Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Твій дідуньо знав лік од усякої болещі — що худобина, що людина; стежка аж біла од витопту до крайньої з-перед лісу хатини на хутірці; а чума вкралася, то він рік потому причинний ходив, та прощення просив у живих, та все показував на ті хати, де ні їдна душа не померла, бо ті хрести крали на цвинтарі та палили, а тим вугльом призьби собі обциркльо-вували, та й так живі осталися. Руки здойме скраю села, чутно аж з-під лісу до шляху, — потомечки, каже, буде таких о много, що не тіки хрестами ратуватися будуть, а й мертвих викопуватимуть для ліку. Твій дідуньо стукав у кожде яке не є вікно та допитувався живих, та вимолював собі право на смерть, то пів права він собі випрохав, а ще пів права нігде не знаходив, — бо поратовані од усякої хорості поперед тим не були поратовані вже од цієї хвороби; бо він ліку не склав на скіко тамечки поратованих опередьраньш та скіко непоратованих типір; то він плутав хатами, селами, де те місце злочину, неназиване аніяк, аніким, анічим, а знаходив місце впісля злочину, а місце йому не значилося місцем смерті, а ще всі болещі та мертві не були поховані та забуті, то він мусив так перебути, а де в ярку чи долині заскочить кого живих, то такою голою бідою вигулькував: їхали чоловік та жінка на ярмарок якоїсь госені, бачать, з долини біжить якесь, кричить чекайте; вони поставали та й бачать, якесь голе, питає їх, куди їдуть, — на ярмарок, що везете, —

пацятко, — питає, що вони думають за ту пацю взяти, — а ми знаємо, що, — аби заправили, каже, стіки й стіки, а як вам будуть давати, то щоб брали, а більш не брали, й аби мені що купили; приїхали вони до міста, прийшов купець, стіки взяли, а жінка питає, що ж ми тому голому купимо, — блюзку та ) й штани! — купили, що нарадили; приїжджають в ту саму долину, бачать, біжить голий; каже, що взяли, — та те, що ви казали, — а що мені купили, — блюзку та й штани, — е, каже, я того не хочу; каже, ще цей місяць — так той голий каже — така буде талапавка, а потому буде мороз, потому як возьме, то буде тримати, то будуть люди мерти, я так мушу ходити! — та й побігло в долину назад. А ти в тих бабів дошуковуєшся розуму, а вони поза розум вийшли та й хтять такого світу, що й не знати такого світу; а ти в цих молодиць визируєш втіхи якої, а гинші молодиці навідують тебе в сні; шукаєш бідного та нечвидного, а їх в помку не знати; тобі тра злодія, а вже усі злодії; тобі татові речі в науку, а вже ж мудрість розтеклася, як слина по воді; добренний світ — де не стань, що не возьми, — вішніх мерців ряднами тягати, а Божого мерлеця на поратунок свій визируй, — отаковилося безчасся, — коли гине більше, аніж з Божої потреби, захланюється святість помирального ритуалу, коли покинутому колоскові назначено стати прокляттям, а не рибою й хлібом, і страчається смак до їжі; коли — нема знаття, що багато, що мало, що темне, а що видне, що холодне, що тепле; коли — сам космос пригортається до загноб-леної людини і з-усиль дарує часину для сінокосу; коли — кротові нори, цього демона розбурханих стихій, зрешечують землю, аж вглибаєш по коліна; коли — людські свари постають на божевільне волання; коли —

25(12) травня дощ гарний 26(13) травня дощ з ночі

27(14) травня Домаха померла дощ ввечері холодно і вітер 28(15) травня чотири тижні минуло після Пасхи

29(16) травня день народження Миколи Домаху хоронили 3(21) червня Настя А. Крушинська померла ввечері 4(22) червня Настю хоронили п'ять тижнів минуло посту 8(26) червня Вознесіння 12(30) червня ... пішов до Червоної Армії і Петров 13(31) червня дощ короткочасний 18(5) червня зранку похмуро Трійця дощ 22(9) червня дощ 23(10) червня вітер 25(12) червня Поштаренко Івана Фе... зарізали ввечері 26(13) червня гарячий

27(14) червня Івана хоронили 29(16) червня гарячий день 6(23) липня дощ великий

12(29) липня Петра Павла

31(18) липня радіо... 1(19) серпня Крипач... коров... 3(21) серпня помер ввечері Швець 4(22) серпня Швець Василь помер

споночіле небо нуртує перебраними од людського життя походами постатей, пристрастей, вбивань і поновлень; коли — спотворене почуття виплоджує небачених гомункулусів, а їм кортить зодягнутися у давні строї; коли — думка плазує задавненою хіттю польоту, а пісня мертвіє, ще й не .зачавшись; коли — вікові чужинецькі напливи не встигають перетруїтися, а вже час нового нашестя й нових паплюжень, — що ж зилишається Богові, що кесарю, а що людині? Либонь, Господь навіки благословив цей материк яко найдовершеніше своє сотворіння і почувається невгавно молодим — у гніві, любові, милостивості; кесареві пробачено навіки — володіти нічим і щезати внікуди; людині ж пробувати в безчассі; світ, що вона його тямила у єднанності Бога, душі, квітки, пташини, що не узурпувала жадним помислом, жадною аналізою, а лишень благословляла щодень, світ, що його не гартувала на завойовність, ані не плекала на охоронну поміркованість, здужувався на відокремленість і демонічний схов, — Господь з острахом приглядається до такої людини, кесарі божеволіють на безвладді, не лишаючи кесарятам ані влади, ні статків, кожен прийде уперше і стане останнім. Чи ж, може не всі Господні заповіді сповнялися щиро, чи, либонь, сповнялися задовго до їх оголошення, існували, і стався збаламут за писемним чином, — однаково щирі у вірі й безбожництві, віра пішла углиб душі, а безбожництво вистановилося на державницький кін; віруючі й невіруючі беруть облогою церкви, мудрі, накладаючи триперстя, плюються під ноги; проживши в безбожництві, зачали будувати церкви, та нижчі од кам'яниць своїх, — Господь регоче, аж за боки хапається: дарую вам ласку віри, злочинцям недоторканність, злодіям новий промисел, сиротам вокзали, розумним уседозволеність, розмножайтеся, вам-бо Судного дня не знати; нема серед вас винуватих, бо не складено міри винуватості, позовів більше, аніж судів, свідки німі, а ще більше їх у землі, та то все мої, душі не годен порахувати — заповнено храми небесні, а храми земні сповняються ґвалтом; ви сотворили нове буття, — живіть понад світ! Що ж то за дивовижа, цей материк, — янголи з побитими пеплосами сліпають асфальтами з нікуди в нікуди — тут земля обітованних проклять; осінь для ангола — тисячоліття безчасся; дім на бункері так і незмога звести — додому нема вороття; з немочі, заозоривши безмеж світу, приповзаємо до материної домівки, — додому завжди є й буде вороття; зчуманілі поети карна-валізують на державницькому карнавалі — за маскою Гамлета не добачити майбутнього диктатора; але й бункер стає домівкою

посеред царственных снігів, і його буде закидано гранатами; але й домівка стає пеклом — де осердя тепла розвіяно по закутках; недавні мученики постають на блазнів, героїв майбутніх романів, — карнавал потребує маски; поговорімо, Господе, ще є час серед цього безчасся! Ще ж — бусли, ці древні хазяїни, обживають свої, та не людські, царини, ще не загноблена людина, тримаючи в сіточці хлібинку, вдатна радіти з раптового інею на деревах — бачилося таке півстоліт тому! — ще птиця, худоба, дерева не вповні скорилися новій людиноподобі, ще ронять сльози за давніми хазяями, ще знайдемо таких ізгоїв природи, такі покинуті й занапащені закутки, що наганяють страх на перехожих, — їм ще довго жити пам'яттю про давніших хазяїнів, та вони сумовито вмирають; ландшафт цієї необійманної імперії, цього материка, який годі пізнати, вибурхує настрахи, невпокорено очікує картоплиною, вівсом, пшеницею, порами року перепобудови людського єства, аби зажити укупі та приязні. О часе безчасся, ким і кого ошукано — деревом плід, небо землею, заміром чин, словом папір, думку спричиненою пристрастю, долю історією, піснею слово, — а не їли ми трави Господні, а не ховалися від подібних до себе в щілини й нори, а не подавали нам кал на скибці — то ви ще й їсти хочете! — а не вели нас на допити курійки, аби, спочивши по трудах пекельних, вчиняти наймичкам своїм дебілів, аби вони жили межи нас з тавром прокляття та не знали гріхів предківських, за що їх покарано; а не течуть у наших хребтах замість живної магми брудні води чорнобильські, а не збирає гроші учена жінва голомозим діткам на перуки, — довічна гуманність без краплі сльози! — а не вини-

5(23) серпня хоронили Швеця Василя

6(24) серпня Катя руб вийшла заміж 12(30) серпня дощик маленький Люди Мешениної весілля 13(31) серпня дощ 14(1) серпня Маковея квіти святять 20(7) серпня картонку віддала 28(15) серпня перша Пречиста

29(16) серпня Валя поїхала 2(20) вересня Олександра Івановича день народження Куриченка свата перший день на кукурудзу 14(1) вересня Семена 21(8) вересня друга Пречиста день народження Інни 24(11) вересня дощ вранці йшов 25(12) вересня помер Льова Хрипко ввечері 26(13) вересня дощ день народження Віталія Коз... 9(26) жовтня до обіду дощ 14(1) жовтня Покрова сонячно і хмари наближаються 19(6) жовтня дощ 20(7) жовтня на кукурудзі не була 21(8) жовтня не була на кукурудзі 4(21) листопада Казанська 7(24) листопада похмуро 18(5) листопада померла баба Юрчиха

щене чоловіцтво золоте войнами, голодом, наклепом, аби їхніх жінок та дочок було забрано у ясир своїми ж татарами, — не вродитися тому Сіркові, що рубатиме впень безневинне яничарство; ми покрили гріхи предків наших, винуватих і невинуватих, ми дійшли звиш-Божого милосердя, — о, великий народе, націє упередодень небуття, Вавілоне без вежі, мільйони вавілонів у мільйонних душах! Та ще — радіє дитинка гостинцеві бабиному і примовляє "ти моє сонечко"; великомученик горожанський перепиняє і зізнається у політичній немочі, — хотів злагоди, хліба, миру, продали Україну; милують добрі демони сплячу людину, відволоджуючи у лихих, карб на чолі — познака нічного змагу, виборено бодай хвилю од навали безчасся; запрацьована людина зводить очі на потаємне цокання у небесах, — Господе, ти вже вознісся? милуй мені і цей гріх; найдобірніший пасічник України дарує світові незнаний секрет медовухи, — пригостімося, Господе, звеселімося, Господе, заким є час! Бо — де ти бачив непитущого, бо — де такі корчми були, де такі паски з чужинецькими вензелями, де такі наймички, як на цій, своїй і чужій землі! Бо — не відаєш ти, що за відомста чекає на тих, які винуваті вже тим, що невинуваті, — чи вселенським насланням, чи власною дурістю, а чи жінкою у новій подобі, що відомщає занапащеному чоловіцтву то затятою лютістю, то витонченою фемінністю, то видзігорністю на всі боки планети — всякому смакує екзотична українка; перейдено стонадцять революцій, і все революція, і по сей день революція, — о, вдатний материк для революцій і анатомувань, та іще жодної не було своєї, аби світ струсити та постати на нове буття, — а чи то замало жертв, а чи забагато, промов, Господе! Як ми ревні у вірі, доконуючи муки Христові щодень, щостоліття, то й до всього охочі, ми всякі, ми ще ого яке сотворимо буття; привчені до завойовництва під чужою ідеєю, ми не зазнали часу завоювання внутрішнього; ми поверталися переможцями, аби в неславі доорювати свої лани, доношувати мундири, аби бодай догибати у рідній оселі, смак волі ми виповняли у зачаєнім нурті, душа спіралилася углиб землянок та не впокорювала високостей; ми в жаданні нових завойовників, що поведуть нас на інших пів-світу, аби повстати супроти усіх завойовників і зазнати нової переможної поразки, і вибухнути піснею, казкою, думою — на розгад всьому світові, на прихід нового Шевченка, що сльозою покриє свій сміх, що — знуртує нерозповите буття, але поєднає його розокремленість, що постала з пекельної вирви безчасся, — що то є за буття: найславетніші остерігалися

стати до нього впритул, аби воно не спопелило; іншому виїдало печінку у тридцять вісім; не давши перейти і тридцяти, задушило сухотами найбільшого провидцю; кидало в зашморг сорокадев'ятилітнього, до-катовує азійськими болячками наймолодших; вкидає безпечніших у карнавали — дивовижа така посеред спаплюженого нурту, — кожен тікає в пустелю задля молитви; мудрим дістаються чорнобильські пустки й руїни у спадок, — о, щедра державо, що заквашує трагічних Шевченків на божевільному оптимізмі — еміграцію врешті одшукано у цій державі в державі! — веселімося, Госпо-де; чоловіки нявкотять жіночими голосами, жінки приступають їдна до одної з новішої якоїсь охочості — чи то гряде погибель жінкою, народе, Шевченки живуть по втраченім образі матері, жахаючись приступити до прірви нових чуттів, — порятуйте жінку коли не^словом, то сльозою, яких тобі ще революцій, коли вся держава розпусний будинок, який тобі злодій, коли всі злодії, який тобі вбійник, як кожний ласий на кров; дітей запродано у державні прийми — катуй, виховуй, кидай на вбійні войни, — станете сиротами і в нової держави; не знайдете жінки серед кам'яних лабіринтів; тих запродано у солодке рабство опівнічними нашептами з екранів, мільйони згартовані на нове завойовництво і рушають на поклик світових песиголовців; доба безчасся, віки безчас-ся! А не зазнали ж ми всього, що й світові знати де там; а ще в того світу вчитися, а чому його научити, — як ми самі собі знали світ у розумі, у здогадуванні, та впускали стіки його, скіки він хтів і нас у собі мати, а це вже якийсь новий світ гримкоче та обступає машиною, продухтою небаченою, мольовидлом усякішнім, що тіки й дивися,

Комишовата похмуро і вітер холодний 19(6) листопада хоронили бабу вітер холодно похмуро 22(9) листопада перший сніг 3(20) грудня у Рошкової Наді весілля

13(30) грудня Андрія 17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Миколи

1968

1(19) січня туман

рано вдень похмуро

грязюка ноги не

витягнеш

4(22) січня сніг

хурделиця

7(25) січня Різдво

туман і похмуро і сніг

проліта тихо не

холодно

9(27) січня вітер і хурделиця мела і сонце було 10(28) січня мороз тихо і сонце 12(30) січня хурделиця вітер 14(1) січня сонячний мороз міцний вітер 15(2) січня сонячно цілий день тихо 16(3) січня сніг і дощ 18(5) січня тихо і сніг пролітає

19(6) січня Хрещення сонце і мороз 20(7) січня сонце мороз міцний 22(9) січня тихо мороз маленький після обід сніг 23(10) січня сонце і сніг розтає з дахів вода біжить 24(11) січня два роки Віктору Козиренкові

а нічого тако на подумання не лишається; от-то світ, ото-о світи — і це вони хочуть нас научати всьому свому та таку полегкість нам вдаровувати, чи думають щось і тут мати на поживу, — добереш ти тями, як тут горішнє й долішнє упереміш, то зачепи його туто все що не є, та як гахне, як вчепить смолою, як запов'є смородом, — іди, світе, навчай, та щось будеш мати, або й тобі тут капець, як уздриш свої вхідчини та не дозриш виходин, як упізнаєш слово з первісного гуку, — хто ж кого опізнає та перший надобридень признається; тут ще стіко всякого таємного, ще стоїть за дверима, ще планетою такою літає, що не знати й тих літунів, а одно скажеш планета така, ще підсиплять тобі шкурупайок укупі з золою на зурочість худоби; ще заплаче дитинка — крашанку розбито, невміло в маленькій руці подає, а старші то ті хитріші, кажуть, бий ти; щілко затискують крашанку старші й хитріші, ледь видко гострячка; дитинка щиро обидвома руцями буцає свею крашанкою — трісь, — старші не хочуть піддатися дитинці на втіху; сльозами зрошує розтріснуту крашанку, показує світові — що робити; хрещена їй крашанку подарувала, хрестиком обмережила, — маленьке яєчко, аж у руці дитинчиній ховається, носи з собою, де хочеш; а в старших дебелі крашанки, у цибулячому лушпинні виварені, в руку не вміщаються, — бий ще тим боком! несе дитинка до хрещеної — в одній руці лушпиння, у другій біле мяке яєчко; з'їж яєчко, каже хрещена, а лушпиння збережи, — я ж тобі дала першу крашанку; не подужала дитинчина крашанка чорної, на сушених ягодах чорної бузини фарбованої; збереже собі лушпиння з хрещениної крашанки, свяченої, — як нападе пропасниця чи на людину, а чи худобину, то ним підкурюватиме; втішає хрещена дитинку — забула вмитися з першою крашанкою, щоб гарнішою бути, ну та парубки ще ж не сватаються, хай на той рік; а хай потовче лушпиння, щоб аж був порошок, та й підсипатиме курям у корм, то нестимуться ого як! кортить дитинці таку крашанку дістати, аби була найгарніша, найміцніша, аби усі крашанки била на Великдень; сміється хрещена, не знає, як втішити згорьовану дитинку: то піди на гробки, а там таких крашанок, а таких писанок, аж в очах рясно! радіє дитинка — то за ту візьметься, то до тої кинеться, а все не вибере, а сором, бо бідніші дітки дивляться та дивуються, нащо то їй ще й кладовищенські крашанки; сміється й хрещений, береться втішити дитинку ще й не так: він їй виточить дерев'яну крашанку, а хрещена вималює, то буде їй навіки; у хрещеної такий пензлик є — паличка з бляшаною трубочкою, а в ній тонюсінький жмутик волосинок, — хай дитинка

бачить, то, може, й сама писанчаркою стане; не буде вона цею писанкою буцатися на Великдень, не хоче обдурювати навіть старших і хитріших; як сонечко зійде, вона біля воріт на пісочку соломинкою вимальовує все нові писанки, а мама йдуть на роботу, кажуть, ото ще мороки маєш; лише дідусь підхвалює: десь у горах далеко є нехрист, що прикутий до скелі важкими ланцюгами, і найстрашніша для нього звістка, що люди#ще пишуть писанки; він тоді впадає у безум, ущелина сповняється ревом, а ланцюги ще міцніше його стискують, — то як у людей добро та злагода, то й йому від того гірше стає; дитинка просить дідуся, аби накупив їй паперу і фарб, — вона малюватиме багацько писанок, так багацько, щоб на всенький світ їх вистачило; і щоб кожний камінець, кинутий лихими людьми, ставав писанкою; вона малюватиме й тепер, і завжди, на втіху діткам маленьким; вона малюватиме й ще більш, і коли людям горе яке буде, то зрошуватиме писанки сльозами, аби тільки ті сльози ставали цятками на візерунках; вона зозулькою куватиме вік довгий і вмістить зозульку у писанку; вона зерном та квітами посилатиме світові щедрість; вона зорю прихилятиме, а драбинки — щоб діткам легш до зір діставатися; а нехрист, забачивши, скільки горя на землі та незлагоди межи людьми, реготатиме та ланцюги скидатиме, і од того реготу тріскатимуться писанки на папері, павучками розтріскуватимуться, летітимуть бомбами, сонцем розпруженим, пташком чорнобильським, літаком голічерева, над-щербом планетарним, — світ втомився нести свого хреста; дитинко, полиши свого кошика, поможи світові нести хреста, — вертається дитинка до кошика, і бачить, що яйця обернулися на писанки та крашанки, —

27(14) січня сонце 28(15) січня сонце 29(16) січня сонце 30(17) січня сонце з обід

11(29) лютого сніг

хурделиця

15(2) лютого зранку

похмуро в обіди

вияснилось

Отрішенія

17(4) лютого розтає

сніг

19(6) лютого холодно вітер мороз 20(7) лютого сонце тепло розтає сніг 22(9) лютого корова у П.В.