У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

Авторка намалювала дивну картину, як під небом серед поля продавалися різні Долі. Одні покупці купували Долю за малий гріш, а дехто й за мільйони. Долі самі набивались покупцям, але одна відвернулась від авторки:

— Ти, все одно, не купиш мене, — сказала вона неохоче.

— А може, візьму?

— Ти собі затям, — сказала вона суворо, —

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

— То хто ж ти така? Яке твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

— Поезія — рідна сестра моя.

А правда людська — наша мати. І я її прийняла, як закон. І диво велике сталось: минула ніч. Кінчився сон.

А Доля мені осталась. Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці.

Справді багатомовний і оригінальний твір, ніяк не співзвучний з обставинами, в яких авторка живе.

Глибоко психологічний вірш Гуде вогонь — веселий сатана забарвлений тонким ліризмом, що розкриває душу чи тимчасовий настрій, втечу в самотність самої авторки:

Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу. І віднайшла — гірку печаль світань. І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес. Читаю ніч, немовби чорну книгу. Якщо кохаєш, — знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу ...

В іншій поезії авторка закликає не боятися труднощів у житті, а йти назустріч труднощам, загартовуватися:

Не уникай в путі круговороту, — Хай руки загартуються твої, Бо доведеться плавати і проти, І впоперек стрімкої течії ...

А попадеш у смугу теплих течій, Коли душа розніжиться без меж — Ослабнуть руки і отерпнуть плечі, І вже навряд, чи далі попливеш.

Зануриш серце у блаженну втому. Запрагнеш тільки затишку ... О, ні! Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині.

Цей заклик не задовольнятися животінням говорить сам за себе. До кращих поезій того періоду належать і такі, як Естафети, Храми, Чумацький віз, які часом ніяк не співзвучні з урядовим напрямком соцреалізму. Особливо в поезії Храми авторка ніби наперекір стихії й обставинам, коли йде нищення церков, малює постать відданого будівника храмів. Але, щоб написати такий твір, треба було добре вивчити справу стародавньої техніки, термінологію та всі деталі будівництва храмів чи церков. Тут самий стиль і підбір лексики, архаїзми майстерно оздоблюють рядки цієї чудової поезії: возводив, боговгодний, не во злобі, труждався, воїтель, шеляга, на воз-лоб'ї, непогрішимо, паперті, лик, амфори, бамбиляли, шпіаль-тер тощо. Ось початкові 8 рядків характерні для всієї поезії:

Мій дід Михайло був храмостроїтель, Возводив храми, себто цілий вік. Він був чернець, з дияволом воїтель, Печерник, боговгодний чоловік.

Він був самітник. Дуже був суворий. Між Богом — чортом душу не двоїв. І досі поминають у соборах — Храмостроїтель Михаїл.

Поруч таких глибоких і мудрих поезій є в Ліни Костенко ціла низка поезій суто ліричних, повних ніжности, кохання, краси природи, хвилин своєрідного настрою. Характерним для них буде вірш — В пустелі сизих вечорів:

В пустелі сизих вечорів,

в полях безмежних проти неба

о, скільки слів

і скільки снів

мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,

де живеш,

кого милуєш і голубиш. А знаю — ти чекаєш теж, тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє. Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця пізнає прикмети батьківського краю ...

Та всі ці здобутки, зіадані вище, написані під час десятирічної відлиги, до бойкоту й нового натиску, подібного до натиску сталінських часів. Минали роки, і тільки один раз Літературна Україна осмілилась надрукувати добірку поезій Ліни Костенко. Га й це, мабуть, треба завдячувати Маргариті Ма-линовській, яка була тоді редактором відділу поезій в цьому видавництві. Але й ця сміливість не минулась їй безкарно: вона скоро стратила цю посаду.

Ішли роки посиленого натиску. Протягом того періоду було сконфісковано дві збірки поезій Ліни Костенко. Одна з них уже була надрукована, тільки не встигла потрапити на полиці книгарень. І от уже в 1977 році, мабуть, під впливом того, що багато поезій Ліни Костенко перекладено й видано збірками в сателітних країнах, а в Польщі один її вірш був покладений на музику й став народньою піснею, у в-ві Радянський письменник неочікувано виходить збірка її нових поезій Над берегами вічної ріки, що має 158 сторінок. Сама назва говорить, що це не пропаґандивні вірші, а такі, що можуть жити вічно, як ріка.

Серед поезій цієї 4-ої книжки нашої авторки чимало рядків присвячено й сучасним темам, зокрема про недавню війну, про сум матерів за синами, що не повернулися з поля бою, філософія буття, трохи інтимної лірики. Вражає своїм змістом, образністю й простотою вже самий перший вірш:

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава, стояли в сивих кратерах сади. І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний. Вогненна ніч присвічувала дню. І той окопчик — як підводний човен у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком — кривавий світ, обвуглена зоря! А я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря ...

Ліна Костенко в 1961 р.

Це тільки уривок того вражаючого твору, який так яскраво малює картину війни й долі дітей. Цю збірку після багатьох років мовчанки й бойкоту преса згадала позитивною рецензією. Так поволі пробивалась дорога до видавництва для талановитої поетеси. До цього треба згадати, що по цей бік греблі теж дуже часто друкувались її поезії, брали їх до збірок, деклямували на різних концертах, святах, а видавництво Смолоскип у 1969 році зібрало все досі друковане Ліни Костенко й видало великим збірником Поезії, що має 350 стор.

Та ось навесні 1980 року Київ та літературні кола сколихнула чудова новина: вийшов з друку історичний віршований роман Ліни Костенко Маруся Чурай. Після появи віршованого роману Максима Рильського Марина (1933), досі, здається, не було такого значного змістом і майстерністю віршованого роману. Сама назва говорить, що це твір про напівлегендарну піснярку, що жила за часів Богдана Хмельницького. її авторству приписують 16 пісень, які стали народніми. Народилась Маруся Чурай нібито в Полтаві десь в 1628-му році, дочка сотника Гордія Чурая, що загинув у боротьбі проти поляків. Най-відоміші її пісні, — це Ой, не ходи, Грицю ... та Засвистали козаченьки. З її піснями козаки вирушали в похід проти ворогів, що нападали на Україну. Відомо також, що пісня Ой, не ходи, Грицю була перекладена свого часу польською, німецькою, й французькою мовами.

Аналізуючи й оцінюючи цей твір, слід сказати, що багато легше писати його на тему, якої ще не використали інші автори. А Ліна Костенко взяла для твору тему відомої пісні, про що відтоді написано не менше 100 творів. Літературознавець Павло Филипович написав ґрунтовну працю про твір Ольги Кобилянської У неділю рано зілля копала, згадавши при цьому всіх авторів, що використали цю пісню як тему зради.* З того бачимо, що від 1805-го року, коли вперше в збірниках на-родньої творчости появилась пісня Ой, не ходи, Грицю, протя-тягом 175 років ця тема обійшла безліч творів. І хоч ця тема зради відома в світовій літературі від появи відомого лицарського роману Трістан та Ізольда, ім'я автора якого навіть не збереглося, тема української пісні набула ще більшої популярности.

Отже, крім того, що цю пісню було надруковано безліч разів у різних збірниках, навіть в Росії протягом 5-ох років надрукували 7 разів, на цю тему були створені нові пісні, поеми, оповідання, повісті, романи, драми і не тільки в Україні, айв Польщі та Росії різними мовами. Згадаємо хоч головніші.

У 1827-му році надрукував згадку про Марусю Чурай петербурзький журнал Вестник Европы. Тарас Шевченко згадує не раз Гриця в Кобзарі. Для Марка Вовчка та Мих. Драгома-нова ця пісня була улюбленою. У Польщі на цю тему появилося кілька пісень, як Ганця отруїла Яся.

У 1839-му році рос. письменник кн. О. Шаховской надрукував драму Маруся. Малороссійская Сафо**, згадуючи, що пісня Марусі Чурай Засвистали козаченьки була улюбленою піснею Богдана Хмельницького. Видатний польський поет ІО. Словацький у 1831 р. писав до матері з Парижу, що тамтешньому жіноцтву подобається українська пісня про Гриця.

У 1877 році російський журнал Пчела друкує біографічний нарис А. Шкляревського Маруся. Малороссійская певунья, а кн. Голіцин у 1889 році містить розвідку про Марусю Чурай в Бібліографічному словнику рос. письменників. Тоді ж драматург Бораковський написав драму Маруся Чурай — українська піснетворка. І так трохи не щороку з'являвся про Марусю Чурай новий т,вір.

Та найґрунтовнішими досі на цю тему були: драма В. Са-мійленка Маруся Чураївна 1894 р., повість О. Кобилянської У неділю рано зілля копала (1908) та переробка з іншого твору М. Старицького Ой, не ходи, Грицю.

Здається, останньою спробою була п'єса І. Сенченка, який у 1923-му році переробив драму Старицького на радянський лад, де дійовими особами були комуністи, незаможники й середняк.

І ось після 57 років мовчанки про Марусю Чурай з являється талановита рука нашої сміливої поетеси Ліни Костенко, яка написала цілий віршований роман на 190 сторінок, що має близько 5 тисяч рядків. У своєму творі авторка намалювала нове тло. багато цікавих ситуацій, хвилюючі напружені сцени на історичному тлі боротьби неспокійної доби Богдана Хмельницького. Бачимо, що авторка в час облоги не сиділа склавши руки, а творила. Ще 5 років тому було відомо про цей твір. Роман у Києві розхапали за три дні, в Торонто 250 примірників — за два тижні. А видали його 8000 прим., тоді, як пропагандивні твори друкують по 60 — 100 тисяч.

Роман починається відразу подією, що сколихнула всю Полтаву: з несподіваної смерти хорунжого Гриця Бобренка, якого нібито отруїла Маруся Чурай. її заарештували, і вже вона на лаві підсудних. У творі бачимо кілька історичних постатей, як полтавський полковник Пушкар, генеральний писар Іван Виговський, який по смерті Богдана Хмельницького став гетьманом, та сам Б. Хмельницький.

Всім було відомо, що Маруся Чурай дуже любила Грицька Бобренка. Він теж збирався одружитися з нею, а потім заручився з Галею Вишняківною, багатшою і теж красивою, як і Маруся.