Король Лір - Вільям Шекспір
(До Ліра)
Ну, кумцю, як ведеться? Ех, якби мені два ковпаки та дві дочки!
Лір
Для чого, мудрагелю?
Блазень
Коли б я роздав їм усі свої гроші, у мене зосталися б ковпаки. Ось тобі мій ковпак, попроси другого у своїх дочок.
Лір
Стережись, ледащо,- ось дубець!
Блазень
Правда - як дворовий пес, що його дубцем виганяють з хати, тоді як смердюча хортиця гріється собі при вогні.
Лір
Гіркий мені цей докір!
Блазень
Слухай-но, я навчу тебе приказки.
Лір
Навчи.
Блазень
Тільки затям її, кумцю:
Не хвалися тим, що маєш,
Не кажи всього, що знаєш,
Гроші в інших позичай,
А в позику не давай.
Не ходи, як їздить змога,
Не звіряйся ні на кого,
Кинь пияцтво та дівчат,
Будеш славен і багат,
Будеш в розкоші купаться,
Як десятка у двадцятці.
Лір
Та це ж нічого не означає, дурню!
Блазень
Що ж, це так, як промова неоплаченого адвоката. Ти мені нічого не дав. А чи можеш ти здобути яку користь із нічого, кумцю?
Лір
Ні, приятелю, із нічого нічого не можна зробити.
Блазень
(до Кента)
Прошу тебе, втовкмач йому, що на це схожі прибутки від його земель. Блазневі він не повірить.
Лір
Злий дурень!
Блазень
А знаєш ти різницю, приятелю, між злим і добрим дурнем?
Лір
Ні, хлопче, поясни мені.
Блазень
Хто навчив тебе віддати
Все, чим звик ти володати,
Ти того постав отам,
А за нього стань тут сам.
Дурнів доброго і злого
Ти впізнаєш без підмоги:
Цей - ось в одязі рябім,
Інший дурень - поруч з ним.
Лір
Ти звеш мене дурнем?
Блазень
Усі інші свої титули, що з ними ти народився, ти ж віддав.
Кент
Цей дурень не такий-то вже дурний, мілорде!
Блазень
Ні, присягаюсь честю: лорди та великі люди не хочуть мені в тому поступитись. Коли б я мав монополію на дурощі, 6 вони б захотіли взяти свою пайку. Вони бояться, щоб я не забрав собі всього безглуздя, їм так і кортить щось і собі вирвати. Дай мені яєчко, кумцю, а я тобі дам дві корони.
Лір
Що ж то за корони такі?
Блазень
Розріжу яйце навпіл і з’їм те, що всередині,- залишаться дві яєчні корони. Коли ти розламав свою корону й віддав обидві половинки, то вийшло так, наче ти переніс свого осла на власній спині через калюжу. Мало було олії у твоїй лисій короні, коли ти віддав свою золоту. Якщо я говорю це як дурень, хай відчухрають різками того, хто це перший доведе.
(Співає)
Бідні дурні підупали,
Бо з розумних дурні стали,
Кожна мудра голова
Щось, як мавпа, витіва.
Лір
Відколи це ти знаєш стільки пісень?
Блазень
Я співаю, кумцю, відтоді, як ти поробив із своїх дочок своїх матірок, давши їм різку і взявшись розстібати свої шлейки.
(Співає)
Вони заплакали, зрадівши,-
Я з горя заспівав,
Що в піжмурки король мій грає
І в дурники попав.
Слухай, кумцю, найми-но вчителя, що вчив би твого дурня брехати. Я дуже хотів би навчитися брехати.
Лір
Коли ти брехатимеш, ми звелимо тебе відшмагати.
Блазень
Диво, та й годі, що за порода в тебе та в твоїх дочок: їм хочеться, щоб мене відшмагали за те, що я говорю правду, а ти хочеш, щоб мене відшмагали за те, що я брешу. А то ще, бува, шмагають мене за те, що я держу язик за зубами. Краще б мені бути чим хоч, аби не блазнем! А проте - не хотів би я бути на твоїм місці, кумцю: ти облупив свій розум з обох боків і нічого не залишив посередині. Он іде одна половинка.
Входить Гонерілья.
Лір
Що таке, дочко моя? Чому ти наморщила чоло? Мені здається, ти недавно навчилася хмуритись.
Блазень
Еге, чоловічку, ти був щасливий, коли тобі не доводилося зважати, хмуриться вона чи ні. Тепер ти - як та дірка від бублика. Я щось більше, ніж ти тепер: я - дурень, ти - ніщо.
(До Гонерільї)
Гаразд, гаразд, прикушу язика. Твоє обличчя наказує мені це, хоч ти й не говориш нічого.
Той хто скоринки не зміг вберегти,
Крихту маленьку радий знайти.
(Показуючи на Ліра)
Ось маєте порожній стручок гороху.
Гонерілья
Не тільки цей розбещений ваш блазень,
А весь ваш почет, дикий та свавільний,
Тут неподобні бешкети вчиняє
І зовсім шануватися забув.
Гадала я, що, вам про це сказавши,
Належного здобуду рішенця,
Але тепер із ваших діл та мови
Догадуюсь, що вам те все до мислі
І нелад похваляєте ви цей.
Коли це так - покари не минути
Тому, хто заслужив її, королю,
І хай ви в тім побачите образу,
Ганьбу собі,- я буду боронить
Добро загальне й спокій у господі.
Блазень
А що, кумцю?
Їстоньки синичка зозульці носила,
За те їй зозулька голову скусила.
Свічка погасла, доводиться нам сидіти поночі.
Лір
Чи наша ти дочка?
Гонерілья
Пора б вам, сер, до розуму вернутись -
