Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

Живих міщани пов'язали. Повозка втекла заздалегідь.

Онацький забрав пов'язаних і замкнув до льоху.

Був уже день, міщани стояли гуртками і розказували собі нічну подію з різними додатками й прикрасами.

Онацький пішов до старости. Його зараз пропустили, бо так староста наказав, щоб йому складено було звіт, що сталося. Старості й на думку не приходило, щоб це була штука Оржеховського. Почувши від Онацького, він зрадів, що то не Хмельницький, але сердився дуже, що його так непотрібно вночі налякали, і поклав собі гультяїв приладно покарати.

— Я туди зараз прийду і їх перепитаємо. За той час бережи їх добре і нікого не допускай, під горлом. Здається, що то товариші з якоїсь більшої ватаги гультяїв, що непокоїть околицю...

Онацький був з того радий і зараз обставив в'язницю доброю сторожжю.

Згодом і Чаплінському сказали, що то не Хмельницький і нема чого лякатися. Він вийшов з льоху. Довідався, що то якісь гультяї напали на Серпанку. Але й того Чаплінський налякався. Він же давав Оржеховському підмогу з-поміж своїх гайдуків. Коли це виясниться, то може вийти халепа, бо Серпанка був в місті всіма поважаним чоловіком. Може через те втратити ласку в старости, а то може поганіше скінчитися. Треба справу якось зам'яти. Побіг зараз до тюрми, хотів туди зайти, та сторожа його не пустила.

— Хто вам тут старшина? — спитав люто.

— Онацький. Онацький з'явився зараз.

— Твої люди, либонь, дурману наїлися, що мене не пускають до тих гультяїв.

А чого вашій милості там треба?

Хочу їх перепитати...

— Не можна". Зараз прийде сюди сам пан староста. Такий від нього наказ маю, щоб нікого, під горлом, не пустити.

— То пан староста вже про це знає?

— Так. Знає це від мене. Пан староста післав мене на стежу, як вашої милості тут не було; я, як привів пов'язаних гультяїв, йому склав звіт...

Чаплінський узяв набік Онацького.

— Слухай, Онацький, ти знаєш, як я тебе люблю. Через мене ти старшим став над гайдуками. Пусти мене до них, ще заки прийде сюди пан староста. Ніхто про це не буде знати, хіба ми з тобою, а я тобі ніколи цього не забуду.

— Служба, ваша милість,— каже Онацький, розводячи руки,— пан староста не знає жартів, а я хочу ще довго їсти старостинський хліб і не сидіти в тюрмі або піти під руку ката. Пан староста заборонив під горлом... Не лише ми два про це знали би. От скільки тут свідків, міг би хто виговоритися... Я би радив вашій милості, щоб пішли звідси, поки прийде пан староста, а він прийде ось-ось.

Чаплінський закусив губи і зараз відійшов та подався зараз на квартиру Оржеховського. Оржеховський ще спав під периною.

— Уставай, вашмосць, і випивай пиво, що наварив, щоб не довелося нам обом випити.

Довго ним термосив, поки Оржеховський прочумав.

Що сталося? Чого не даєш спати?

Похід на Серпанківну не повівся... міщане побили напасників, пов'язали їх, і тепер сидять усі в тюрмі. Треба щось робити й то зараз. Я хотів туди зайти до них, та мене з приказу старости не допустили...

Що ж я зроблю?

Йди ти до них і роби, що знаєш. Може, той хам не осмілиться тебе здержувати, бо тебе всі бояться.

Оржеховський одягнувся миттю, і вони вийшли на вулицю.

— Як мене не пустить, то зарубаю того хама, мов собаку... Виправдаюсь тим, що хам поводився непристойно...

Та як їм неприємно обом стало на душі, коли, прийшовши туди, довідались від гайдуківт що там вже староста урядує.

Оржеховський закляв усіми чортами і, не дивлячись навіть на Чаплінського, пішов у найближчий шинок.

Староста немало зчудувався, стрінувши між ув'язненими також своїх гайдуків. Одні лежали з розбитими головами без пам'яті, другі призналися, що вони пішли забрати силою Серпанківну. Признались теж, що ротмістр наймав їх до того і добре платив за те, що ловили для нього у місті молодиць і дівчат на розпусту. Гайдуки щадили Чаплінського і не хотіли зрадити, що він їх посилав. Він, певне, буде їх тепер рятувати...

Староста був лютий, що в його столиці таке безправ-ство робиться. Який був би для нього сором, якби таки про це довідались в Варшаві. Не зробили б його нічого, то правда, але сміялись би з нього та прозвали райфуром якогось там ротмістра Оржеховського. Треба було гуль-тяїв стратити і кінці пустити в воду...

Прикликав Чаплінського і приказав гультяїв потихеньку звести з світу, а з Оржеховським він сам поговорить.

Чаплінський виконав старостинський наказ дуже радо. Прикликаний кат швидко справився. Коли Чаплінський докладав про те старості, то він, нічого не кажучи, покивав йому пальцем.

Трудніша справа була з Оржеховським. Такий авантюрист може на все зважитися. Шукали його довго. Аж на третій день явився.

Вашмосць виробляєш в місті несотворенні речі. Захоплюєш жінок та дівчат на сваволю, посилаєш гультяїв нападати на спокійних міщан... це злочин, гарШэ [егпіпае а вашмость хіба не знаєш, яка за це кара?

Це неправда,— крикнув Оржеховський.— Ніякого насильства не було. Ті, що до мене приходили, приходили добровільно. Свідчить про це моя служба. А що вони потім інакше говорили, то звісна річ, що кожна бялоглова так говорить, коли її прогнати з хати.

А нічний напад на Серпанка?

Нема на те свідків, котрі би мені до очей сказали, що я тих гультяїв туди посилав. Гультяї хотіли або ограбити Серпанку, або забрати його дівчину й продати татарам. Має бути дуже гарна бестійка...

Так зізнавали гультяї, як я їх переслухував, і це записано в протоколах...

Але до очей повинні мені це сказати. Я хочу їх бачити, чи посміють... То, що вони говорили не в суді, не було конфронтації, це неважне. Шкода, що Чаплінський так з ними поспішився... А може, йому було треба того більше, як мені..._

Тепер побачив староста, що не на страшка натрапив. Але хотів того авантюриста чимшвидше з міста позбутися...

Найліпше, вашмосць, зробиш, коли звідсіля перенесешся до іншого гарнізону... Тут вже занадто на тебе ремствують... _

Я того не зроблю. Стою під приказами його милості пана коронного гетьмана Потоцького. Я поставлений комендантом тутешнього кварцяного війська і тільки на приказ пана, гетьмана уступлю...

1 Иаріиз Гетіпае (лат.) — викрадування жінок.

Оржеховський знав, що староста Конецпольський з гетьманом Потоцьким не любляться і староста до гетьмана не піде жалітися, а коли б і пішов, то той навмисне йому цього не зробить. Потоцький хоч вже й старий, а любить ще з молодицями погуляти.

Оржеховський сердечно сміявся, як вийшов від старости. От утер носа магнатові і легенько вибрехався з халепи.

Чаплінський дораджував теж Оржеховському, щоб пішов собі геть, щоб з старостою не задирався, бо то магнат і поставить на своїм, як захоче, а він дуже завзятий. Чаплінському хотілось теж по послідній афері, позбутися того авантюриста.

— Ти дурень,— відказав ротмістр Чаплінському.— Як довго Потоцький з Конецпольським жруться, так довго мені твій староста нічого не зробить.

Буцімто все втихло, але причина нападу на Серпанків та й її справник були усім відомі. Міщани ррззвірились на Оржеховського тим більше, що й староста не міг йому нічого зробити. Серпанки, хоч щасливо відбили напад, не почували себе безпечними. Це могло ще повторитися, коли найменше того сподіватимуться. Те саме говорив і Онацький і радив Катрусю де-небудь сховати, поки чорти того клятого ротмістра не заберуть з міста.

Серпанки вирішили вивезти Катрусю до Києва, до якого жіночого монастиря потай усіх і там її сховати. Старий Серпанка з сином повезли її серед плачу матері й самої Катрусі.

А Оржеховський, хоч йому доповідали, що міщани йому погрожують, не робив собі з того нічого і продовжував свою сваволю далі. Одного разу зайшов у переулок, де жила гарна молодиця, зайшов в хату і почав її напасту-вати. Вона наробила крику. Збіглися міщани і вбили його колами, мов собаку...

Довідались про це кварцяні і шукали помсти за свого командира. Стали до міщан стріляти. Зчинилась баталія на вулицях. Конецпольський послав свою прибічну коруг-ву і кварцяних роззброїли. Староста затирав руки, що так легко позбувся ненависного ротмістра, і післав про те реляцію не до свого ворога, гетьмана, а просто до Варшави...

Корнієнка не було на ярмарці в Бужині, як ув'язнили Хмельницького. Довідався про це від козака, що водив коня на ярмарок. І Степан кудись пропав. Корнієнко оставсь ні в сих ні в тих, не знав, куди дітись, і вернувсь до Чигирина.

Горпина прийняла Корнієнка з плачем. Вона знала, що Богданові притрапилось.

— Ой! Кари на них, пекельної кари, на тих панів-нелюдів...

Від Горпини довідався Олексій, що в Серпанків сталося і що Катрусі в Чигирині вже немає.

Зайшов до Серпанків, де його привітали, мов рідного.

Про те, щоб Катрусю тепер можна привезти додому, ще не говорилося. Всі ще боялися помсти кварцяних.

І знову розпочалось безділля для Корнієнка. Сидів у няні Горпини та заходив до знайомих, найбільше до Серпанків, куди його тягло поглянуть на ті— місця, де пережив найкращі дні свого життя. І бандури не було, бо її оставив на Січі, виїжджаючи з Хмельницьким до Варшави. Вінхзнав, що Хмельницький втік, непокоївся тим, що не знав, чи повелося йому перебратись поміж ворогів на Січ.

XII

"Я СТАРИЙ СІЧОВИЙ ТОВАРИШ"

Коронний гетьман Потоцький такий був певний, що Хмельницького піймають, що, видавши накази до усіх станиць і до старших реєстрових козаків, поїхав сам до Бродів порадитися із своїми однодумцями-магнатами, що зробити з цим бунтарем. Для всякої певності післав наказу й на Січ Запорозьку, щоби там бунтаря Хмельницького, як тільки з'явиться, піймали і в кайданах йому віддали або його голову привезли.

А тим часом Хмельницький зі своїми двома вірними товаришами мандрував на Січ. Оминали села і містечка, щоб на якого знайомого чорта не наскочити. Марко Голод показав себе неабияким вожатим. Знав околицю, начеб свою хату. Знав кудою їхати, щоб і своїх знайомих не стрінути. За харчами посилали Степана, а ночували, де припало: в лісі, в байраку або й серед степу широкого.

І так їм таланило, що лише раз наскочили на польську стежу. Сховались в траві, коні полягали, а стежа переїхала та й їх не помітила.

Настала осінь, похолодало добре. Треба було кожухів. Степан купував по одному в містечках.

Нарешті прибули на Січ. 11 грудня 1647 р. Хмельницький зайшов до кошового і тут довідався, що гетьманський наказ на його арештовання його випередив.

Гонять за мною, мов за скаженою собакою,— говорив з жалем,— та, бодай, тут ляцька рука мене не досягне... 1

Ти помиляєшся, Богдане,— говорив сумно кошовий.— І тут для тебе небезпечно.