Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

в Арменії 5(22) грудня перший сніг 17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави

1969

15(2) лютого ясний день Стрітення 16(3) лютого у Вови свайба день похмурий і холодний 20(7) лютого Ритков помер 21(8) лютого у Каті отелилась корова 23(10) лютого день ясний холодний вітер 27(14) лютого Ваня Кріпак помер замерз 2(17) березня Ваню хоронили пройшло два тижні Пасхи 8(23) березня теплий день ясний 9(27) березня ясний теплий день сніг розтає пройшло три тижні Пасхи 14(1) березня зранку похмуро день ясний 15(2) березня ясний 16(3) березня чотири тижні пройшло похмуро дощ

нічого; ну як гляну на той ніс кирпатий, та ще й як перебитий; а мале, мені до пояса; а щоб ви знали, яке воно нахабне; стану коло печі їсти зварити, то хоч кричи гвалт, то всеодно вчепиться, як кліщ, з якого хоч боку; не раз бувало, й рогачами навалю, а він не обіжається; а потім, бачте, і цей покинув"; "так тобі й треба, треба чоловіка глядіти, то й тобі буде добре"; "ну то гляди свого Миколу"; "ну й гляджу"; мати знов переб'є, бо знов буде сварка "дивіться, дівчата у вікно, хто йде"; ой, бідненька сестричка Явдоха, найстарша в них; щось пре у мішку, та що вона може набрати; яблук пудів зо два; тербічить кілометрів шість; і торбинок штук п'ятнадцять, це як закон; кожну торбинку треба чимось наповнити, бо вона бідна; та ще й дочці в Київ треба щось передати; так от, бідна, і носиться з торбами; бачиш, хоч на одно око осліпла, але перенесла тиф, а Ничипір був такий гарний, добрий, не видержав проклятої хвороби; а дочка, бач, — на мову пошкодило; поки слово вимовить, то аж млосно стане; ні, а синові наче нічого; "нічого, що дочка погано говорить, а живе в Києві, і вже другий чоловік, і пані, дарма, що мати торбу з села возить"; "от тобі вже завидно, тобі не вдалося стати киянкою; приглядалася у вітринах, що гарна, та й притарабанила назад"; каже мати "ви як показилися чи що; так і кортить одна одній виказать; от мені, мабуть, найлучче попало; й не хотіла за свого Гаврила йти; але як поскакала через рагачі, не попаде мати по ребрах, то попаде по колінах; підеш за Гаврила, бо він один у батьків, та ще й багатенький, хоч і негарний..." (було в баби Гендзюрки семеро дочок і двоє синів, а хатка маленька і землі мало, але жили, голі не ходили, ще й старалися з Терещенків, чия земля була тут, моду брати, як вдягатися, і от уже Марині пора заміж виходити, дев'ятнадцять років, а гуляти куди підеш, як ніде нікого, хіба на гульки якісь, весілля де чи що, то й вони там.

Решето, балалайка затримбікає десь у кутку, і дівчата пішли польку, краков'яка, яблучко, що вміли, а на Марині спідниця довга, в клини, і ззаду хвіст широкий, крутнетьтся, аж темно од пилюки стає, і не бачить, що на призьбі хлопчаки сидять.

І де вже там помічати, що вона тим хвостом накривала хлопчаків, їй байдуже.

Та й сонце надзахід, час додому, розходяться, хто куди, а Марині далеко, на край села, йти було яром, ліском.

Аж дивиться, стоїть хлопчина, невеличкого зросту і з доброю дубцярою.

"Стій" каже.

"А чого треба, молокососе?" а самій вже ноги потерпли, бачить вже, хто.

"Стій, кажу. Ось покажу, який я молокосос. Пишна яка".

"Чого тобі треба?"

"Скажу. Накрила мене спідницею, осоромила мене, з мене хлопці сміються".

Марусича накрила Гендзюрівна спідницею!

"А чого ж тебе чорти посадили там?"

"Я тебе посаджу! Вийдеш за мене заміж, не буду бити, а як ні, то синя звідси підеш".

"Пусти" каже з переляку, і вже біжить "спитаюся у матері".

"Буду стояти під вікном, скажеш".

Вже додому прибігла, а мати й роздягтись не дає, почала приказувати та рогачем совати. Марина стрибала, стрибала через ті рогачі, і не стерпіла, почала кричати, що он хлопець під вікном стоїть, а ви.

"Який хлопець?"

"А Марусичів, отой паршивий".

"Що, ти ще й паршивим називаєш".

"Він же один у батьків, та ще й багатий, а ти його так" баба Василина й собі.

Отаке: як дві війні на неї звалилося, одна в хаті, друга надворі.

Мати кричить, що підеш, а Марина головою крутить — ні, вона ж думала, що полюбить гарного хлопця, а виходить, іди собі, аби слабше в хаті було та більше дочок заміжніх.

Баба Василина раділа, що Марина в таку сім'ю пішла, а вона у тій сім'ї день і ніч плаче, ще й свекруха клене, проклинає — таке погане, прийшла на моє добро, на все готове, та ще й співає. А як Гаврило коли вступиться і скаже матері, щоб не чіпала, бо ж таки гарна й гарно співає, то мати йому й виказує, скільки сили: замерзати стало після обіду

17(4) березня мороз і холодно 18(5) березня похмурий дощ холодно

23(10) березня п'ять день пройшло 24(11) березня Зіни день народження день ясний а надвечір похмуро 30(17) березня теплого Олекси мороз і вітер холодно 13(31) квітня зранку хмарно Пасха 5(22) травня вночі померла Ткаченко Мотька 6(23) травня Григорія против вівторка празник Григорія 7(24) травня Ткаченко Мотьку хоронили пекло роздягнута 18(5) травня день народження Василя Тамариного 22(9) травня Вознесіння і Миколая 6(24) червня Робакошу Дуньку хоронили

21(8) червня клітку купила

28(15) червня сваха Саня померла проти суботи

3(20) липня Полі

Милащенкової

чоловік

новобуговський обікрав теля почу... 12(29) липня Петра Павла празник дощ вода сильно лила у Миколи корова пропала

"Накрила тебе спідницею, а ти, дурень, ще й за нею, шибеник безголовий".

О, то Гаврило вже й за матір'ю "чуєш, що мати каже, це ж правда, накрила", і починає.

Піде до шинкарки, вип'є, прийде під хмелем, і тоді вдвох на невістку, а вона плаче, бідна, одне дитя на руки, друге за руку та до матері.

Питає мати "чого ти плачеш, дочко".

"А це ж ви хотіли багатого, а це ж ви мене втопили, лучче б я була скакала через рогачі в дівках, як я маю там жити на одних прокльонах".

"Терпи, дочко, то ж багаті".

"Щоб вони були вдавилися тим багатством".

Й то вона раз не втерпіла, стояла чесала косу аж до колін, а Гаврило переступив через поріг, за ту косу, і тягне.

Вона встигла вхопити рогачі і по ногах його, по ногах, "доки ти мене будеш мучити". А баба їфросинія з печі кричить:

"Дай. Добре дай, дай".

Гаврило кричить:

"Що ти робиш, дурнувата".

А баба думала, що то син б'є невістку, та все кричить дай, і як угледіла з печі, що воно, то почала заклинати, що ти вже і битися будеш, моє добро засіла..., — "так, Маринко" каже Олька "я пам'ятаю, як тебе мати стрічала, аби на двері, так і понесла всякого, а Гаврило навкруг хати лазить"; "пішла, вчинила волю матері, я все там переносила, свекрушині прокльони, роботи непочатий край, не могла тільки перенести, як він, гадова душа, ходив до ївганки та напивався, грошей то не було, то свекруха всуне йому п'ятьорочку, і пішов Гаврило на два дні гулять до ївганки. А вона вдова була на все село гарна, з чоловіків уміла тягнути, держала горілочку, все; як проп'є п'ятьорку, тоді тягне мірку вівса, і подався туди ж; а на моїй спині їхнє хазяйство, щоб воно було пропало без мене, а як прийде мати одвідати, та подивиться, та й заплаче; кажу зі злості, чого плачете, радійте, ви ж хотіли потішитися моїм горем; ось скоро прийде, то ще за косу вчепиться; а свекруха з печі кричить дай, дай; скоро його ззіло через все це, що він творив, а як заболів... ой, Маринко, голубко моя, лічи мене, я вже буду тебе жаліти; та вже пізно, й ліки не помогли; а свекруха ще жила та жила, та гризла, як іржа; ой, сестрички, яке вже життя є, то воно потрібне; хоч тяжко, а треба жити; а як я похоронила троє діток, а потім Гаврила; оста-

лась ось одна дитина та свекруха; та яка вже була стара, в дев'яносто три роки померла, а всеодно гризла і проклинала "ти моє багатство засіла, поганюча"; а яке то було багатство, хата, що не було й де стати; нанесеш у хату соломи та рядна, та й оце спали всі, як поросята в барлозі; то оце вам багатство, щоб ви показились; якби я знала, що то скоро буде колгосп, я цього Максима ніколи не прийняла, бо він до хазяйства негодний був; я не знала, що він у тому полоні робив,* там наймитував у хазяїна; бо все про млини торочив, а тут де було йому взяти того млина; хіба на жорнах крупу дерти"; "а тобі вже хотілося й другого такого, що хазяйство держав та свекруху тобі привів"; "ой, Бог з вами, я вже нажилася з тією свекрухою; а в Максима мати тоже така бистренька, візьми-но; нехай вона живе собі вдома; в неї ще три, крім Максима, і жодний не хоче женитися; правда, Петра якось посватали самі, вже сорок років, а менший, Василь, бідний, дуже гарний, але якийсь німуватий, а середній, Віктор, то пішов собі у район, служити в міліції; то той то знайде собі; як одягне форму, то куди там, і не підступай; здоровий та гарний; так іде йому та форма"; каже Лік-сандра "отой і мені наравиться, тільки він молодший за мене"; "еге" каже Олька "ти проґавила своїх женихів; як помер Михаїл, то довго не думала; минуло років зо два, та й із сусідом злигалася, думала, покине жінку та й до тебе перейде; а дзусь; в його така красуня; але радій, що він тобі дитину стругнув, та й будь здорова"; "Олько, хоч мовчи, щоб ти знала, що я завжди його любила і люблю; то й не жалію, що він мені оставив дівчину; тепер у мене два хлопці росте, і буде дві баришні рости"; "ну то й жди їх"; "а може, іще кого полюбиш"; "о ні, сестрички, мені

13(30) липня Валя приїхала дощ 3(21) серпня Толі день народження 9(27) серпня свайба Сторощук Лени 10(28) серпня свайба у Лізи Бутенко 19(6) серпня Спаса зранку баба Христя померла

20(7) серпня бабу Христю хоронили 24(11) серпня свайба Осадчої Валі 28(15) серпня Пречиста 11(29) вересня празник Усікновенія Глави Ліди і Валі день народження 21(8) вересня Пречиста Інни день народження 27(14) вересня празник Воздвиженія 1(8) жовтня померла Антоніна Кордонючка 14(1) жовтня Покрова мороз зранку вдень жарко до заходу сонця 22(9) жовтня померла Вер... 3(21) листопада помер Василь Миколюк 4(22) листопада Василя хоронили Миколюка Казанська празник

5(23) листопада вугіль привезли 27(14) листопада Заговки

30(17) листопада ясний день у Кардонюка свайба свайба у Гриши Ракова 1(18) грудня похмуро Катя Котячка родила

вже цей Синиця на все життя останеться в серці, в мене більше нікого не буде"; Марина згадала сестру, старшу за себе, Варка була; така була гарна; характер у неї добрий, очі такі гарні, добрі; але тиф не помилував їх обох, померла Варка, і чоловік був Кирило, маленький такий, незавидний, тоже мати Гендзюрка, силою виперла заміж на друге село, в Ходорків; там же найстарша, Явдоха, жили вони в тому Ходоркові; Варка з Кирилом померли, а оставили троє діток сиріт; і от куди їх діти, кому сироти потрібні; позабирали їх сестри: Любку, найстаршу, взяла Марина, а Степана взяла Олька, мовляв, буде пасти корову; а Ганю взяла Ліксандра, дітей буде глядіти; ой, було лиха і дітям, і тіткам, — тітку Ліксандру заїло, що вчепилися всі на неї; та вона не дуже зважала, вміла відрубати, за словом у кишеню не лазила, гостренька на язичок, часом як різоне, як пилкою, по душі, не знати, і за що, — ти ще, Ганно, не знаєш, скільки ти будеш з ним жити та скільки він тебе буде називати мати-божа та голубонько моя, та дульки повиціловує тобі, та не відлазить од тебе ні вдень, ні вночі; дуже розумні ті, що з чоловіками; а як удова, то можна з неї познущатися, як кому тільки захочеться; там ще в мене сусідка така є, Лящиха, — хоч на город не виходь, бо як побачить, то вже почне: ну що, вдово, добре вдовою; ой, так би й сунула, щоб і перекинулася в тому бур'яні; але хоч таке червиве та глухе, як пеньок, але з чоловіком, захист є; Ганна образилася "то хіба ми такі, як твоя Лящиха, ми ж сестри, і самі між собою; чого ти завжди така злюща; ну як вогонь; ти хіба не знаєш, що з моїм Миколою було, як сторожував у лісі на тартаку; він же там робив, а як коли попросять, то й посторожує; він такий, що любив копійку, і все говорив: люблю ходити в ліс на роботу; казала йому, годі вже шкандибати в той ліс, а ті ноги нікудишні; шкандибає, як каліка; е, каже, Ганю, там повітря яке, ліс сосною пахне, на здоров'я гарно, а як почнуть різати дошки, то очей не відірвати; а живиця так і липне до рук; що ти, Ганю, знаєш; а знаю, знаю, ти ж з тею сторожихою і в ліс ходив та малинкою ласував; щоб ти там тріснув, з тею сторожихою; я ж його так полаяла, а він, бідний, і каже: лай, лай, Ганю, колись, може, й тобі так буде; а не казав, що буде, на що натякнув; а я й не знала, не сказав, як одного разу замінив таки сторожиху; а хлопці-молодці і не знали, що буде дід Микола сторожувати, та думали дощок свиснути з десяточок, бо ж таке згодиться; от почали тихенько підкрадатися; а Микола такий, що не засне, помітив небезпеку кругом себе, бо кажи і кажи, але ліс кругом, сосни десь аж під небом колихаються від легенького вітерцю; а місяць зрідка

вигляне із хмарки; трохи стало Миколі страшнувато, бо був трохи боягуз; він міг жаби перелякатися; а тут злодії підходять, крадуться, як вовки; Микола і собі закрадається, щоб побачити, що воно буде далі; а ніч це є ніч; бідний Микола зачепився за ломаччя і впав; але не без того, може, й крикнув, бо він не втерпить; отут то його і накрили так, що він до дня лежав під тими дош-каКіи, аж рано його робочі витягнули звідтіль ледь живого; от він з тих пір і ходить з палицею"; сказала тихо Марина і похитала головою "боже, боже, це була б і ти вдовою, в кого наше щастя таке, наші Гендзюри батьки, дивися, жили в таких злиднях, землі тої і не було, все життя проробили в економії на тих панів; а прожили в парі до смерті, як голуби були, порозпихали дочок, а їм то все було добро і спокій, тільки онуки провідували; а бачте, мати померла раніше за батька"; "ой, а батько через рік у те саме число, треба ж таке; батько, казали, затужив за бабцею, все сидів та думав" (...