Володарка Понтиди - Косач Юрій
Запах її коси, сльоза, що заперлилась на її довгій вії, злякане, майже дитяче обличчя, все це обдало мене невимовною рахманню. Я вмить забув про всі мої постанови і впав до її ніг, обійняв її коліна. Ковтаючи і собі тиху, але палку, юнацьку сльозу, я завірив її, що ніколи її не залишу, будь-там що, я благав її пробачити мені.
Уста її тремтіли. Разом з моїми вони злилися в поцілунку. Мабуть ця сцена була гідна пера вибагливого письменника.
Княжна понюхала флакон із солями, бо либонь була близька до зімління. А тоді змахнула сльозу і засміялась. Бо ж і вона була жінка нашого химерного, вередливого і мінливого сторіччя. її смуток в одну мить змінився безтурботністю. Всі грози минули, її посміх в мигтінні гаснучої свічки, в півмороку тієї нужденної мансарди, зажагтів як райдуга. І, наперекір усьому, я почував себе окриленим, але, — ой леле, леле, — чи ж знав я, горопаха, що моє безталання тільки тепер починається?
6
Дні стояли хороші — з лазурним небом, із садами в цвіту, взяті ніжним зефіром. Весна бо в Парижі завжди чудесна. І Париж вигулював і вирував вдень і поночі. Однак кабалістичні піраміди Дами з Азова справді не брехали: фортуна ніяк не пестила нас. Ні прінцеса Поліньяк, ні Ламбаль, ні маркіз де Водрейль (гадано, нині важлива персона у молодої королеви), ні ніхто інший із "бузкового оточення" у Версалі, не з'являвся з дорученням, чи хоча б з куртуазійними візитами. Алі-Емет припасла вдосталь робронів, фонтажів, струсячих пір, модних брилів, на нежданне запрошення, хоча б у Малий Тріанон. Або королева Туанетта забула про наше існування, а може й не знала про нього зовсім, бо була зайнята витанцьовуванням менуетів, або новою комедією в свойому театрику, або будуванням нових павільйонів, чи навіть цілого села із фанерних дощок, де вона й її товариство переодягалися за пастухів і пастушок, пасли і доїли корови, вмаяні биндами, ремиґаючі в таких же тендітних хлівах, з люстрами і паркетами, по яких бідолашні корови ковзались на своїх позолочених ратицях. Догляд пастухів і пастушок був швидше химерний, бо, тільки звечоріло, вони розбігалися по парку, граючись з королевою у хованки та насолоджувалися допізна під кущиками, ніж пильнували своїх корівок. Що ж до пуцулуватого нового короля, то він зачинявся з міністрами в кабинеті та вивчав напалені на нього політичні справи в Європі і то пильно, бо навіть перестав ганятися за зайцями у полях і лісах ІІІуазі чи Фонтенебло. Та й у Версалі і в Тріаноні цієї весни було розваги досхочу.
А наш палацик тимчасом облягали крамарі і доставці з рахунками. Злощастям нашим був постійний дефіцит. Христанек, щоправда, приніс раз двісті дукатів, але вони щезли вмить. І дарма що він канючив по всіх домах гри з ранку до вечора та й до світанку, карта йому не йшла. В одному вертепі, де він спробував заграти мірандоля чи загнути "пароле", перетягнувши карту, його спіймали та, видать, добряче наклали по шиї і виштовхали за двері. Доманський також не міг нічого порадити. Всі способи роблення грошей, а він їх нараховував триста, були нерентабельними, казав він, поки врешті не знайде формули на виріб штучних діамантів чи золота. То ж нам докучали злидні і я, зітхаючи, вибирав і банку сотні вже не з моєї тисячі, яка пішла з вітром, а батькові, призначені на закуп верстатів. В банку гляділи на мене із співчуттям, вважаючи, що я збився з пуття.
Але мені це все було байдуже; я віддав би все, щоб позбавити княжну від іпохондрії; а хвилево розрадити її можна було тільки коштовною розвагою, тобто повести до Італійської комедії чи до опери, де ложі коштували солоно (а нам пасти задніх не пристоїло), або купити пуздерка з чудодійними мастями і пудрами, чи якусь золоту дрібничку з діамантом. А каруселі, а звіринці, з бегемотами і носорогами, а куафери, а флорентійські брокати, а гайдуки, а дуеньї і лакеї, а зграя дармоїдів, що звалювались до нас щодня? Все це за дурничку не купиш!
Тимчасом нашого полку прибуло, бо одного дня, коли я вранці прийшов у спальню Дами з Азова, щоб читати їй "Газетт де Франс" та німецькі діарії, там вже сидів кістлявий телепень з довжелезними ручищами, з телячими білими віями та з кінськими зубами. Він закидав з-англійська і я збагнув, що це власне і є отой ексвайр Монтеги Уортлі, який прибився до княжни ще в Ротердамі. Він процвиндрив всі гроші, які мав від достойних батьків і був відряджений до Лондону в секретній місії. Мабуть від Алі-Емет він мав доручення пробувати грунту для її справи при дворі короля Джорджа III.
Цей одоробало зукоса, але приязно поглянув на мене, підморгнув і простягнув свою здоровенну п'ятірню. Треба було привітати його як побратима, бо ж і він, як глумився Доманський, також був безнадійно задурений у княжні і готовий чвалати за нею на край світа. Я сумнівався, чи така коняча натура здібна взагалі до якогось ніжного почуття і, врешті, нічого проти нього не мав: таких суперників, як він я не боявся, а до того, як я чув, у ангелян кров риб'яча і жіноцтво трактує їх звисока. Не знаю, що він доповів княжні, бо при мені вони розмовляли про речі швидше нісенітні ніж розумні та секретні. Говорилось про півнячі бої в Англії та про баль у Букінгемському палаці. Однак англієць, як я зауважив, був чимсь стурбований і тричі визирав крізь вікно на вулицю.
Як на те прийшов Христанек, однак при мені очевидячки вагався розповідати про якусь важливу новину, на що княжна твердо заявила, що ніхто осьде не має секретів, що це державна нарада і треба покликати ще Доманського. Тоді Христанек з доволі кислою мармизою розповів, що він був у домі веселих дівок Гонсара при вулиці Соловейків, де жирують всілякі знатні гравці на біржі та й імениті бабодури і де він думав спіймати герцога Рішельє, який нібито винен йому гроші. Там він притьмом зустрів барона Шенка (про нього я вже чував). Крім того, розповідав Христанек, що якийсь його кумпан чи свят, який працює канцеляристом у кабінеті президента паризької поліції де Сартіна сказав йому, що цей самий барон Шенк начебто вже вніс скаргу на нас і може щохвилини з'явитися сюди з профосами.
Всі присутні, як я збагнув, були стривожені не на жарт. Видно, для них це було мов грім з ясного неба. Княжні навіть зробилося слабо і всі побігли за солями. Коли вона прийшла до себе з очманіння, то звернулась насамперед до мене.
"Кавалере Рославець, — почала вона, — це удар нещадної долі. Не думайте лихе. Барон Шенк — це креатура, це сліпе знаряддя в руках моїх могутніх ворогів. Бог мені свідком, що я йому нічого не винна. Цей негідний ловелас наставав на мою цноту, користуючись моєю беззахисністю, і я її обороняла. Нема сумніву, що великі світу цього підмовили цього негідника розпочати проти нас кримінальну справу та домагатися для мене королівського "леттр де каше", щоб запроторити мене в Бастілію. Тепер я розумію холоднечу королеви і прінцесидео Ламбаль до мене..."
"Що у креатури лабети довгі, ніде правди діти,—вкинув Доманський, — він родич Ротшільдів, Ван Гове і Оппенгаймів, здається з міністрами, за панібрата з князьками по всій Німеччині та вхожий до міністрів цісаревої Марії-Терези..."
Заплакана і залякана княжна сказала, чи не варто, поки ще час, добиватися авдієнції у лейтенанта поліції графа де Сартіна і все з'ясувати...
"Яка там авдієнція!—перебив її презирливо Доманський, ми швидко матимемо приємну авдієнцію з поліцейськими і судовими приставами і секвестраторами..."
"Не забувайте, що у Шенка є вже стежні листи Гольштинського князівства та й голландської прокуратури з обвинувачення нас усіх, княжно, в окраденні баронового замку, винесений срібного посуду та всіляких клейнодів, — сумовито зауважив Христанек, — та ще й у фальшуванні векселів з бароновим підписом..."
"Який сором, яка ганьба, — слізно промовила княжна, склавши молитовно долоні, — невже так і повірять цим усім наговорам?"
Я був ні в тих, ні в цих. Я хотів вірити княжні, що ж до Доманського і Христанека, то я не дав би і зламаного шеляга проти того, що вони причетні до цих брудних і справді ганебних справ. Монтеги Уортлі тільки мугикав; пика йому витяглася ще більше, мабуть ще й цього не доставало до його темних витівок. Однак "леттр де каше" ("letters de cachee") це не були жарти, і я сам схилявся до думки Дами з Азова, що все це йде звідкись ізгори, щоб якнайшвидше й найделікатніше, без зайвого галасу, покласти край її політичній дії. У когось були довгі лабети, що сягали аж до Парижу. То ж я попросив слова і запропонував княжні, щоб вона негайно залишила Париж. А Доманський ще й додав: не тільки Париж, але й Францію.
Княжна Алі-Емет зітхнула: внівець пішла робота кількох місяців. Все наше гроно, збагнувши небезпеку, стурбовано мовчало. А проте, треба було діяти якнайшвидше. Кожної хвилини нам на голову може звалитися зграя яриг і нас, рабів божих (в тому і мене), всадити до карети з ґратами. Я подумки потішався тим, що й Доманський, цей торохтій і чаклун, що недавно пускав мені пилюку в очі, сидів тепер смиренний і скривлений, як середа на п'ятницю. Що ж до Христанека, то той чванько і франт зовсім охляв.
Найважливіше було те, що скарбниця княжни була порожня, як жебрацька торба. Монтеги був бідний, як турецький святий, а Христанек знайшов у вивернених кишенях декілька екю. У Доманського були якісь акції і векселі, але він самий зізнався, що вони сумнівної вартості. Не залишалось нічого іншого, як мені запропонувати свої послуги. Всі зразу ж підбадьорились, а я чим мерщій метнувся до свого банкіра, на вулицю де Бюсі. Банкір, з уклонами і солоденькою посмішкою, ввічливо повідомив мене, що мій рахунок у банку заморожено і ніяких грошей мені не видадуть. "Чому? — скрикнув я, — з чийого це розпорядження?" Банкір мені нічого на це не міг (чи просто не хотів) відповісти. Я був у розпачі. Я зразу ж згадав Афендика і не було двох думок, що це його робота. Він міг повідомити або моїх батьків, або канцелярію Розумовського, або когось ще вище. Як видно, я став такою собі вертепною лялькою, рухи якої керуються за лаштунками якимись невідомими людиськами. Банкір тільки теребив свого дармовиса на камізолі і спочутливо кивав головою. Однак, споглядаючи на моє обличчя, яке у кожного викликало б співчуття і жалощі (бо справді, в тій хвилині, щоб роздобути гроші для княжни, я був готовий довершити найгіршого злочину), цей хитрущий іудей сказав, що він готовий піти мені назустріч і по змозі допомогти.
