У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

Качуровський рано, ще бувши студентом, але більше займався літературознавством. Друкувати поезії почав лише в 1946-му році і відразу ж мав успіх: на конкурсі в Зальцбурзі дістав премію за перше своє оповідання. А в 1948-му році виходить уже його перша збірка поезій "Над світлим джерелом".

Ігор Качуровський у 1949 році

Того ж року їхня родина виїхала до Арґентіни, де "вірші й поети нікому непотрібні". Хоч, правда, один таборовий "діяч" теж казав йому, що "Україна не потребує поетів"! В Арґентіні вони оселились в найубогішому передмісті Буенос-Айресу, де доми з бляхи, повітря затруєне смородом різниць, а небо застелене чорною хмарою диму з електрівні. Минуло 20 років тяжкої праці звичайним робітником портової залізниці. Доводилося йому бути вантажником на складі, асфальтувати вулиці під нестерпним, палючим сонцем і виконувати іншу тяжку працю.

Лише наприкінці 50-тих років він опановує еспанську мову, ставиш вільним слухачем Графотехнічного інституту (щось на зразок школи письменників). Останнім часом він прихоцис з праці, скидав комбінезон і йшов сам до університету чигати лекції для студентів. Але це давало лише підробіток, а не заробіток.

В ті роки, переважно суботніми вечорами, він написав поему "Село", кишенькову монографію "Новеля як жанр", повість 3а.іізний куркуль", другу книжку поезій "В далекій іаиапі" (1956), опрацював капітальну монографію "Строфіка", дві чудові КНИЖКИ прози — "Шлях невідомого" і "Дім над кручею", потім дві талановиті збірки лірики — "Надвечір'я" і "Пісня про білий парус", до якої ввійшли й переклади з еспанської та інших мов.

Після падіння другої диктатури Перона, матеріяльні умови в Аргентіні покращали, і він з батьками купив за містом шмат землі, де вони побудували дім.

Довший час Ігор Качуровський був відірваний від літературного життя, не мав ширших зв'язків з українськими письменниками, що жили по інших країнах. Лише пізніше налагодилося листування з поетом Михайлом Орестом, чия смерть V березні 1963-го року була для нього такою ж болючою, як і смерть матері того ж року.

Ще в Зальцбурзі Ігор Качуровський був знайомй з Юрієм Кленом, Дскією Гуменною, Петром Волиняком та Іваном Ко-шелівцем. В Аргентіні його в'язала дружба з скульптором Ко-стем Бульдином, Олексою Сацюком, Анатолем Галаном і з ар-гентінським журналістом Гейно Цернаском, що в минулому був улюбленим учнем Миколи Зерова. Живучи в Буенос-Айресі, Ігор Качуровський часто виступав з читанням своїх творів і з доповідями на літературні теми. У 1963-64 рр. викладав стару українську літературу (княжа доба) і старослов'янську мову на курсах славістики при Католицькому університеті, а в 1968 му році читав еспанською мовою курс російської літератури "пара градуадос" при університеті Спасителя.

Одружившись з Лідією, дочкою маляра Бориса Крюкова й акад. мачярки Ольги Гурської, переїхав до Мюнхену, ставши працювати в Радіо "Свобода".

У Мюнхені наш письменник і літературознавець захистив в УВУ дві дисертації: докторську на тему: "Давні слов'янські вірування і їх зв'язок з індо-іранськими релігіями та габіта-ційну (іспит на звання доцента) на тему "Основні функції літератури". Тепер щороку д-р І. Качуровський читає лекції в УВУ на літніх семестрах: "Напрямки української літератури", "Українська література між двома війнами", "Віршознавство" й "Основи аналізи мовних форм" (стилістика).

Його літературні й наукові праці високо оцінили такі видатні фахівці, як Волод. Державин, Микола Глобенко, Лев Ребет, Микола Неврлі (чеський україніст), Гейно Пернаск,

Емануїл Райс, Тетяна Фесенко (рос. філолог), Анатоль Куз-нецов, Наум Коржавин, Ігнатій Шенфельд, Юрій Терапіано, Борис Філіпов, Олексапдер Варді та ін. Найкращі переклади нашого поста чужими мовами здійснили — Лідія Алєксєєва (російською) і Ватсон Кірконелл (англійською).

Заслужену й авторитетну оцінку як літературного радіокоментатора Ігор Качуровський дістав від українця — поета Миколи Руденка. У листі, з дня 17. 12. 1975 р., він писав:

"Дорогий Ігоре! ... Я глибоко шаную Ваш труд. Бачу: Ви цілком вільно орієнтуєтесь у світовій літературі й філософи. Широко, повно, безкомпромісно, Ваші судження не просто влучні— вони позначені справді високою культурою, добрим смаком і, щиро кажучи, не аби-яким талантом. Радий, що Ви, так само, як і я, високо цінуєте Плужника і Л. Перво-майського. З останнім упродовж ЗО років ми були дуже близькими друзями" ...

Жанри творчости Ігоря Качуровського не обмежуються згаданими вище: він і автор дитячої казки-поеми "Пан Коць-кий" (до ілюстрацій Бориса Крюкова), яка ще чекає свого видавця, до його жанрових здобутків належить і так звана "готична новел я" та низка інших праць.

Значним кроком вперед у прозовій творчості Качуровського стали його прецікаві повісті, зокрема "Шлях невідомого" та "Дім над кручею". Про перший з них відомий теоретик літератури проф. В. Державин ще в Німеччині писав: "Шлях невідомого" — найцікавіший твір за останні 10 років. В самій Австралії, як довідуємось, нього твору було продано близько 800 примірників. Подібний успіх мала й повість "Дім над кручею". Це захоплюючі сторінки долі молодої людини у вирі Другої світової війни, коли ту людину бачимо і на становищі дезертира, що ховається від мобілізації до червоної армії, потім в ролі червоноармійця, зрештою, вона потрапляє в німецький полон, тікає звідти, блукає лісами в напрямку рідної землі, хапають її червоні партизани, тікає знову і останньою хвилюючою сценою змальовано, як її майже непритомну привозять до рідної хати. Це короткий сюжет "Шляху невідомого". З не меншою цікавістю читається і "Дім над кручею", де показана подальша доля героїв твору. До речі, "Шлях невідомого" переклав англ. мовою й видав Юрій Ткач в Австралії. Коментатор радіовисильні з Мельборну відзначав появу нього цікавого твору англійською мовою. Він казав: ... "Ми мусимо радіти, шо маємо доступ до цього гарного українського письменника ... Відмінні оповідання, відмінна книжка, що її переклав молодий новий австралієць, приносить нам відомості про іншу культуру, іншу країну"... До речі, радіокоментатор сам знаний австралійський письменник. Були добрі відгуки і в австралійських поважних часописах. У щоденникові "•ТЧ> Атіятгаїіап" рецензентка Марґарета Сміт помістила огляд на англійський переклад "Шляху невідомого" ("Because deserters are immortal"), підкреслюючи, що "цей твір в деяких відношеннях можна порівняти з творами російських клясиків". Також зазначає, що в книжці змальована жорстокість як радянської влади під час останньої війни, так і німецької та показано нещасливу долю цивільного населення. Окремо репортерка етнічного радіо з Сіднею, зацікавившись цим твором, мала інтерв'ю з його перекладачем, Юрієм Ткачем.

V 1967-му році автор видав в Мюнхені, накладом Інституту Літератури ім. Михайла Ореста, солідну працю "Строфіка", що є першою і найгруш овнішою працею з теорії літератури, зокрема в українській віршознавчій літературі — монографія про строфу, про всі форми віршування. Це видання стало великим здобутком нашого літературознавства, чого ще не видано і в Україні.

Ґрунтовним підсумком поетичної творчости І. Качуровського став вихід з друку згаданої великої збірки оригіаль-них поезій та перекладів "Пісня про білий парус". Сюди увійшли поезії збірки "Надвечір'я" (1957-1967), "Пісня про білий парус" (1967-1971) та переклади з німецької, еспанської, російської, латинської, польської та взагалі поетів латинської Америки, що мали назви "Мереживо лун" (1957-1970) і "Золота галузка" (з еспанської мови) — (1950-1970).

Що ж властиве для поетичної творчости Ігоря Качуровського? Поперше, треба підкреслити, що його поезії формою ніби є продовженням або близькі до творчости наших славних неоклясиків: скрізь бачимо чіткість і ясність думки, відточеність форми, оригінальну образність його поезій, але нову тематику.

Ніби протиставляючи жорстокості, що часто бачимо серед людського життя, у поезії "До нас забіг чужий собака" автор показує, як цей "бездомний волоцюга", в той час, як інші пси "з гавкотом кружляли оддалік", байдуже розлігся на подвір'ї і, коли до нього наблизилось, шкутильгаючи, нещасне щеня, якому щур недавно видер око, привітно лизнув його, обняв лапою й вилизував йому рану. І автор робить резюме: "І я подумав: що, якби людині собачу душу".

У тваринах, зокрема в псах, поет бачить незрівняну вірність у ставленні до людини. У поезії "Пісня про вірність" знову автор малює, як в далеч відпливає корабель, а пес помилково лишився на пристані. Тим часом у пресі з'являється вістка, що корабель затонув у дорозі, але коли до пристані прибувають інші кораблі, то пес щоразу підбігає, обнюхує східці, чекаючи свого корабля.

Велика спостережливість й аналіза життьових явищ також властиві поетові в поезії "Як час іде". Тут І. Качуровський фіксує швидкий біг часу на дівчинці:

Як час іде ...Я знав колись дівча, Яке з книжками бігало до школи І ще не знало, що воно вже-панна, І мишачими хвостиками коси Наївно коливались за плечима.

Пізніше поет побачив уже фарбу на устах, а потім уже хтось проводив її додому, поклавши руку на її шию. А згодом побачив ту ж недавню дівчинку, за якою тепер бігло, підстрибуючи, таке ж дівча, як вона була колись сама. Бачив, як пізніше в неї поблякли очі, з'явилась сивина. І закінчує словами:

Як час іде ... Але чого ж мені

Усе здається, ніби я — той самий?

Майстерно відтворив поет і життя бджіл, як вони працюють, як занедбані поволі гинуть, втративши навіть матку, але до останнього моменту працюють невтомно, виконуючи свій святий обов'язок, навіть і перед лицем смерти.

Як теоретик і знавець віршописання, автор і сам володіє й користується багатьма тими формами, від звичайної поезії клясичноі чотирирядкової форми, до сонета, терцин, верлібру. Чимало зустрічаємо і життьових малюнків, вкладених у мі-ніятюри:

Розсипали отруту для щурів, Та власну смерть по зернятку збирає Не хижий щур, лише безжурна зграя Невинних, чистих серцем голубів.

Треба підкреслити, що майже вся творчість Ігоря Качу-ровського пойнята легким смутком, невдоволеним життям, жалем за молодістю; особливо це помітно в поезіях на романтичні теми:

Пізніх вулиць тривожний сон.