саші як помер

22 квітня перший

тиждень од Чистого

четверга

29 квітня два тижні 15 серпня свайба у Мелькиної Мазурняк дочка

18 вересня дощ

19 вересня дощ

20 вересня дощ

крупи і жита і зварити вечерю, бо прийде вітчим, поїсти обов'язково йому треба було щось гаряче; це була для мене новина, тому що мене мати ніколи не змушувала варити їсти, та ще й в печі; вона, бідненька все говрила "ти як напхаєш соломи в піч, то ще й хату запалиш"; прийшов батько з роботи, весь чорний, тільки очі блищать; мати йому завжди зливала теплу воду і тримала на плечі рушника, щоб він втерся; і все говорила "ой Максиме, який ти чорний", а він завжди казав "я чорний, зате хліб буде білий, не журись, Маринко"; а в цей вечір нема десь Маринки і нема кому зливати води і подати рушника; мені було не до того, і я, сказати, не любила, коли мати так упадала коло його; мене аж зло брало, я все зі злістю думала "ото любов яка"; на ранок вітчим Женю поніс у ясла, а я з Ганею в садочок; вийшла на вулицю, вузеньку, усе зелене, далі церква, з якої я малою не вилазила, всі ікони з подружкою виціловувала; далі — старий клуб, колишній попівський будинок; я пригадала, як ми пішли перший раз у кіно; кіна, певне, були тоді ще німі; а людей було повно набито, на лавочках сиділи й кругом стояли; старіші позалазили наперед, бо що ж воно за кіно; і як пустили кіно, то в першу чергу почав іти поїзд, і він пішов просто на нас, і все ближче, ближче, і вже на весь екран; тоді було дуже смішно, як передні люди почали вищати і таскатися назад, хто як міг; це була така сміхота, поки всі зрозуміли, а баби це взагалі ляки тоді були; говорили "це всеодно там сидить нечиста сила"; мене, було, зразу сміх розібрав, як згадала це кіно; потім ми спустилися до ставка і сховалися в зелень, яка вже веде і до контори; це був там центр; там і аптека, і магазин, і колгоспний склад на зерно; і що ж я там бачу, — з двору, від сарая, виводять жінок, і несуть спереду на палиці прив'язаного мішка; тепер це страшно сказати, що це їм дали прапор і написали "штрафна бригада"; чую, мене гукає мати, щось мені сказала, я вже не розібрала; я за слізьми не бачила нічого; так мені стало тяжко, — які жінки зовсім не ходили на роботу, то попали туди; а моя мати з дня на день; лишилася на день пожати жито і попала в штрафну бригаду; прийшла ж таке на роботу, вся в сльозах; по молоко я вже відмовилась йти, і день був дуже тяжкий, все думала, як матір вирвати з того полону; таке діждалася вечора, забрала Женю з ясел і пішла до контори; якщо мені не вибило пам'ять, був тоді голова колгоспу Хоменко якийсь, жив коло цвинтара; я ж до нього із слізьми "випустіть матір, що я буду робити"; а він мені "нічого їй не зробиться"; де ж правду шукати; йду до хліва, а там стоїть мій однокласник; кажу "Андруша, випусти

матір"; в його ще й гвинтівка в руках; а він мені "ти що, як твою маму, то й усіх, а мені тоді що"; але в тому хліві двері не приставали, що вгорі, то можна було і пролізти; чую мати проз двері каже "дай мені Женю, то буде легше, а мене, може, з дитиною випустять"; ой, просто гріх, я насилу втоптала цю дитину, з хліва стільки жалюгідних рук подалося за цею дитиною; а тут же мені зразу прошепотіли "зайди за хлів"; ну, думаю, що мені там робити, уже майже стемніло; як я туди влізла, — там хаща, лопух рівний із стріхою, кропива, кінський щавель; хоч я і була боягуз, та все-таки лізу, чую, там десь шепочуть "сюди, сюди"; ага, пробралася, а там лежить така колода, що й зрушити не можна; бідні штрафники прогребли руками таку канаву, а через колоду вилізти не можна; вони всі руки повитикали до цеї колоди; і в мене де взялася сила; відвернула з одного боку, а й з другого не встигла, — бачу, з чорними руками виповзають в лопухи і через вузеньку доріжку до саду, і мені шепочуть "тікай"; а Андрей стій до ранку, і помалу пішла, мені ж дуже хочеться побачити свою штрафничку матусю; тут мене зустрів хлопець, з яким я товаришувала і мала одружитися; ми дочекались матусі і пішли садом додоми; другого дня всі розійшлися по роботах; а мені дуже хотілося почути, що там коло контори; патруля з гвинтівкою не було; тільки посміюються, хто це зумів відвалити колоду; я собі думала "щоб вам повивалювало очі"; не встигла позбутися цієї халепи, то вже інше; присилають з Києва бригаду на допомогу в колгосп; це була все молодь з конхветних фабрик; цукор потрібний для конхвет, то й допоможіть, бо жнива вже почалися, а буряки ще в бур'яні; от і почали допомагати; у дворі коло контори

1971

1(19) січня цілий день дощ 2(20) січня мороз 6(24) січня Святий Вечір померла теща Кольчина...