Король Лір - Вільям Шекспір
Стояв у темряві, меча із піхов
Добувши, й шепотів страшні клятьби,
У місяця благаючи підмоги.
Глостер
Та де ж він, де?
Едмунд
Я ранений, мій батьку.
Глостер
Де той негідник?
Едмунд
Він побіг туди.
Йому не пощастило...
Глостер
У погоню!
Біжіть за ним!
Слуги вибігають.
Йому не пощастило -
Та з чим же бо?
Едмунд
Підмовити мене,
Щоб вас убить. Сказав на те йому я,
Що кари справедливої боги
На батьковбивців шлють громи із неба,
Що батька з сином сотнями ниток
Любов могутня в’яже. Постерігши,
Які бридкі мені його намови,
Він кинувся з мечем своїм на мене
І в руку ранив. А коли побачив,
Що я ладен за праве діло стати
До бою, чи мого злякався крику,-
Втікати звідси кинувся.
Глостер
Нехай
Собі тікає: у країні нашій
Йому не врятуватися, і смерть
На нього жде. Велитель мій високий,
Шляхетний герцог скоро буде тут.
Ім’ям його я всім оповіщаю,
Що матиме подяку той велику,
Хто лиходія приведе страшного
На кару до ганебного стовпа.
А хто його наважиться ховати,
Той сам умре.
Едмунд
Я умовляв його
Від заміру лихого відцуратись -
Дарма! Він і не слуха! Я тоді
Страхать почав, що викажу на нього,
А він на те: «Ти,- каже,- син нешлюбний,
Ти - старець, і невже ж тобі здається,
Що віри хтось пойме твоїм словам,
Хоч би які були вони правдиві
Та чесні? Хоч покажеш ти їм лист,
Моєю справді писаний рукою,-
Всім доведу я, що усе те - наклеп,
Лиха обмова. Таж усіх людей
Ти мусив би на дурнів обернути,
Щоб не добачили того вони,
Чим смерть моя була б тобі корисна
І як ти маєш прагнути її».
Глостер
Душа невірна, лиходій запеклий!
Свого листа він хоче відректися?
Ні, це не син мій!
Сурми за сценою.
Чуєш, їде герцог!
Не знаю я, що в нього тут за справи.
Я гавані скажу закрити всі -
Мерзотник не втече. Я певен, герцог
Мені на теє дасть ласкавий дозвіл:
Я розішлю портрет по всій країні, 7
В усі кінці, щоб дати змогу людям
Його впізнать. А ти, Едмунде, чесний
І вірний син. Подбаю я про те,
Щоб ти дістав майно моє у спадок.
Входять Корнуел, Регана та слуги.
Корнуел
Ну, як ведеться, благородний друже?
Чудні мене тут зустрічають вісті.
Регана
Коли то правда, то немає кари,
Злочинця гідної. Чи ви здорові?
Глостер
Владарко, серце маю я розбите,
Розбите серце.
Регана
Як! Хрещеник Ліра,
Едгар, якому батько дав ім’я,
Намислив вас убити?
Глостер
О міледі,
Я потаїть волів би цю ганьбу.
Регана
А чи не був він часом у ватазі
Тих рицарів, що батькові слугують?
Глостер
Не знаю, пані... Жах, несвітський жах!
Едмунд
Так, пані, він із ними був.
Регана
Не дивно,
Що духу він набрався там лихого.
Його намовили убить отця,
Щоб разом з ним прогулювати спадок.
Увечері дістала від сестри я
Докладний лист про вчинки їх бешкетні
І присягаюсь: як вони до мене
Прибудуть - я покину власний дім.
Корнуел
Я теж покину, вір мені... Едмунде,
Ви, кажуть, батькові в пригоді стали?
Едмунд
Свою повинність виконав я, сер.
Глостер
Він викрив задуми його - і сам
Дістав од того лиходія рану.
Корнуел
Його шукають?
Глостер
Так, ласкавий лорде.
Корнуел
Аби знайшли, тоді вже він не буде
Являти небезпеку нам страшну.
Чиніть із ним, як знаєте самі ви,
Іменням нашим. А до вас, Едмунде,
Таке звертаю слово: показали
Ви серце щире, віддане, шляхетне,-
Таких нам треба. За слугу беру
Вас першого.
Едмунд
Служить вам радий, сер.
Глостер
За нього щира дяка вам, мілорде.
Корнуел
Та ви ж не знаєте, чому ми тут...
Регана
Під час такий незвичний, серед ночі,
Ми, Глостере шляхетний, завітали
У вас поради мудрої спитать.
Ми маєм звістку від сестри й від батька,
Що в них на зле зайшлося. Посланців
До них обох послали ми з листами
І відповідей ждемо. Давній друже,
Утіште серце, дайте нам пораду
В цій справі пильній.
Глостер
Завжди ваш слуга.
Прошу покірно, панство, до господи.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед замком Глостера.
Входять з одного боку Кент, з другого - Освальд.
Освальд
Добрий вечір, приятелю. Ти з цього дому?
Кент
Так.
Освальд
Де нам поставити наші коні?
Кент
Ось тут, у калюжі.
Освальд
Та скажи ж, будь другом.
Кент
Я тобі не друг.
Освальд
Ну то й мені немає до тебе діла.
Кент
Коли б ти трапився мені в Назубському краю, то взнав би, що почім.
Освальд
Ти чого чіпляєшся? Я
