Король Лір - Вільям Шекспір
Кент
А я тебе знаю, молодче.
Освальд
Хто ж я такий?
Кент
Ти - поганець, мерзотник, блюдолиз, ти - підлий, нахабний, безмозкий голодранець, ти - стерво собаче, ти - нікчемний, розпусний, злодійкуватий страхополох і підшивайло, ти - нещасний торбешник, тобі б бути звідником, ти таки справді суміш із шахрая, торботряса, боягуза, звідника та сучого сина, і я відлупцюю тебе так, аж скавчатимеш, коли насмілишся відкинути хоч один склад із цих титулів.
Освальд
Та що ти за гидка проява, що гавкаєш так на людину, зовсім тобі не знайому?
Кент
А ти що за безсоромний мерзотник, коли кажеш, буцім не знаєш мене? Та ще ж і двох днів не минуло відтоді, як я збив тебе з ніг і відлупцював перед королем. Меча з піхов, бестіє! Хоч тепер ніч, та місяць присвітить мені, і я з тебе яєчню зроблю.
(Видобуває меча)
Меча з піхов, цирульнику чортів, меча з піхов!
Освальд
Іди собі, мені нема до тебе діла!
Кент
З піхов меча, падлюко! Ти прибув з листами проти короля і підтримуєш марнолюбну нікчемну ляльку проти вінценосного батька. Бери меча, недолюдку, бо пошаткую тобі ноги! Меча скоріше, бридото, виступай!
Освальд
Ой, рятуйте! Вбивають! Рятуйте!
Кент
Рубайся, підніжку! Боронись, ледацюго, боронись, рабе нікчемний, рубайся!
Освальд
Ой, рятуйте! Убивають, убивають!
Входять Корнуел, Регана, Глостер, Едмунд і слуги.
Едмунд
Що тут таке? Що сталося? Ану-бо, годі!
Кент
До ваших послуг. Ідіть-но сюди, я навчу вас не боятись крові. Та йдіть же, молодий господарю!
Глостер
Зброя? Мечі? За що ви завелись?
Корнуел
Вгамуйтеся, кому дороге життя! Хто тільки вдарить ще раз - тому смерть. Кажіть, що тут сталось?
Регана
Це посланці від нашої сестри та короля.
Корнуел
Що тут у вас за бунт? Відповідайте!
Освальд
Я ледве зводжу дух, мілорде!
Кент
Воло й не дивно - ти стільки появив одваги. Сама природа зрікається тебе, тварюко полохлива! Мабуть, тебе пошив кравець.
Корнуел
Ото дивак! Кравець пошив людину?
Кент
Авжеж, кравець, пане. Каменяр чи маляр не зробили б такого покидька, хоч би й працювали коло того дві години.
Корнуел
Та скажіть же, з чого приключилась ваша сварка?
Освальд
Оцей старий заводіяка, кому я подарував життя заради його сивої бороди...
Кент
Ах ти ж виродку! П’яте колесо до воза! Коли дозволите, мілорде, я зітру на порох цього поганця, замішу й розмажу. Ти пожалів бороду мою, трясогузе?
Корнуел
Ану-бо тихше. Вмій же шануватись,
Негіднику.
Кент
Я шануваться вмію,
Та має гнів свої права, мілорде.
Корнуел
То звідки ж гнів?
Кент
Розгнівавсь я, що раб,
Не мавши честі, меч при боці має.
Я знаю добре: прихвосні такі,
З усмішками медовими, уміють
Перегризати, як щури шкідливі,
Святі зв’язки, що тяжко розв’язати.
Вони уміють серце владареве
І влестити, і закувати в кригу,
І полум’я розбуркати у ньому.
Потакують, перечать, ніс за вітром,
Неначе ті собаки, обертають
І тільки й знають панові годить.
Нехай чума поб’є тебе, причинний!
Що? Ти смієшся з мене, ніби з дурня?
Коли б ти на Сарумській був рівнині,
Як гусака, тебе погнав би я
На Камелот. 8
Корнуел
Ти збожеволів, діду?
Глостер
Що сталось тут, кажи!
Кент
За всіх людей
Мені найгидший цей бридкий мерзотник.
Корнуел
Чого ж то так? Чому мерзотник він?
Кент
Його лице мені гидке, мілорде.
Корнуел
Ну, а моє? А їхні от обличчя?
Вони гидкі?
Кент
До правди звик я, пане,
І мушу вам сказати, що колись
Багато кращі бачив я обличчя.
Корнуел
Ну, певно. Ця людина з тих, що тільки
Ви похваліть за щирість їх та чесність,
Як зараз же вдаються в грубіянство:
Це, бачте, з правдолюбності іде!
Цих шахраїв я знаю. Правда їхня
Ховає більше хитрості й лукавства,
Аніж глупота тих покірних слуг,
Що вміють лиш чинити панську волю.
Кент
Скажу вам, сер, від щирої душі,
Що ви, чия могутність непоборна,
Немов проміння вогненосця Феба...
Корнуел
До чого це ти?
Кент
Хочу відучитись від говірки, що так вам не до смаку. Я добре знаю, сер, що я не підлесник. Той, хто безсоромно дурить вас, безсоромний ошуканець. Я таким не хочу бути, хоч би й довелось наразитись на вашу неласку, коли б ви навіть просили об тім.
Корнуел
Чим ти його образив?
Освальд
Я? Нічим.
Король недавно вдарити мене
Через якусь дрібницю марну зволив,
А він, щоб догодить господареві,
Зайшов за спину й з ніг мене звалив.
Тож я лежу, а він давай знущатись,
Та лаятись, та високо нестися,
І так припав до серця королеві
Наругою над бідним, беззахисним,
Що похвалу із уст його здобув.
Тепер ізнов напався він на мене.
Кент
Послухати тхорів отих поганих,
То сам Аякс нікчемний проти них!
Корнуел
Гей, а подайте-но скоріше диби!
Ось ми тебе, пройдисвіте упертий,
Нахабо знавіснілий, навчимо!
Кент
Я вже старий учитися, мілорде,
У колодках. Я королю служу,
І він мене послав сюди до
