Король Лір - Вільям Шекспір

Зневажите його величність ви

І виявите непошану злісну,

Його гінця звелівши закувати.

Корнуел

Гей, колодки! Я присягнусь життям,-

Ти в них посидиш до обіду.

Регана

Ні.

Не до обіду тільки, а й до ночі,

І цілу ніч.

Кент

Коли б я, пані, був

Собака батька вашого - негоже

Було й тоді б чинити так зо мною.

Регана

А ти - його лукавий раб, і я

Так учиню.

Корнуел

Цей чолов’яга, певно,

З тих розбишак, що нам сестра писала.

Гей, колодки!

Приносять колодки.

Глостер

Насмілюся просити,

Щоб ваша ясність не робила так.

Вина на нім велика, і король,

Його хазяїн, сам його скарає.

Покара та ганебна, що йому

Ви приділили, падає звичайно

На ланців найпоганших, на злодіїв,

І візьме те король собі в образу,

Як піддасте його ви посланця

Такій нарузі.

Корнуел

То моє вже діло.

Регана

Ще тяжча є образа для сестри,

Що на її гінця напали гвалтом

За те, що чинить він свою повинність.

У колодки його!

Кента саджають у колодки.

Ходім, мілорде.

Регана й Корнуел виходять.

Глостер

Мені тебе, бідаче, жаль, та герцог

Так повелів, а що вже він накаже,

Того змінити - знає цілий світ -

Не можна. Я проситиму за тебе.

Кент

Не треба, сер. Втомився я, не спав,-

Тож висплюся, спочину, а тоді

Свистітиму собі. Десь заблукала доля,

А раптом знайде шлях сюди, до мене?

Прощайте, сер.

Глостер

Негоже чинить герцог,

І сам напасть на себе він накличе.

(Виходить)

Кент

Державець наш, як приказка говорить,

Утік з дощу під ринву. Ну, ліхтарю

Земної кулі, присувайся ближче,

Щоб міг листа цього я прочитать.

Лише в біду потрапивши, дива

Ми бачимо. Я знаю, що писала

Цей лист Корделія. Вона ж бо добре

Моє нещастя відає. Вона

І ліки знайде. Відпочиньте, очі,

З дороги та з безсоння обважнілі,

Закрийтеся! Не хочу я дивитись

На цей паскудний дім. А ти, фортуно,

Ясніше усміхнися нам. Добраніч!

(Засинає)

Безлюдний степ.

Входить Едгар.

Едгар

Я вирок чув собі і від погоні

В дуплі сховався. Скрізь мене шукають,

Всі гавані оточено, нема

Куди подітись. Я запоможуся

Одним лише: прийму на себе вигляд

Нікчемного обідранця, бродяги,

Що, як тварюка, між людьми живе,

Зневажений і гнаний. Я обличчя

Болотом закаляю, голе тіло

Покрию дрантям, дика розкуйовджу

Волосся - і блукатиму, нагий,

Під бурями небесними, на вітрі.

Я зустрічав таких бідах бездомних,

Що, виючи, втикають колючки

Та цвяхи у свої криваві руки -

І так тиняються по вбогих селах,

Ночують по хлівах, камінням биті,

І в люду то прокльонами страшними,

То просьбами скоринку добувають.

Проте ж і Терлігуд, і Том - це люди,

Це - щось. Один лише Едгар - ніщо.

(Виходить)

Перед замком Глостера.

Входять Лір, блазень і дворянин з королівського почту. Кент у колодках.

Лір

Дивуюсь я: поїхали вони,

А посланця мого не відіслали.

Дворянин

Іще вночі, як певно я дізнався,

Вони не готувались від’їздити.

Кент

Привіт тобі, володарю!

Лір

Це що?

Комедія ганебна?

Кент

Ні, королю!

Блазень

Ха-ха-ха! Глянь, які шорсткі на ньому підв’язки! Коней прив’язують за голову, собак та ведмедів - за шию, мавп - за поперек, а людей - за ноги. І по заслузі! У людей часто п’яти сверблять, так ось їм дерев’яні панчохи, щоб не чухались!

Лір

Хто, хто зневажив так мого слугу,

Забивши в колодки? Хто він? Скажи!

Кент

Королю, і вона, і він: ваш зять і доня.

Лір

Неправда!

Кент

Правда!

Лір

Я кажу: неправда!

Кент

Відповідаю: правда!

Лір

Ні. Вони

Так не могли зробити!

Кент

А зробили.

Лір

Юпітером заприсягнусь, що ні!

Кент

Заприсягнусь Юноною, що так!

Лір

Вони того не сміли, не могли

І не хотіли. Сан мій так зневажить -

Це гірше, ніж убивство. Розкажи,

Чим прогрішився ти і як набрались

Вони одваги, щоб мого гінця

Так покарати?

Кент

Вашого листа

Я їм привіз, королю, опустився

Навколішки, як звичай нам велить,

Не встиг підвестись - інший посланець,

Задиханий, спітнілий, надбігає

І, ледве дух одводячи, дає

Листа своєї пані, Гонерільї.

Листа того негайно прочитавши,

Вони гукнули челядь - та й на коні.

Мені ж сказали їхати за ними

І відповіді, наче ласки, ждати.

Та й косо ж як дивилися на мене!

А тут ізнову я зустрів гінця,

Що цим листом від пані Гонерільї

Ваш лист, королю мій, зустрів. Поганця

Я вмить пізнав: це був той грубіян,

Який величність вашу розгнівив.

У мене серце, владарю, горує

Над розумом. Я вихопив меча,

А він - у крик і всіх підняв на ноги.

Ваш зять і доня ваша прирекли

За вчинок мій оцю мені відплату.

Блазень