Королева Сонька - Ірина Звонок

  Хлопчик заплакав. Він був таким маленьким, тендітним, схожим на рожевого черв’ячка. У Ягайла аж серце здригнулося, коли він побачив як оте дитя стискає кулачки і напружує ніжки. Але король мовчав.

  Першим заговорив єпископ Збігнєв.

  - Мені здається, що дитина схожа на його милість короля Владислава, – задумливо промовив він. – У хлопчика такі ж самі сірі очі, як у короля. І волосся...

  Вологі пасма русявого волосся росли лише на потилиці дитини. Хлопчик й справді нагадував лисіючого короля, який зачесував назад залишки волосся. Навіть маленькі губи кривилися так само, як і у Ягайла: кутиками вниз.  

 - Так, справді, дитя схоже на тебе, – промовив князь Вітовт. – Зовсім такий, яким був ти у дитинстві.

Після Вітовтових слів інші свідки теж загомоніли:  

  - Так! Дитя схоже на короля!

  - Дійсно, схожий! Нема сумніву!

  - Справжній маленький Ягелончик! – вигукнув хтось.

  У хлопчика ще не було імені, але щойно з'явилося прізвисько! 

Ягайло гордовито посміхнувся.

  - Так, справжній маленький Ягелончик, – повторив він і звелів повитухам: – Заверніть дитя у пелюшки і подбайте про нього, як слід.   

  І, не дивлячись на Соньку, щоб ніхто не казав нібито король проявив слабкість, він вийшов з опочивальні.

  Чоловіки юрбою посунули за королем. Тільки єпископ Збігнев затримався. Благословив дитину, прочитав над нею молитву, а потім наблизився до королеви. Сонька лежала знесилена. На її віях приніли сльози.

  - Хай ваша королівська милість не хвилюється. Так, суд неодмінно відбудеться, але завершиться він неодмінно на вашу користь. Я подбаю про це, – заспокоїв єпископ.

  - Чому ви допомагаєте мені? – ледь чутно запитала Сонька.

  - Бо я вважаю, що королевич Владислав має стати наступним королем Польщі. Краще він, ніж капризна та мстива королівна Ядвіга, – відповів Збігнєв Олесницький.