Король Лір - Вільям Шекспір
Нехай чума їй надламає кості
Кульготою гидкою!
Корнуел
Пху, пху, пху!
Лір
Ви, бистрі блискавки, вогнем сліпучим
Зухвалі очі засліпіте їй!
Ви, сонцем розколихані тумани,
Спадіть на неї, і затруйте вроду,
І гордощі неситі оскверніть!
Регана
Боги могучі! Таж мене так само
Ви можете у гніві проклинати!
Лір
Ні, ні, Регано! Ти моїх проклять
Ніколи не заслужиш. Ти вродилась
Незлобною. У неї - очі люті,
У тебе - тихі, ніжні, миродайні.
Не здатна ти зменшити почет мій,
Розваг мене веселих позбавляти,
Перечити мені і на замок
Від мене замикатись. Розумієш
Ти свій обов’язок і те, що лучить
Отця з дочкою. Ввічлива ти, вдячна,
Ти пам’ятаєш, що тобі віддав
Свого я королівства половину.
Регана
Що ж далі, сер?
Лір
Хто смів мого слугу
Взять в колодки?
За сценою сурми.
Корнуел
То що за сурми там?
Входить Освальд.
Регана
Я знаю, це сестра. Вона писала,
Що буде тут.
(До Освальда)
Твоя це господиня?
Лір
А! Підлий раб, чия дешева гордість
Заснована на милості примхливій
Його велительки! Геть, геть, падлюко!
Корнуел
Що хочете сказати ви, королю?
Лір
Хто в колодки слугу мого забив,
Регано? Сподіваюсь, ти не знала
Про це... Хто там іде?
Входить Гонерілья.
Боги небесні!
Коли людей ви любите старих,
Коли слухнянство миле вашій владі,
Коли самі старі ви,- оступіться
За мене, станьте на моєму боці.
(До Гонерільї)
Чи можеш ти на бороду оцю
Дивитися без сорому? Регано,
Невже ти здатна їй подати руку?
Гонерілья
Чому ж би й ні, королю? В чім я винна?
Не все ж те злочин, що за злочин мають
На розум підупалі старики.
Лір
О серце терпеливе! Як ти можеш
Це зносить? Чом слуга мій в колодках?
Корнуел
Я закувать велів його, королю,
Хоч він на тяжчу заслужив науку.
Лір
Ти? Як ти зважився?
Регана
Панотче! Ви
Слабі тепер і кволі. Поверніться
До Гонерільї, доживіть у неї
Цей місяць і, зменшивши почет свій,
Тоді до мене прибувайте. Нині
Не в себе я, отож не маю змоги
Вас гідними запасами вбезпечить.
Лір
До неї знов? Свій почет ізменшити?
Ні! Краще я під небом спати буду,
Боротимусь із вітром степовим,
Заприязнюся з вовком та совою!
Біда мені! До неї повернутись?
Та краще б я навколішки упав
Перед палким Французьким королем,
Що взяв дочку без посагу від мене,
Упав би, як звичайний зброєносець,
Щоб він прийняв на хліб мене ласкавий!
До неї повернутись? Краще ти
Порадь мені, щоб став, я за раба,
За в’ючака у цього от лакузи!
(Дивиться на Освальда)
Гонерілья
Як знаєте, панотче.
Лір
Не доводь
Мене ти до шаленства, дочко! Більше
Не буду вже тебе я турбувати.
Дитя моє, навіки попрощаймось.
Але згадай: моя ти плоть і кров,
Моя дочка, тяжка моя недуга,
Сердечна рана - а проте, моя!
Пощо корити? Хай несвітський сором
До тебе прийде сам,- його твій батько
Не кличе, і в Зевеса-громовержця
На тебе грому карного не просить,
І вічному не скаржиться судді.
Подумай, на дозвіллі, схаменися,
Стань кращою. Терпіти вмію я.
Я з рицарями житиму в Регани.
Регана
Стривайте; я на вас не сподівалась
І ще те можу вас прийняти гідно.
Послухайтеся Гонерільї. Ви
Старі вже, пане, й розум, ваш не завжди
У згоді з пристрастями. А до того ж...
Повірте, що сестра вам зла не зичить.
Лір
Що ти сказала?
Регана
Я сказала правду:
Півсотні рицарів - хіба ж не досить?
Та й то багато. Тільки клопіт з ними
Та небезпека. Здумайте самі,-
Чиж то годиться мать в одному домі
Два почти, різним двом панам підлеглі?
Чи ж можна в добрій згоді їх держати?
Гонерілья
Хіба моїх не вистачить вам слуг
Чи слуг сестри?
Регана
А й справді, чом не так?
Коли б вони у чомусь прогрішились -
Ми б покарали. Хочете у мене
Ви гостювать, то я прошу, королю,
Задля безпеки рицарів зоставить
Лиш двадцять п’ять: на більше ані місця,
Ані уваги я не приділю.
Лір
Я все віддав вам...
Регана
Віддали ви вчасно.
Лір
Я вам велів опікуватись мною
І всім орудувать. Одно лише
Собі вбезпечив право я: держати
Сто рицарів. А ти про двадцять п’ять
Мені говориш. Так я вчув, Регано?
Регана
Так, я ладна вам це сказати знову.
Не більш, коли зібрались ви до мене.
Лір
Лиха тварюка кращою здається,
Коли рівнять з лихішою; хвали
Той годен, хто не гірший проти інших.
(До Гонерільї)
Піду до тебе. П’ятдесят удвоє
За двадцять п’ять складає, і мене
Удвоє більше любиш ти.
Гонерілья
Владарю,
Навіщо двадцять п’ять, чи п’ять, чи десять
У домі тім, де челядь незліченна
Чинитиме, що ваша честь накаже?
Регана
Навіщо хоч один там?
Лір
А! Навіщо!
Покинь про це. Адже злидар
