Король Лір - Вільям Шекспір
(Співає)
Батько грошовитий,
Діти так і скачуть.
Коли батько в дранті -
Діти і не бачать.
Ех, повії-долі
Не потрібні голі!
Хоч що кажи, а ти зазнав стільки лиха через своїх дочок, що й за рік не перекажеш.
Лір
О, як цей біль іде все вище й вище!
До серця йде! Я знаю цю хворобу!
Спустися нижче, туго нездоланна!
А де дочка?
Кент
У графа, сер, у замку.
Лір
(до дворянина)
Не йди зо мною, зоставайся тут.
(Виходить)
Дворянин
Чи ти вчинив не більшу тут образу,
Як ту, що оповів нам?
Кент
Ні. Чому
Прибув король із почтом невеликим?
Блазень
От коли б тебе за це питання посадили в колодки, то було б катюзі по заслузі.
Кент
Чому, дурню?
Блазень
Ми віддамо тебе в школу до комашні, аби ти знав, що взимку не працюють. Всі, що звикли винюхувати, де ліпше пахне, та ще й мають очі під лобом, знають, куди йти, опріч хіба невидющих. Один, може, з двадцяти не почув би, що тут смердить. Не хапайся за колесо, як воно котиться з гори, бо в’язи скрутиш. От коли воно йде на гору - тоді держись за нього, вивезе. Коли хто розумний дасть тобі кращу пораду, віддай мені мою, хай запоможе дурисвітам, бо вона від дурила.
Хто служить вам лише для зиску
Та заглядає в вашу миску -
Під дощик той майно складе,
А в бурю геть од вас піде.
Ну, що ж! Дурисвіт утікає,
А дурень пана не лишає.
Бувають шахраї дурні,
А дурні шахраями - ні.
Кент
Де ти цього навчився, дурню?
Блазень
Вже ж не в колодках сидячи, дурню.
Входять Лір та Глостер.
Лір
Зі мною не бажають розмовляти?
Недужі? У дорозі знебулися?
А! Хитрощі, омана, непокора!
Піди ще раз!
Глостер
Ви ж знаєте, королю,
Який на вдачу герцог запальний
Та впертий.
Лір
Помста! Смерть! Чума! Прокляття!
Він запальний! Ти чуєш, пане Глостер?
Я Корнуела із його жоною
Побачить хочу.
Глостер
Владарю ласкавий,
Я волю вашу їм оголосив.
Лір
Оголосив? Ти тямиш, чоловіче,
Про що ідеться?
Глостер
Так, ясний королю.
Лір
Король побачить Корнуела хоче,
Дочку свою - улюблений отець.
Бони це знають? А, клянусь життям
І кров’ю! Запальний він? Запальний?
Скажи ти герцогові запальному...
Стривай... А може, й справді він недужий.
Хвороба нас примушує ламати
Обов’язки; за себе ми не можем
Відповідать, як тілу і душі
Сама природа насилає муки.
Стрима́юся. Я, може, помилився,
Пойнятий гнівом, як слабого мав
За дужого. А, смерть усій землі!
(Глянувши на Кента)
Чого ж то він... Ні, бачу, добре бачу,
Що той від’їзд і все це - ошуканство.
Звільніть мого слугу! Піди скажи
І Корнуелові, й Регані: я
Із ними розмовляти хочу зараз,
Негайно! Хай прибудуть і мене
Покірно вислухають, бо звелю я
В них під дверима бити в барабан,
Допоки він не крикне: спіть до смерті!
Глостер
Хотів би я, щоб мир зайшов між вами!
(Виходить)
Лір
О серце, серце! Тихше, заспокойся!
Блазень
Крикни йому, як куховарка кричала в’юнам, кладучи їх живими в пиріг; вона била їх качалкою по голові і приказувала: «Заспокойтесь, ледарі, заспокойтесь!» А брат у неї був добріший - так любив свою конячину, що мастив їй сіно маслом.
Входять Корнуел, Регана, Глостер і слуги.
Лір
Вітаю вас обох!
Корнуел
Привіт, королю!
Кента звільняють.
Регана
Я рада вам, панотче.
Лір
Вірю я,
Що рада ти, а то візьму розлуку
Я з чесним гробом матері твоєї,
Як з гробом непотребниці.
(До Кента)
Ага,
Тебе звільнили. Ну, про це пізніш.
Регано люба, знай: твоя сестриця -
Негідниця. Вона, Регано, яструб,
Вона злобу мені сюди вселила!
(Показує на серце)
Я ледве можу говорить об цім...
Така зіпсута вдача, о Регано!
Регана
Прошу вас, заспокойтеся. Ви швидше
Ладні постерегти її недбалість,
Аніж вона - обов’язки забуть.
Лір
Що кажеш ти?
Регана
Повірити не можу,
Щоб свій обов’язок сестра забула.
Ну, може, їй хотілось почет ваш
Від п’яної розпусти відучити,-
Хіба ж то зле?
Лір
Прокляття їй!
Регана
О сер!
Ви вже старі, вже на краю життя ви,
Потрібна вам розсудлива рука,
Щоб вами керувала дбайливіше,
Ніж ви самі. Благаю вас вернутись
До Гонерільї, нашої сестри,
Сказать, що ви провинні перед нею…
Лір
Провинен я? Подумай, як це гідно:
«Кохана дочко, я уже старий,
Я непотрібний!..
(Стає навколішки)
На коліна ставши,
Прошу тебе, щоб з ласки ти своєї
Мені харчі давала та одежу?»
Регана
Облиште, сер. На жарти ці дивитись
Занадто прикро. Ще раз я прошу:
Верніться до сестри.
Лір
(підводячись з колін)
Нізащо, дочко!
Вона удвоє почет мій зменши́ла,
Дивилась непривітно, язиком
Мене діймала, наче та гадюка.
Нехай поб’є її
