Розгін - Загребельний Павло

Дурень підбирає ще дурніших за себе. Карналь не підбирав Кучмієнка, але й не відтручував. І ось той простягає руку за найвищим: дай! Не розуміє того, що він тільки ситуаційне породження епохи, випадковість, цілковите заперечення законів суспільства, де все зумовлене, де тільки здібності повинні братися до уваги. Всі будуть зняті або вмруть — це сказав Пронченко саме про кучмієнків. Але й про Карналів, коли вони неспроможні будуть випручатися з-під впливу цієї новітньої дия-волічної сили, ім'я якій — посередність.

Що ж, просвітлений власними трагедіями, Карналь готовий був до відповідальності' найвищої. Старіє навіть велике, падають і залізні монументи, помилки скрізь і завжди можливі, а тому важливо не зберегти правоту і слушність, а знайти істину.

Автореферат Кучмієнкової дисертації Карналь проглянув за півгодини. Не повірив сам собі, ще раз перечитав одне місце, друге. Невже все це всерйоз? Такого відвертого грабіжництва всіх популяризаторів, узятих разом, Карналь ше не зустрічав ніколи. Враження таке, ніби десять помічників пона-висмикували з масових видань довгих цитат, а тоді хтось один все це змонтував, склеїв, зброшурував — і готово. Все науково-подібно, благопристойно, освічено, але до чого тут наука? Натомість гостра хіть до вченого ступеня пробивається навіть крізь освіченість автора (чи авторів?). На жаль, освіта не знищує низьких почуттів, навпаки — надає їм гостроти, витонченості, наповнює історією, щоб рано чи пізно відкинути в первісний стан.

Кучмієнко, забувши (чи й не знаючи), що принципи формалізації явищ, опрацьовані в математичній логіці, а також математичні методи програмування й оптималізації вже давно стали не тільки здобутком теорії, але й знаходять щоденне застосування в практиці, бадьоро запитував у своїй брошурці: "Отож, що таке математизація знання?" І ще бадьоріше пояснював: "У найзагальнішому вигляді її можна визначити як універсальну процедуру, що полягає в такому. Теоретичне зображення явища, тобто огрублеиа, схематизована й ідеалізована імітація нашої уяви, концептуальних уявлень певної наукової галузі, геометричних структур тощо. Дуже часто теоретичні зображення, побудовані з допомогою засобів однієї галузі, припускають імітацію засобами інших галузей. Відтворення теоретичних побудов одної галузі засобами іншої називають застосуванням першої до другої. Скажімо, якщо теоретичні структури хімії передано концептуальними засобами фізики, йдеться про фізикалізацію хімії. Такий же смисл вкладається в слова про арифметизацію класного аналізу, геометри-зацію алгебри, кібернетизацію біології та ін. У цьому розумінні і вживають термін "математизація".

Якби це писалося для самоосвіти знудьгованих пенсіонерів або для підлітків, які вбивають час на дванадцять серій "Штірліца", то це ще б сяк-так. Але до чого ж тут наука і відкриття?

"Нині важко назвати таку галузь науки, техніки, економіки, до якої принципово неможливо застосувати математичні засоби". Згода, товаришу Кучмієнку, ніхто не заперечує. Але Кучмієнкові мало цих аж занадто очевидних тверджень. Він прагне афоризмів. І ось будь ласка: "Математизація — це цивілізація!" Навіть зі знаком оклику, так ніби він у точних науках може мати якесь значення. Не нав'язувати світові свої теорії криком і галасом, а ліпше спробувати піднести свій фах до рівня мірила людських взаємин і людського способу життя. Але для цього треба володіти вмінням відкривати такі теорії. Щоправда, в науці часто головне й не в самій теорії, яка може бути тільки поштовхом, а в її глибокій розробці. Це відзначав ще Менделєєв. Карналь намагався бути гранично об'єктивним і навіть по змозі доброзичливим до Кучмієнка. Протиставити етику чистоти патетиці скверни. Може, по-шукувач докторського ступеня пропонує якісь нові, оригінальні розробки? Може, знайде він у цій брошурі бодай натяки на те, що Кучмієнко спокушається не золотим тельцем докторства, не дияволом, а все ж таки істиною? Бо треба ж уміти розпізнати справжнє покликання навіть під найтовщим нашаруванням буденності й ницості, як колись це зробив Демокріт, коли побачив у Абдеррі, як один простий грек надзвичайно вміло складає хмиз у в'язки, і на підставі цього зробив висновок, що той хмизонос повинен мати талант до найскладніших наук, надто ж математики. Той хмизонос згодом став відомий світові під іменем Протагора. Спокусливий приклад з історії, та, на жаль, Карналь не був Демокрітом, а Кучмієнкові не судилося стати Протагором. В своїй брошурці він уперто демонстрував типово школярський рівень мислення, скочуючись іноді навіть цо рівня відверто обивательського. Нічого нового, ніяких ознак дерзань, жодної спроби застосування теорії до якогось складного явища. Дав би Кучмієнко математичне зображення польоту ракети — і то було б якесь полегшення для нього і для читача його автореферату. Для унаочнення міг би, як Вінер, прирівняти гонитву ракети за рухомою ціллю до переслідування зайця вовком. Але ж той уперто дотримувався найнижчого рівня розумових спекуляцій і не вигадав нічого ліпшого, як унаочнити "свої" теорії прикладом математизації живої черги.

Кучмієнко так і писав: "Припустимо, що нам треба зобразити звичайну живу чергу, скажімо, перед касою кінотеатру. Для цього ми передусім створимо схему черги. Ми помічаємо, що черга є множина людей, які стоять одна за одною, або, як прийнято говорити у логіко-математичних науках, перебувають одна до одної (поза іншими відношеннями, які нас зараз не цікавлять) у відношенні, котре виражається словами "стояти за".

Поза всім іншим, оте "як прийнято говорити в логіко-математичних науках" в устах Кучмієнка (чи під його пером) зву^ чало просто розкішно! Звідки йому знати про те, що прийнято, а що не прийнято в науці? Та він без крихти збентеження розвивав свою неповторно-грандіозну математизацію черги за оселедцями або за імпортним взуттям: "Уявлення про живу чергу як множину абстрактних індивідів, які перебувають один до одного у єдиному відношенні "стоячи за", саме і буде шуканою її схемою. Уявимо тепер цю схему в символічній формі. З цією метою умовимося позначати людей (Іванов, Сидоров, Петров...), які стоять у черзі, першою літерою їхніх прізвищ (І, С, П...), а відношення "стояти за" літерою Р. У цих позначеннях символічне зображення черги буде виглядати так:

О = (І, С, П..., Р).

Прийнявши ці позначення і погодившись, що побудована схема адекватна живій черзі, ми можемо виразити її головні особливості у вигляді такої сукупності тверджень:

1. Для будь-яких трьох осіб черги — І, С, П — з того, що П стоїть за С, а С за І, випливає, що П стоїть за І (властивість транзитивності).

2. Де б не стояла людина у черзі, вона може стояти сама за собою (властивість антирефлексивності).

3. Для будь-яких двох осіб черги — І та С — з того, що І стоїть за С, а С стоїть за І, випливає що І та С займають одне й те саме місце в черзі (властивість антисиметричності).

Сформулюємо тепер ці три змістовно виражені властивості черги формально, тобто умисне не звертаючи уваги на те, що І, С, П,... зображують людей, а Р — відношення "стояти за", у цьому формулюванні зазначена схема черги постане у вигляді такої сукупності формальних аксіом, що утворюють аксіоматичну конструкцію, яка називається математичною структурою порядку. Ця конструкція визначається на елементах х, у, ... деякої множини М, природа яких може бути довільною, а відношення фіксується лише формальними аксіомами транзитивності, антирефлекторності й антисиметричності".

Для умів обмежених нема ніяких святинь. Коли й уся дисертація витримана на такому рівні, то вона так само мало має спільного з наукою, як винайдення нового виду клею або лаку для нігтів — з науково-технічною революцією. Кучмієнко виступав у повному блиску профанатора науки. На його авторефераті слід було б написати Сковородине: "Много жрать, а ілгло жевать — дурно. Пифагор, розжевав один треугольник, сколько насытился".

Але Карналь вирішив бути справедливим до кінця. Однаково день пропав, бо після Кучмієнкових "відкриттів", навіть не в такому пригніченому стані бувши перед тим, уже нічого путнього не зробиш. Карналь покликав Олексія Кириловича.

— Де можна дістати дисертацію Кучміенка?

— В Публічній, очевидно. Довідаюся.

— Попросіть для мене на вихідний.

— Гаразд.

— До обіду я буду в цехах. Коли хто питатиме.

Часу лишилося небагато, але всі корпуси були зручно поєднані критими переходами і, сказавши "в цехах", Карналь не перебільшував: він справді побував у монтажному корпусі, поцікавився справами у наладчиків, ще раз глянув на новий цех логарифмічних лінійок, де вже закінчували обладнання кондиціонерів і пилофільтрів, тоді вирішив зазирнути в цех електронних іграшок. Слово "цех" не зовсім точно відтворювало те, що під ним ховалося. Просто при проектуванні переходу між.старим і новим виробничими корпусами утворювався якийсь архітектурний залишок у вигляді досить високого і доволі світлого приміщення, власне зайвого, бо не могло воно бути використане ні для чого через свою почленова-ність: якісь закути, тупики, тісні проміжки між чотирикутними колонами. Коли Карналь уперше побачив це приміщення, він тільки потер скроню. Адже сам дивився креслення і ставив свій підпис на проекті.

— Що це у вас вийшло,— спитав він тоді насмішкувато,— церква для кібернетиків?

Тоді хтось з молодих прийшов з пропозицією випускати електронні іграшки: гроші, газети, план по товарах народного споживання.

— А приміщення? — поцікавився Карналь.— Нам же не дадуть асигнувань на новий цех не за основним профілем.

— Церква,— сказав молодий. Виявилося, вже всі знали про кинуте тоді Карналем слово і охрестили ним вишкребок архітектурної мислі.

Цех створили, знайшли спеціалістів, вірніше, самі навчили, і тепер це був справжній порятунок для об'єднання. Сюди спроваджували всі численні екскурсії, які прибивалися до Карналя буквально щодня і неодмінно вимагали: показуй електронну машину. Для ділових людей показували, а таким, що з однаковою сліпою жадобою прагнуть побачити Ермітаж, Суздаль і завод обчислювальних машин, делікатно пояснювали, що, на жаль, готової продукції саме немає, зате є щось цікавіше, І вели в цех електронної іграшки.